У Києві говорили про сприятливі суспільно-політичні умови для переходу на модель лікування туберкульозу, орієнтовану на потреби людини

18 грудня 2018 року в м. Києві у приміщенні прес-центру Національної спілки журналістів України відбувся «круглий стіл» на тему: «Сприятливі суспільно-політичні умови для переходу на модель лікування туберкульозу, орієнтовану на потреби людини: міжвідомча та міжсекторальна взаємодія».

В ході «круглого столу» обговорювалися наступні питання:

1. Проект «Створення сприятливої суспільно-політичної ситуації для переходу на амбулаторну модель лікування туберкульозу в Україні»: основні підсумки впровадження.
2. Всесвітня стратегія подолання туберкульозу до 2035 року.
3. Міжвідомча та міжсекторальна підтримка переходу на модель лікування туберкульозу, орієнтовану на потреби людини. Інформація про досвід Сумської і Херсонської областей щодо затвердження та впровадження дорожньої мапи та стратегії міжсекторальної та міжвідомчої взаємодії у питаннях протидії туберкульозу. Пропозиції для МОЗ та ССМ по розробці дорожньої мапи на основі керівництва TB-REP Blueprint.
4. Взаємодія Товариства Червоного Хреста України та закладів охорони здоров’я щодо забезпечення контрольованого лікування хворих на туберкульоз.
5. Цільова пропаганда протидії туберкульозу: шлях до боротьби з туберкульозом в зоні операції Об’єднаних сил.
6. Стоп стигмі і дискримінації людей, які хворіють на туберкульоз: думка лікаря і пацієнта.
7. Перспективи розвитку соціальних сервісів, підтримки людей, які лікуються від туберкульозу.
8. Роль Всеукраїнської асоціації людей, які перехворіли на туберкульоз «Сильніші за ТБ» в підтримці хворих на туберкульоз на амбулаторному етапі лікування.

Учасники «круглого столу», обговоривши цілі та завдання Всесвітньої стратегії подолання туберкульозу до 2035 року та основні підсумки впровадження проекту «Створення сприятливої суспільно-політичної ситуації для переходу на амбулаторну модель лікування туберкульозу в Україні», який впроваджувався в Україні впродовж 2016 – 2018 років Фундацією «Громадський рух «Українці проти туберкульозу» за сприяння регіонального проекту «Зміцнення систем охорони здоров’я для ефективного контролю за ТБ і МР-ТБ в країнах Східної Європи і Центральної Азії» (проект TB-REP), констатують досягнення певних позитивних зрушень у протидії захворюванню на туберкульоз в  Україні на основі переходу на амбулаторну модель його лікування. Так, за останні три роки було досягнуто:

Захворюваність на активний туберкульоз в Україні в 2017 році у порівнянні з аналогічним періодом минулого року зменшилась на 5,5%, у т. ч в пілотних областях:  В Київській  на 7,8%, в Миколаївській на 9,1%, в Сумській на 3,1%, в  Херсонській на 6,3 %. За останні роки  в Україні спостерігалась тенденція до зниження рівня смертності від ТБ з середнім річним темпом зниження – 10,1 %. У 2017 році порівняно з 2016 роком рівень смертності від ТБ знизився на 13,6 % та склав 8,2 проти 9,5 на 100 тис. населення.  Кількість протитуберкульозних ліжок в країні в 2017 році зменшилась на 13,5% у порівняні з 2016 роком, на амбулаторному лікуванні знаходилось 15% хворих з бактеріовиділенням, 10 % з стійкими формами туберкульозу та 32% без бактеріовиділення.  Завдяки забезпеченню хворим на туберкульоз  медико-соціального супроводу  представниками Товариства Червоного Хреста України, МБФ «Альянс громадського здоров’я», Всеукраїнської асоціації людей, які перехворіли на туберкульоз «Сильніші за ТБ» та інших громадських організацій зменшився відсоток відривів від лікування на 13,5% у порівнянні з хворими, які не отримували такого супроводу.

Водночас, проаналізувавши стан міжвідомчої та міжсекторальної підтримки переходу на модель лікування туберкульозу, орієнтовану на потреби людини, учасники «круглого столу» вказують на недостатню підтримку цій важливій складовій протидії епідемії туберкульозу в Україні на загальнодержавному та регіональному рівнях. Так, зокрема, резолюцією 67-ї сесії Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), Женева, травень 2014 року визначається, що «для того, щоб зупинити епідемію туберкульозу, буде потрібно подальше розширення масштабів і рівня охоплення заходами лікування і профілактики туберкульозу, розробка систем і політики для створення сприятливих умов і поділу відповідальності, а також активна розробка і використання нових засобів лікування та профілактики туберкульозу на основі цілеспрямованих наукових досліджень та інновацій», але вирішити проблему туберкульозу можна лише усунувши її причини та подолавши негативні наслідки їх існування, що вимагає багатогалузевого і багатосекторального підходу. Незважаючи на те, що ця стратегія, наразі, є основним керівним документом для світової співдружності у подоланні туберкульозу, в Україні жодним чином на державному рівні не було застосовано заходів для реалізації багатогалузевого підходу до протидії туберкульозу, до якого закликає світові уряди ВООЗ.

