Микола Бурлуцький: багато ромів мають освіту, але вони не ходять з плакатами «Я – ром!»

Любов Єремічева

8 квітня у світі відзначили Міжнародний день ромів, мета якого полягає в самоідентифікації ромської етнічної групи як єдиного народу, привернення уваги до самобутньої культури та історії етносу рома, подолання дискримінації, утисків та відчуження ромів. В Україні проживає від 150 до 400 тисяч ромів. Понад 60% представників ромської нацменшини не мають роботи, близько 40% ромів не мають документів, лише 1% дітей ромів отримують атестат про повну загальну середню освіту – про що ми згадували в матеріалі «Без документів, освіти та роботи: як живеться ромам в Україні» в розрізі завдань проекту ЄС “Справедливість для ромів в Україні” .

Микола Бурлуцький – керівник громадської організації «Чачімо», радник з ромських питань при Харківській обласній державній адміністрації, тренер, перекладач Біблії ромською мовою, християнський пастор, поділився із Громадським Простором своїм баченням основних проблем, з якими доводиться зіштовхуватися людям ромського походження в Україні на сьогоднішній день. Наша розмова відбулась під час літературно-мистецької резиденції «СпільноART», організованої Ромською Програмою Міжнародного фонду «Відродження» (8-14 квітня, Яремче), відеорепортаж з якої очікуйте незабаром на нашому порталі. 

Як ромське походження вплинуло на долю

Було два середовища, в яких формувалось моє життя. По-перше, я – ром і виховувався в ромській родині, в ромських традиціях та цінностях. А з іншого боку – у мене були друзі, які не були ромами, це були слов’яни – і українці, і росіяни. Тому я увібрав у себе дві культури, мені було легко орієнтуватись і розуміти: дивитись з позиції слов’ян на ромів і з позиції ромів на слов’ян – знаходити ці мости взаємодії і бути певною мірою медіатором, посередником у вирішенні деяких питань.

Особисто в моєму житті було багато проблем: я зіштовхувався з дискримінацією, стереотипним мисленням – але ніколи не приховував, що я ром. Я завжди казав: «Я – ром», – і часто люди дивувались: «Ми не бачили таких ромів!». А насправді це стереотип, адже багато людей ромського походження мають освіту, офіційно працюють, обіймають певні посади, але вони не ходять з плакатами і не виголошують: «Я – ром!» – а просто живуть, як усі звичайні люди.

Я відчував на собі і стереотипне сприйняття, і дискримінаційні дії – це певною мірою мотивувало мене займатись громадською діяльністю та бути правозахисником.

Колись я жив у місті Мерефа Харківської області, там є місцевість компактного проживання ромів. Це було влітку, о п’ятій годині ранку. Я відкрив очі від того, що хтось ходить по будинку – це був чоловік міцної статури, а в руці у нього був якийсь кийок. Я запитав: «А що відбувається?» – він показав посвідчення (тоді це ще була міліція). Потім я поцікавився: «На якій підставі Ви тут перебуваєте?» – міліціонер запитав, чи є в мене документи, я їх йому показав.

Виявилось, що в мене два дні тому збіг термін, коли треба було вклеїти нову фотографію. Він попросив мене вийти. Я вийшов на вулицю, а там стояв автобус, який був вщерть заповнений ромами. Нас відвезли у відділок і протримали до третьої-четвертої години вечора. В цей час я чув, як в сусідніх кімнатах б’ють ромів. Виявилось, що у них був рейд виключно по ромам.

У той момент я зрозумів, що ті люди, котрі повинні захищати мої права, мене як громадянина України, допомагати, виявились тими, хто першими ж мої права і порушує, приносить біль. Тоді я поставив собі питання: «Чи можу я взагалі бути в безпеці?». Я, як людина, котра має освіту, можу звернутись в прокуратуру, а що ж казати про людей, які не знають своїх прав, не мають освіти; людей, котрі живуть і розуміють, що їх проблеми ніхто не може вирішити? Тоді єдине, що потрібно зробити – піти, взяти гроші у позику і дати комусь, щоб їх проблему вирішили. Це спонукало мене долучитись до громадської правозахисної діяльності, тому протягом більш ніж 10 років я займаюсь саме цим.

Бути ромом в Україні зараз – це …

По-перше, це питання дискримінації, а стереотипи є однією із причин цього.

Далі – питання освіти та працевлаштування.

А також це питання маніпуляцій, оскільки наразі багато політичних сил використовують ромські поселення, ромську етнічну групу як слабку ланку, перетягуючи або дестабілізуючи ситуацію через них в певному регіоні. Ми знаємо, що буквально за два місяці було спалено п’ять ромських таборів – це були тимчасові компактні табори, куди роми приїхали на міграцію у Києві, Львові, Вінниці, Одесі. Це також вбивство рома у Вільшанах Харківської області, коли просто серед білого дня о десятій ранку було розстріляно ромів, восьмеро з яких були поранені, а одна людина була вбита.

Є велика кількість таких випадків, коли були прояви дискримінації, тому ми, насамперед, говоримо про питання безпеки: чи можуть сьогодні ці люди почуватися в безпеці тут, в нашій країні? Ось ці моменти створюють загальний контекст сприйняття ромів, середовища, в якому вони перебувають.

Про яку інтеграцію ми сьогодні говоримо, якщо головна потреба людини – почуватися в безпеці, а цього немає, люди цього не відчувають. Я вважаю, що це треба надолужити, ця ключова потреба повинна бути задоволена – бути в безпеці, відчувати, що ця держава тебе захищає і тебе захищають правоохоронні органи.

Люди не повинні сприймати поліцію так, ніби насувається лихо, адже це мають бути ті, хто тобі допоможе. Люди не мають сприймати державу як механізм, що використовує їх для досягнення якихось власних цілей, нічого не відшкодовуючи, не задовольняючи потреби свого народу. Я говорю про глобальні проблеми, напевне, це стосується не лише ромів. Але для ромів ця ситуація загострюється через відсутність знань, розуміння того, куди можна звернутись для вирішення проблем, відсутність освіти, спеціальностей – тут є дуже багато проблем.

Якщо виокремити топ-проблеми, то це безпека, питання дискримінації, освіти, працевлаштування та соціального захисту. І ще одне важливе питання – це оформлення документів, адже є певний відсоток ромів, у яких немає документів, є люди, котрі є особами без громадянства.

Що має робити громадянське суспільство для того, щоб подолати ці проблеми

На мою думку, ситуація з ромами віддзеркалює ті загальні проблеми, що існують в нашому суспільстві, це просто є індикатором тих процесів, які у нас відбуваються. Я вважаю, що це не лише проблеми ромів, адже вони не є окремою державою. Роми – українці, вони є громадянами України, тому це питання до всього нашого суспільства – це питання цінностей, зокрема, цінності людського життя; того, якою мірою реалізуються демократичні засади в нашому суспільстві; чи дають людям вибір мати гідне життя. Я говорю загальні фрази, не кажу про механізми, бо це справа політиків.

Я переконаний, що кожна людина в цьому житті хоче бути щасливою. Я не стверджую, що держава повинна забезпечити людині щастя, але вона має дати можливість реалізувати свої права та здібності, задовольнити базові потреби, які є у кожного, – це стосується не лише ромів, а й кожної людини у нашій країні, незалежно від того, якої вона національності.

………………………………………………………………..

Робота над текстом Ірини Гузій