Людській психіці все одно, цивільний ти чи військовий

Тетяна Руденко і Олена Павлишина – координатори громадської організації «Вільний вибір», яка надає психологічну підтримку волонтерам, переселенцям, учасникам АТО та їх сім’ям. Ми зустрілися з дівчатами, щоб дізнатися їх історію: чому саме психологічна підтримка, як працює центр і в чому його особливості, як проходять заняття і що ж таке посттравматичний синдром.

- Тетяно, розкажіть про свою організацію і чим вона займається?

Громадська організація «Психологічна підтримка та реабілітація “Вільний вибір”» існує вже близько 2-х років. Ми надаємо психологічну допомогу переселенцям, учасникам АТО та їх сім’ям та волонтерам. В основній команді у нас 4 людини, але крім того у нас є ряд волонтерів та психологів.

- У чому суть вашої діяльності та ваша мета?

Тут усе просто: ми повинні допомогти людині віднайти внутрішній ресурс для того, щоб вона адаптувалася до нових умов. Всім, хто до нас приходить, важливо зрозуміти: як раніше вже нічого не буде і ніхто не знає, коли це все закінчиться. До нових життєвих обставин потрібно адаптуватися, тому ми повинні допомогти людям знайти в собі внутрішні сили для цього. Зрозумійте: ми працюємо зі здоровими людьми, які опинилися в скрутній ситуації. Тут важливо не плутати психіатра з психологом. Психолог працює зі здоровими людьми, які опинилися в тяжких життєвих обставинах (на етапі сильного розвитку вони ще називаються «кризами»), а психіатрія – це розділ медицини, і сфера роботи психіатра зовсім інша.

- Хто найчастіше звертається до вас за допомогою?

– Справа в тому, що у нас немає поділу на військових і переселенців. Знаєте, людській психіці все одно, цивільний ти чи військовий. У нас Батьківщину пішли захищати звичайні громадяни, яких не готували до бойових дій – вони не проходили відбір, як це відбувається, наприклад, в ЦАХАЛ (армія оборони Ізраїлю – прим. ред.). До нас звертаються в основному жінки, є і дітки. Чоловіків менше.

- Розкажіть про свою практику роботи з військовими. Чи все так страшно, як нам здається?

– Я вам скажу, що з військовими насправді не все так страшно. Є таке страшне слово ПТСР – посттравматичний синдром. Воно зараз у всіх на слуху, але ніхто насправді не знає, що воно означає. ПТСР проявляється, за різними даними, в від 12% до 32% випадків, і в 50% випадків психіка справляється самостійно. Дуже важливо допомогти військовим і мирним людям адаптуватися і абілітуватися (рухатися вперед – прим. ред.), прийнявши всі зміни, трансформувати свій новий досвід у якісно нове життя.

- Розкажіть про свою участь у програмі малих грантів від УВКБ ООН та КримSOS

– Все вийшло дуже випадково! Насправді ми вже подавали заявку в КримSOS на участь у схожій грантовій програмі. Але тоді ми не пройшли відбір. І ось несподівано в мене дзвонить телефон, і нас запрошують подати заявку на участь у грантовій програмі підтримки соціальних ініціатив. Як зараз пам’ятаю: заявку заповнили за вечір, відправили і забули. Яке ж було моє здивування, коли мені подзвонили і повідомили, що заявка схвалена і проекту бути.

- Що змінилося з того часу?

– Сказати по правді, в першу чергу ми хотіли отримати фінансову підтримку. Якийсь час ми могли все робити виключно своїми силами, так… Але отримати підтримку для розвитку своєї справи нам просто необхідно. Нарешті у нас в офісі з’явився принтер, фліпчарт, терапевтична пісочниця та інші необхідні в роботі речі.

- Як розвивався проект, як про вас дізнавалися люди?

– Ми почали працювати з волонтерами. Внутрішній ресурс рано чи пізно вичерпується, адже волонтери – такі люди, для яких не існує сигналу «стоп». Саме тоді ми зрозуміли, що з цим потрібно працювати. Спочатку працювало сарафанне радіо – люди дізнавалися про нас від знайомих, радили звернутися. Потім ми створили сторіночку в facebook, сайт.

- Ось приходить до вас людина, яка потребує допомоги, що далі?

– Ситуація така: до нас звертається людина, описує свою симптоматику. Тут важливо зрозуміти, чого вона очікує: раптом їй важливо було просто прийти і виговоритися? Дуже часто їй необхідна індивідуальна терапія. У такому випадку ми обговорюємо, коли будемо з нею зустрічатися і домовляємося про кількість сеансів. По закінченню обумовленої кількості зустрічей людина сама вирішує, чи потрібна їй подальша підтримка і допомога.

- Наскільки важко поєднувати 2 справи, чи виходить у вас «відгороджуватися» від чужих проблем?

– Звичайно ж, у нас є основна робота – їсти нам за щось теж потрібно купувати. Але це та справа, відповідальність за яку я взяла на себе самостійно.

***

У жовтні 2015 р. громадська ініціатива «КримSOS» започаткувала проект «Ідеї для суспільства». Завдяки йому ви зможете ознайомитися з історіями переселенців, які є рушійною силою громади. Це серія публікацій, герої якої – люди, змушені виїхати зі своїх будинків на сході та в Криму. Переїхавши, вони не опустили руки, а прийняли виклик долі як можливість. Кожен з героїв взявся за втілення в життя ідеї, покликаної поліпшити життя у своєму регіоні. Реалізація кожного з проектів стала можлива зокрема завдяки програмі малих грантів Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців і громадської ініціативи «КримSOS».

Джерело: «КримSOS»