Для виправлення цієї прогалини Фундацією «Громадський рух «Українці проти туберкульозу» було розроблено «Концепцію загальнодержавної і регіональної міжвідомчої та міжсекторальної координації діяльності в сфері протидії епідемії туберкульозу». Основною новизною цієї Концепції є те, що вона, вперше за час епідемії туберкульозу в України, пропонує розглядати протидію туберкульозу не як систему медичних заходів, а як складну комплексну політичну, управлінську, економічну, соціальну, медичну, гуманітарну, культурну тощо проблему, вирішення якої лише медичними засобами та галузевим медичним управлінням не є ефективним.

Мова йде про розбудову системи соціальної профілактики туберкульозу, або ж про комплекс соціально-економічних заходів держави щодо покращення умов та способу життя, праці, навколишнього середовища, виховання тощо.

Профілактика – це державно-управлінська діяльність, спрямована на недопущення шкідливих впливів на здоров’я людини шляхом усунення або самого шкідливого фактору, або його дії на людину.

Тож профілактика туберкульозу, як різновиду соціально небезпечної хвороби, є окремим випадком загально-профілактичної діяльності суспільства і являє собою діяльність, спрямовану на створення умов, що унеможливлюють появу нових випадків інфікування туберкульозом, а також передбачають здійснення діяльності, спрямованої на послаблення негативного впливу цієї інфекційної хвороби на суспільство як соціальної системи загалом.

За умов такого комплексного підходу, профілактика у сфері запобігання поширенню туберкульозу здійснюється шляхом виявлення, усунення або нейтралізації причин та умов, що підтримують персистенцію її біологічного збудника серед представників окремих соціальних груп та серед широких верств населення.

Державна політика у сфері протидії захворюванню на туберкульоз традиційно реалізовується в Україні шляхом вирішення низки вузькогалузевих медичних завдань. Центральним органом виконавчої влади, відповідальним за реалізацію державної політики у сфері боротьби із туберкульозом, є Міністерство охорони здоров‘я України. Але сьогодні проблема туберкульозу вийшла за рамки суто медичної галузі та набула статусу проблеми загальнодержавного значення через невпинне зростання темпів його поширення серед населення України. Принцип галузевого управління складним соціальним об’єктом, яким є епідемія туберкульозу, зокрема суто медичний підхід до аналізу епідеміологічних показників перешкоджає своєчасному прогнозуванню перспектив розвитку епідемії туберкульозу та розробці відповідного плану національної міжвідомчої протидії його викликам, внаслідок чого епідемія туберкульозу залишається надзвичайно загрозливою не тільки для життя та здоров‘я наших громадян, а, за великим рахунком, надає підстави вважати цю ситуацію, як загрозу національній безпеці української держави, становить перешкоду на шляху до європейської інтеграції України. Ось чому державна політика протидії захворюванню на туберкульоз не може бути успішною, якщо спрямована на долання викликів туберкульозу виключно медичними засобами, не передбачаючи, в основі своїй, комплексний підхід, який сприятиме усуненню докорінних соціально-економічних причин та наслідків поширення в Україні епідемії туберкульозу.

Традиційним для України інструментом реалізації державної політики у сфері протидії захворюванню на туберкульоз є медичні соціальні загальнодержавні та місцеві цільові програми, спрямовані виключно на організацію надання населенню протитуберкульозної допомоги. По суті своїй, замість того, щоб ліквідовувати причини епідемії, ці програми зорієнтовані на долання її наслідків, тому на порядку денному – системний  перегляд підходів до їх розробки та шляхів впровадження зокрема та до державної політики протидії захворюванню на туберкульоз в цілому.

Через відсутність чіткого усвідомлення рівня поширеності епідемії основний потік фінансування протитуберкульозних заходів традиційно спрямовується на подолання наслідків епідемії, а не на профілактику і попередження, що,  в свою чергу, призводить до зростання темпів поширення епідемії та низької ефективності використання коштів, спрямованих на її подолання.

Туберкульоз, як соціально небезпечна проблема, за визначенням має чинники та наслідки, які знаходяться в усіх або ж в переважній більшості сфер життєдіяльності українського народу.

