Державний контроль чи дружня угода: як регулювати українські медіа

За 2019 рік в Україні відбулися президентські вибори, і вже стартувала парламентська кампанія. Про хід перегонів та кандидатів українці дізнаватимуться передовсім з медіа – однак частина ЗМІ вже ...

IMG_5578-768x512
Державний контроль чи дружня угода: як регулювати українські медіа
За 2019 рік в Україні відбулися президентські вибори, і вже стартувала парламентська кампанія. Про хід перегонів та кандидатів українці дізнаватимуться передовсім з медіа – однак частина ЗМІ вже відзначилася маніпуляціями за чи проти певних політиків. Відтак, медійна сфера потребує регулювання. Його можуть здійснювати державні органи – або ж самі ЗМІ укладуть добровільну угоду про дотримання медійних стандартів та відмову від «джинси» і прихованої агітації. Які проблеми існують і як їх (само)регулювати – про це йшлося під час експертної дискусії «Регулювання/саморегулювання діяльності медіа під час виборів». Його організаторами виступили Центр демократії та верховенства права і Незалежна медійна рада.

Медіа під час виборів: Незалежна медійна рада вимагає змін

Українські виборці переважно дізнаються про політичні новини зі ЗМІ. Так, 74% назвали серед топ-джерел телебачення, а 27,5% відзначили інтернет-медіа. Однак, низка ЗМІ зловживали довірою, порушуючи стандарти. Висвітлення виборів у медіа було широким, але неякісним – так вважають 70% медіаекспертів, яких опитала фундація «Суспільність».

Відтак, З огляду на зазначене Незалежна медійна рада оголосила резолюцію, у якій засуджує діяльність низки ЗМІ на президентських виборах 2019 року. За словами Наталії Лигачової, голови Незалежної медійної ради, під осуд зокрема потрапив телеканал «1+1» (за чорний піар стосовно кандидата Петра Порошенка) і телеканал «Прямий» (за аналогічні матеріали проти кандидатів Володимира Зеленського та Юлії Тимошенко). Упередженими публікаціями також відзначилися інтернет-ресурси «Знай.юа», Politeka та Newsone – вони поширювали фейки та маніпуляції на політичні теми.


«Окремо згадуємо про те, що дуже некоректно подавалися соціологічні дослідження. Ми зіштовхнулися з масовою появою замовних соціологічних опитувань – такого не було з часів президентства Леоніда Кучми. Крім того, телеканал «Інтер» визначав «кандидата певного регіону» і визначав, наприклад, «Кандидата №1 у Донецькій області», це ноу-хау останніх виборів»
, – зазначила Наталія Лигачова.

Тому Незалежна медійна рада закликає медійну спільноту запроваджувати механізми саморегулювання – і, водночас, пропонує посилити повноваження Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі – Нацрада), аби орган міг швидко і дієво штрафувати порушників.

Як вказано у заяві, сама Незалежна медійна рада та організації засновники планують ініціювати та долучитися до розробки законодавчих змін, які посилюватимуть відповідальність ЗМІ за порушення законодавства та професійних стандартів під час виборів.

За словами Дмитра Хоркіна, генерального продюсера UA-Українське радіо, одна з причин сплеску упереджених матеріалів – підневільний статус журналістів. У багатьох медіа вони працюють за тимчасовими контрактами, відтак перебувають «на короткому повідку» власника. «До нас на радіо приходить чимало гарних журналістів, які не хочуть займатися брудом», – коментує він.

«Перезавантажити» Нацраду: яким має бути державне регулювання

Якщо медійні експерти тиснуть на порушників публічним осудом, то Нацрада здатна покарати їх попередженнями або і штрафами. Однак за словами Павла Моісеєва, директора з правових питань “Інтерньюз-Україна”, цей орган під час виборів бездіяв.

«Зараз ми пройшли виборчу кампанію, але майже ніякої роботи над помилками не було. Нацрада заблокована, я не помітив ніякої реакції. Ми майже на всі вибори мали мораторій [на перевірки ЗМІ]. Тобто ми самі блокували роботу держорганів, адже мали негативний досвід. І органи звикли», – вказав він.

