«Розумне пристосування» для людей з інвалідністю по-українськи

з ратифікацією Україною в грудні 2009 року Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, в українському законодавстві з’явилось визначення розумного пристосування. До сьогодні практика його застосування так і не стала поширеною, що, на певне, пов’язано із незрозумілістю цього нового терміну.

Насправді, у розвинутих країнах світу принцип розумного пристосування використовується не перше десятиліття, а отже є й відповідна практика, включаючи досвід судових процедур у випадках відмови в розумному пристосуванні. На жаль, в українській традиції мова йде лише про розумне пристосування для осіб з інвалідністю, хоча таких пристосувань можуть потребувати й інші люди в різні періоди свого життя.

Отже, для розуміння того, що ж таке розумне пристосування варто використовувати визначення Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, різні модифікації якого застосовуються й в українському законодавстві: «розумне пристосування» означає внесення, коли це потрібно в конкретному випадку, необхідних і підхожих модифікацій і коректив, що не становлять непропорційного чи невиправданого тягаря, для забезпечення доступу особам з інвалідністю всіх прав людини й основоположних свобод».

Це складне визначення можна розділити на кілька частин та розглядати на прикладах праці людей з порушенням здоров’я, зокрема інвалідності.

Право на працю

І так, реалізація права на працю людини з інвалідністю нарівні з іншими залежить від можливості виконувати ту чи іншу роботу, що безпосередньо пов’язано із станом здоров’я людини та перешкодами, які можуть виникати.

Менеджерка з адвокації Правозахисної організації «Права людини» Людмила Фурсова пояснила: «Наприклад, під час проведення конкурсу на вакантні посади, роботодавець проводить співбесіду з усіма кандидатами. Уявляємо, що серед цих кандидатів є людина з порушеннями слуху, для якої усна співбесіда може виявитись недоступною, отже вона не зможе довести свою професійність та отримати роботу. В такій ситуації необхідно усунути перешкоди із урахуванням особливостей людини, що і буде заходами розумного пристосування. У випадку, коли їй буде запропоновано пройти співбесіду, наприклад у письмовій формі або залучити перекладача жестової мови, вона зможе нарівні з іншими взяти участь у конкурсі».

Результат заходів розумного пристосування є очевидним: після врахування існуючих перешкод, шляхом забезпечення відповідних умов, людина з порушеннями здоров’я зможе реалізувати свої права нарівні з іншими.

Індивідуальні рішення

Важливим моментом є також те, що розумне пристосування передбачає вживання певних заходів в конкретному випадку і коли це потрібно. Ця частина визначення означає, що розумним пристосуванням є індивідуальне рішення для конкретної людини з певним порушенням здоров’я на конкретному робочому місці із відповідним переліком професійних обов’язків.

Працівник, який залежить від щоденних медичних процедур, може потребувати зміни робочого графіку для їх проходження.

«Наприклад, його робочий день може починатись об 11 годині, але також триватиме 8 годин, чи наприклад людина буде мати перерву з 11 до 13 години, а починатиме робочий день раніше за інших працівників, або закінчуватиме пізніше. Таких варіантів із графіком роботи може бути безліч в залежності від потреби», – розповідає Людмила Фурсова.

Надмірний тягар

Насправді, не всі заходи, яких може потребувати людина з інвалідністю для забезпечення реалізації права на працю будуть заходами розумного пристосування. Як зазначено у визначенні, заходи розумного пристосування не повинні накладати на роботодавця надмірний чи невиправданий тягар.

В Україні відсутні критерії розуміння надмірного чи невиправданого тягаря. Однак Директива Ради 2000/78/ЄС визначає, що таке навантаження не буде непропорційним, якщо воно достатньо компенсується державною підтримкою.

На жаль, українські роботодавці змушені розраховувати лише на власні ресурси. По суті єдиною можливістю отримати кошти для створення умов на робочому місці є дотації на створення спеціальних робочих місць, для осіб з інвалідністю, які зареєстровані безробітними у Державній службі зайнятості. І навіть не дивлячись, що на ці цілі передбачені немаленькі кошти (від сорока до ста мінімальних зарплат), процедура отримання цих ресурсів є надскладною, що змушує роботодавців відмовлятись від співпраці з державою. «Робочі місця, створені за рахунок дотації, не враховуються під час проведення розрахунку нормативу робочих місць для працевлаштування людей з інвалідністю до завершення виконання договору про надання дотації, який має укладатись на два роки», – Людмила Фурсова.

Відмова у розумному пристосуванні — дискримінація?

Оскільки розумне пристосування є одним з способів забезпечення фактичної рівності, то відповідно до Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю відмова в розумному пристосуванні є однією з форм дискримінації за ознакою інвалідності. І навіть не дивлячись на те, що Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» ще не виокремлює такої форми дискримінації, пряме посилання на норми Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю дозволяє захищати від неї людей з інвалідністю.

Насамкінець, з прикрістю змушені констатувати, що роботодавці часто бояться брати на роботу осіб з інвалідністю, вважаючи, що вони зіштовхнуться з серйозними труднощами при створенні відповідних умов. Проте не всі люди з інвалідністю потребують заходів розумного пристосування на робочому місці, зрештою й не всі заходи розумного пристосування потребують надмірних витрат чи зусиль від роботодавців. В цьому контексті важливо об’єднати зусилля роботодавців та неурядових організацій щодо залучення державного фінансування, зокрема, коли розумне пристосування стає надмірним чи невиправданим тягарем для роботодавців. Це може стосуватися, наприклад придбання відповідного обладнання, здійснення реконструкції у приміщеннях, залучення асистентів, помічників чи перекладачів жестової мови, придбання спеціального програмного забезпечення тощо.

Як було зазначено на початку, поняття розумного пристосування для України є досить новим. Для кращого розуміння критеріїв його застосування, рекомендуємо звернутись до наступних видань:

1. Федорович Ірина. Розумне пристосування. Від теорії до практики. // http://library.fes.de/pdf-files/bueros/ukraine/13736.pdf

2. Тематическое исследование о труде и занятости инвалидов. Доклад Управления Верховного комиссара ООН по правам человека (A/HRC/22/25) // http://www.ohchr.org/Documents/Issues/Disability/A.HRC.22.25_Russian.doc

3. Практичний посібник «Процес пристосування до роботи». Матеріали Служби Бюро з питань політики зайнятості осіб з інвалідністю Міністерства праці США // https://www.dcz.gov.ua/publikaciya/adaptaciya-robochogo-miscya

Cтаття була підготовлена за сприяння Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проекту «Громадська синергія» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю ГПО «Права людини» і необов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».