За таких обставин, в сучасних історичних та соціально-економічних умовах особливого значення набуває залучення різних центральних та регіональних органів державної влади та місцевого самоврядування до вирішення проблеми туберкульозу в Україні, визначення та нормативне закріплення їх компетенції та функцій в цьому задля: забезпечення участі в розробці та реалізації державної політики у сфері протидії захворюванню на туберкульоз різних профільних центральних органів державної влади та відповідних їм на місцевому рівні; здійснення профілактики туберкульозу в середовищі цільових категорій населення (перелік додається), в першу чергу – серед груп підвищеного ризику захворювання, шляхом інформування та надання їм відповідних соціальних послуг; сприяння в організації і проведенні обов‘язкових щорічних профілактичних оглядів з метою своєчасного виявлення нових випадків захворювання на туберкульоз в середовищі цільових категорій населення, в першу чергу – серед груп підвищеного ризику захворювання; посилення рівня суспільної відповіді на виклики туберкульозу шляхом підвищення політичної прихильності і відповідальності влади та активізації соціальної мобілізації на протидію епідемії туберкульозу на рівні громад; оцінки та прогнозування ситуації щодо туберкульозу в контексті наступних основних напрямів формування та реалізації державної політики протидії захворюванню на туберкульоз, а саме: розрахунку оціночної чисельності груп різного рівня ризику захворювання на туберкульоз; прогнозування тенденцій розвитку епідемії туберкульозу; оцінки масштабів та наслідків епідемії туберкульозу у випадку, якщо не вживатимуться ефективні упереджувальні заходи; ефективного планування, реалізації та оцінки профілактичних програм тощо.

Одночасно мають впроваджуватися важливі соціально-економічні реформи, спрямовані на: подолання бідності; скорочення рівня  безробіття; забезпечення державного контролю за міграцією ззовні; протидію безпритульності та бездоглядності; забезпечення гідних людини умов та якості життя і соціальних гарантій; реформу системи охорони здоров‘я; реформування, реорганізацію та реструктуризацію протитуберкульозної служби на засадах її зміцнення та ряд інших.

Паралельно здійснюваний комплекс медико-соціальних заходів для протидії епідемії туберкульозу повинен включати в себе: соціальну профілактику серед груп ризику та загального населення, в тому числі – інформування, роз‘яснення, освіту, виховання тощо; медичну профілактику, зокрема – вакцинацію, флюорографію, профілактичні огляди тощо; визначення, типологізацію та встановлення достовірної чисельності груп ризику (підвищеного, достатньо високого та відносно низького рівнів) захворювання на туберкульоз та організацію і проведення постійної профілактичної роботи із ними; активне виявлення нових випадків захворювання; стаціонарне та амбулаторне лікування хворих на туберкульоз; соціальну підтримку хворих на туберкульоз; соціальну та медичну реабілітацію осіб, постраждалих від туберкульозу; захист прав та інтересів громадян в умовах епідемії туберкульозу та інше.

Що має бути зроблено для вирішення проблеми? У відповідності до вимог чинного законодавства (ст. 2 Закону України «Про державні цільові програми»), державна політика  протидії туберкульозу повинна бути спрямована на забезпечення  концентрації фінансових, матеріально-технічних, інших ресурсів, виробничого та науково-технічного потенціалу, а також координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій для розв’язання визначеної проблеми в масштабах цілої держави. Для досягнення цього пропонується наступне.

Переформатування державного управління в сфері протидії туберкульозу.

Українські науковці у сфері державного управління вважають, що з огляду на особливу соціальну небезпеку туберкульозу державна політика в цьому напрямку має вирішувати завдання досягнення взаємодії і координації зусиль різних органів державної влади в Україні для протидії туберкульозу з метою сприяння усуненню докорінних соціально-економічних причин поширення епідемії туберкульозу, тобто наріжним каменем сучасної державної політики протидії туберкульозу повинна стати  первинна, або ж соціальна профілактика туберкульозу, до вирішення завдань якої повинно бути залучене широке коло органів державної виконавчої влади, а саме: Міністерство соціальної політики, Міністерство освіти і науки, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство молоді і спорту, Міністерство культури,  Міністерство екології і природних ресурсів,  Міністерство інфраструктури, Міністерство  регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, Міністерство інформаційної політики, Державний комітет телебачення і радіомовлення, Міністерство юстиції України, Державна міграційна служба, Державна служба з надзвичайних ситуацій,  Державна служба  з питань  інвалідів і ветеранів, Державна  ветеринарна та фіто санітарна служба, Державна служба з питань праці, відповідними їм регіональними структурами (в разі наявності) і представниками громадянського суспільства (перелік можливих заходів діяльності останніх додається).

