Аби виховати лідерку, треба давати можливість їй реалізуватись
Я представляю місцеве самоврядування першого рівня — в Україні з цим нормально, якраз на цьому рівні, особливо там, де проводяться не партійні вибори, а йдуть вибори за мажоритарною системою. Села, селища, селища міського типу — на цьому рівні з гендерним питанням все нормально.
Якщо говорити про апарати селищних, міських рад — там жінок взагалі більшість, і це практично скрізь.
Якщо піднятись вище — туди, де з’являються партійні списки, там складніше. Чим далі підіймаємось: районні, обласні ради тощо, тим відсоток у нас падає і це ситуація по Україні.
Сергій Замідра, голова Немішаївської селищної ради (Київська область), під час дискусії “Розширення прав та можливостей жінок у державному управлінні України”, що відбулася 25 березня в Inveria Flow Space, поділився досвідом своєї громади з утвердження гендерної рівності. Захід організовано Ініціативою “Професійний Уряд” за підтримки ПРООН в Україні та Представництва Фонду Кондрада Аденауера в Україні.
З чим ми зіштовхнулися, і загалом, яка проблема на цьому рівні в Україні? Як зробити так, аби з маленької дівчинки, яка пішла до школи, виросла та лідерка, яка стане: керівником директорату, замміністром, чи міністром?
Зрозуміло, що система буде чинити супротив, і ми розуміємо, що ця ситуація є. Але як зробити так, аби та дівчинка виросла такою, щоб перебороти цю систему? Ми розглянемо частинки: є школа і є молодь, є ті жінки, які в декреті знаходяться в цей момент… З чим зіштовхнулись ми? Щоб стати лідером, потрібна неформальна освіта.
Для того, щоб виховати лідерку, треба давати можливість їй реалізуватись. У цю суботу в нас зібралася обласна рада дітей Київщини. Як ви думаєте, скільки там було дівчат? Дві третини.
2/3 дівчат на базі школи активніші, якщо дивитись загалом. Що змінюється далі? А далі — наскільки громади підтримують цю молодь, наскільки дають розвиватись через неформальну освіту, наскільки готові фінансово підтримувати на своєму регіональному рівні тих молодих дівчат, які починають щось робити.
Що вийшло в нас. По перше, на базі школи — ми спочатку поставили на старшу молодь: була невдача. Виділили 50 тисяч гривень, кажемо: “Давайте ви будете працювати. Зробите конкурс проектів і за рахунок цього буде щось робитися”. Ми ставили на це. Пройшло півроку, минув рік — нічого не відбулось. Після цього ми сфокусувались на шкільній молоді. Дуже цікавий варіант.
Перше — для розвитку неформальної освіти ми спробували відірвати молодь від школи. Як би це не звучало, можливо, дивно, але у нас стояло завдання так, щоб більше розвивалась неформальна освіта.
Створили Молодіжний парламент (допомогли створити дітям), вони проводили вибори… І ось тут наші дівчатка зіткнулися з першою, не… дискримінацією, а ситуацією. Варто сказати, що найбільш активною була одна школярка. І ось проходять вибори президента Молодіжного парламенту — ледь не до останнього дня була одна кандидатура. Але ж конкурс не може складатись з однієї кандидатури — не ті вибори. Тож хлопець, який знімав їй відео (голосували по відео в закритій групі фейсбуку, оскільки це було літо), пише своє відео, закидає в групу. І виходить так, що він, хоч і не збирався брати участі, виграв з невеличким відривом. А вона стає канцлером нашого Молодіжного парламенту.
Це питання вирішується, всі разом працюють, але ситуація полягає в тому, що не так просто проштовхнутися навіть на цьому рівні.
Отже, школа. Вони почали активно працювати, створили свої міністерства, в цьому першому парламенті більш активними були дівчата. А що далі відбувається? А далі вони підростають, стають більш активною молоддю, хочуть щось робити. Чи даємо ми можливість їм щось робити? Чи є в нас в державі фінансова підтримка молодіжних ініціатив — жінок, молодих дівчат? Коли проаналізувати місцевий бюджет — більшість об’єднаних територіальних громад, сільських, селищних рад, не виділяють коштів на молодь, відповідно на неформальну освіту. Якщо гроші не виділяються, значить всі наші рухи з розвитку, як правило, ґрунтуються на якихось волонтерських зусиллях.
А тепер увага — ми живемо в Україні, а в рейтингу благочинності (за 2010-й) Україна із 153 країн знаходиться на 151 місці. Можливо, зараз стало трошки краще, але це ті реалії, які були. І в цій ситуації для розвитку молоді — дівчатка в цю категорію підпадають, ми ставку робимо на волонтерський рух. Чи суттєво це вплине?
Отже, що зробили ми. Ми зрозуміли, що це треба розвивати. Якщо для молодшого покоління є Молодіжний парламент зі своїм фінансуванням, то старше покоління ми зачепили бюджетом участі. Чому? Тому що ті, кому на сьогодні виповнилось 18 років і більше, на жаль, дуже рідко готові бігти на довгу дистанцію — вже є робота, уже є якісь інші питання. І якщо школярів ще можна зарядити, то зі старшими можна працювати лише короткотерміновими, швидкими проектами.
Ось тут дуже цікавий наш приклад: 2017 рік бюджет участі становив 200 000 грн, подається 13 проектів, 16 організацій — 50/50% вийшло чоловічих і жіночих. Як ви думаєте, чиї проекти виграли? Жіночі. Вони виграли тому, що були більш ґрунтовно підготовані, більш активно працювали для залучення громади до голосування. Найцікавіше, що ці проекти були соціальної спрямованості. Із семи проектів, які виграли — два були направлені на дітей з інвалідністю.
Чесно скажу, імовірність того, що депутати сільської чи селищної ради проголосують за виділення коштів на проекти у соціальній сфері, складно уявити. А тут – освіта, соціальний захист, якраз ті питання, які підіймали жінки. Чому важливо, щоб жінки були в радах — тому що вони підіймають проблеми, на які часто чоловіки не звертають увагу. Ось так ми задіяли покоління від 18-ти і старше.
Наступним етапом пішло створення спеціалізованих громадських рад. І так само виявилось, що у спеціалізованих громадських радах, окрім спорту (у спорті трохи більше чоловіків), виявилося більше жінок.
………………………………………………………
Транскрибування: Таня Бондар
