Законодавча база і внутрішньо переміщені особи – досвід і виклики

Цю тему обговорювали вчора, 22 жовтня 2015 року, міжнародні експерти під час спеціальної сесії в рамках міжнародної конференції «Роль національних інституцій з прав людини у конфліктних та постконфліктних ситуаціях».

Знайомлячи присутніх із українським досвідом вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб, народний депутат України, заступник Голови комітету ВРУ з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Георгій Логвинський зазначив, що минулого року Україна зіштовхнулася з проблемою, якої досі ніколи не було.

«Наша держава і суспільство в цілому не були готові до зовнішньої агресії – після анексії Криму ми були розгублені, потім загострилася ситуація на Сході України. Тож на сьогодні ми маємо 1,5 мільйони внутрішньо переміщених осіб. Жодна, навіть найрозвинутіша країна, не змогла б вирішити всі проблеми такої кількості людей. Проте ми розуміємо: якщо зволікати з вирішенням їхніх проблем, Україна як держава може припинити своє існування», – зазначив Георгій Логвинський.

Під час підготовки правової бази для захисту та відновлення порушених прав внутрішньо переміщених осіб, за словами народного депутата, було використано досвід Грузії, яка також зіштовхнулася з зовнішньою агресією. Георгій Логвинський зазначив, що у першій редакції закону про внутрішньо переміщених осіб містилися недоліки, зокрема, щодо процесу реєстрації, отримання довідок про статус внутрішньо переміщеної особи, проте передбачене новою редакцією закону запровадження електронної бази даних усуває цю проблему.

Крім того, народний депутат озвучив пропозицію щодо надання внутрішньо переміщеним особам статусу постраждалих, що б передбачало їм компенсацію збитків, завданих агресором, адже саме останній так чи інакше є винним у тому, що ці люди опинилися без даху над головою.

Міністр внутрішніх справ з питань внутрішньо переміщених осіб з окупованих територій, розселення та біженців Грузії Созар Субарі, розповідаючи про досвід своєї країни у вирішенні проблем внутрішньо переміщених осіб повідомив, що зважаючи на військові конфлікти в країні в 90-х роках та 2008 році, було прийнято закон щодо внутрішньо переміщених осіб із окупованих територій, метою якого є надання дієвих рішень, перспективи інтеграції та реінтеграції, гарантії соціального захисту.

«На виконання вказаних завдань нами було у 2007 році ухвалено Стратегію, якою передбачається щодва роки оновлювати план заходів для створення умов для безпечного повернення внутрішньо переміщених осіб, забезпечення їм гідних умов проживання. Водночас проводиться моніторинг результатів впровадження вказаної стратегії», – зазначив Созар Субарі.

За словами міністра, уряд Грузії визначив три головні цілі щодо вирішення проблем внутрішньо переміщених осіб – це поліпшення житлових умов, підвищення соціально-економічних умов, а також широке ознайомлення суспільства з проблемами вказаної категорії населення.

«Спочатку було створено спеціальні центри для колективного проживання внутрішньо переміщених осіб, проте згодом ми відмовилися від такого вирішення житлової проблеми, впровадивши нову політику переселення. Декілька державних програм забезпечили отримання внутрішньо переміщеними особами нового житла, яке є у їхній приватній власності. Результатом такої політики стало те, що за статистикою 60% внутрішньо переміщених осіб вважають себе повністю інтегрованими на нових місцях проживання, а 40% не вважають себе такими через низький матеріальний рівень життя. Тож продовжуючи політику інтеграції внутрішньо переміщених осіб в нові громади, наступним кроком ми вбачаємо отримання ними нових професій», – поділився досвідом Грузії Созар Субарі.