Мають бути чітко визначені сфери відповідальності різних центральних органів виконавчої влади за дотримання епідемічного благополуччя населення та протидію захворюванню на туберкульоз. Зокрема, вони стосуватимуться чотирьох основних напрямів завдань.

Перший – робота із групами ризику захворювання, що є пріоритетними для даного органу державної виконавчої влади:

• розрахунок оціночної чисельності груп різного рівня ризику захворювання на туберкульоз, що є цільовими для цих органів влади;
• участь у заходах із профілактики та виявлення туберкульозу в середовищі цільових категорій населення, в першу чергу – серед груп підвищеного ризику захворювання, шляхом інформування та надання їм відповідних соціальних послуг.

Близько 65,0% нових випадків захворювання на туберкульоз припадає на соціально-дезадаптовані та соціально незахищені верстви населення. Це складні, інколи закриті і малодоступні для органів охорони здоров’я верстви (наприклад, бездомні, зовнішні мігранти, ромське населення). Повинен бути складений, відповідним чином описаний та нормативно закріплений за окремими органами державної виконавчої влади на національному та регіональному рівнях повний перелік таких груп ризику, визначений порядок та особливості профілактики, виявлення та лікування туберкульозу в кожній з цих груп.

Кожний центральний орган виконавчої влади, окрім того, що він реалізує загальнодержавні функції, водночас опікується певними специфічними категоріями населення, які можуть бути групами ризику захворювання на туберкульоз, із якими має відповідну точку зіткнення та повинен працювати у визначеній сфері..

Особливого значення тут набувають новоутворені групи ризику захворювання на туберкульоз, які з’явилися в Україні внаслідок анексії Криму та воєнних дій на Донбасі. На цій проблемі у своєму виступі в ході «круглого столу» на тему: «Адвокації, скеровані на подолання туберкульозу:  шлях до боротьби з туберкульозом в зоні проведення операції об’єднаних сил (ООС) (листопад 2016 по теперішній час) наголосив д-р Еліот Я. Перлман, голова Правління Міжнародного інституту проблем ВІЛ / СНІД і туберкульозу, який вказав на те, що в ході військового конфлікту на Сході України виникла нова критична група щодо туберкульозу – військовослужбовці, які беруть участь у воєнних діях  в рамках операції об’єднаних сил.

Другий  – здійснення залученими органами державної виконавчої влади заходів щодо первинної (соціально-економічної) профілактики туберкульозу, тобто, в межах повноважень, – діяльність, спрямована на усунення або нейтралізацію причин туберкульозу та умов, що його породжують.

• прогнозування тенденцій розвитку епідемії туберкульозу  в межах визначених повноважень;
• оцінка масштабів та наслідків епідемії туберкульозу у випадку, якщо не вживатимуться ефективні упереджувальні заходи;
• планування, реалізація та оцінка  профілактичних програм тощо.

Третій – нормативно правове забезпечення участі різних заінтересованих органів державної виконавчої влади в рамках завдань державної політики протидії захворюванню на туберкульоз, їх участь в розробці та реалізації державних заходів та програм у визначеній сфері.

Четвертий – розробка, обговорення та затвердження державним (регіональними)  нормативними документами Комплексних стратегій (планів) міжвідомчої і міжсекторальної протидії захворюванню на туберкульоз;  проведення Парламентських слухань на тему «Державна політика протидії захворюванню на туберкульоз: проблеми та шляхи реформування» (механізм державної політики представлений у додатку).

Для досягнення цих завдань, насамперед, слід забезпечити використання та виконання вже наявних вимог чинного законодавства, що уповноважують різні центральні та регіональні органи державної влади брати участь (або вказують на можливість цього) в реалізації державної політики у сфері протидії захворюванню на туберкульоз та скоординувати її.

В подальшому, в разі відсутності, або обмеженості таких зобов’язань, необхідно  внести зміни до чинної законодавчої та нормативно-правової бази, в тому числі, шляхом розробки і затвердження змін і доповнення до Положень про центральні та місцеві органи державної виконавчої влади і частині їх компетенції у сфері протидії епідемії туберкульозу.

Учасники «круглого столу» вітають досягнення проекту «Створення сприятливої суспільно-політичної ситуації для переходу на амбулаторну модель лікування туберкульозу в Україні» в частині впровадження в пілотних регіонах (Сумській та Херсонській областях) дорожньої мапи та стратегії міжсекторальної та міжвідомчої взаємодії у питаннях протидії туберкульозу в умовах переходу на модель лікування туберкульозу, орієнтовану на потреби людини та пропонують поширити цей досвід на всі області України.

В ході «круглого столу» також були обговорені інші актуальні питання протидії туберкульозу в Україні.