Експерт додає: наразі регулятор не може накладати адміністративні штрафи, адже досі не складений порядок їх застосування. Та й самі покарання у 1700-8500 гривень не стануть аргументом для великих медіагруп (хоча вплинуть на місцеві медіа). Тому Павло Моісеєв закликає зробити регуляторну політику чіткою і дієвою.

За словами Тараса Шевченка, директора Центру демократії та верховенства права  та члена Незалежної медійної ради, регулювання ЗМІ слід починати зі стратегічних законодавчих змін. Зокрема, слід дозволити дебати, адже зараз медіа заборонено проводити дискусії між кандидатами коштом ЗМІ (за них мають платити самі політики).


«Наприклад, ми маємо юридичний термін «інформаційне забезпечення виборів». Дослівно це означає, що медіа керуються не свободою повідомляти справді важливу інформацію, а обов’язком щось забезпечувати, працювати при цьому з Центральною виборчою комісією. Також, обмеження на дискусійні програми – це повне перекручення ролі медіа під час виборів. Так, для дискусійних програм слід ставити умови – але лише щодо збалансованості і неупередженості при виборі учасників»
, – підсумував він.

«Ми за прозоре формування Нацради і її підсилення, – зазначив Тарас Петрів, президент Фундації «Суспільність» – «Регулятор, який не хоче працювати, заважає ринку розвиватися. Він просто демотивує медіа боротися за якість».

До того ж, модель сильного регулятора працює у демократичних країнах – зокрема, Італії. За словами Любомира Ференца, представника телеканалу АТР, тут держава карає ЗМІ за «очорнення», упереджені матеріали. А тому журналісти і редактори обережніші у публікаціях – за порушення їм загрожує великий штраф. «Чи буде правильно це в Україні. У нас є проблема з регуляторними органами, суди не є прозорими, багато хто сприйме це як наступ на свободу слова. Але питання назріло», – додає він.

 

Водночас, Олена Голуб, керівниця моніторингового відділу Інституту Масової Інформації, нагадала, що потужний регулятор має і недолік: він може стати зброєю влади для тиску на медіа.

«Зважаючи на соцопитування, ми бачимо, що зараз можлива узурпація влади. І при цьому юридичне регулювання небезпечне, адже регулятор може ухвалювати рішення, вигідні владі», – застерігає вона.

До речі, працювати за правилами держави готовий і український сегмент Facebook. «Власне, FB прямо подає сигнали: дайте нам регулювання і ми готові за ним працювати. Це наш обов’язок – виробити правила, за якими буде працювати мережа», – повідомив Ігор Розкладай, юрист Центру демократії та верховенства права та член Незалежної медійної ради.

 

Саморегулювання: добровільне або під тиском

В Україні вже є приклад «джентльменської угоди» між ЗМІ: у 2018 році три медіагрупи та НСТУ погодили спільні правила висвітлення дітей у бойових діях. Як відзначили учасники дискусії, схожа угода можлива і щодо виборчої теми – але лише якщо іншим варіантом буде контроль з боку держави.

«Важко говорити про саморегулювання і співрегулювання, коли більшість медіа контролюються олігархами», – коментує Світлана Остапа, голова Наглядової ради НСТУ.

Зокрема, за словами Тараса Шевченка, саморегулювання працюватиме лише якщо держава проводитиме продуману політику у сфері ЗМІ. Тоді власникам медіа буде вигідніше погодити спільні правила, ніж підкорятися державним.

«Зазвичай спрацьовує логіка: краще трохи самообмежитись, ніж мати жорсткий державний контроль. Якщо держава публічно анонсує посилене регулювання, воно спрацює як інструмент шантажу для ЗМІ. Так виник британський Press Council. Держава дає медіа чіткий сигнал: «якщо ви домовитеся самі, ми зупинимо процес, бо проблема відпаде». Тому тут потрібна продумана стратегія».

Однак у топ-медіа є ще одна причина змінюватися і дотримуватися стандартів. За словами Тараса Петріва, нова генерація українських журналістів не готова працювати за старими правилами і на догоду власникам: «Для нас це унікальний момент. Ми могли б говорити і з новою хвилею, і зі старими власниками. Слід пояснювати їм, що приходять люди з новими підходами. Якщо вони не будуть розвиватися, а продовжать старі ігрища, то отримають «Стоп Цензурі-2». Так само жорстко молодь реагує на гостей ток-шоу, за якими «хвіст» антидержавних справ».

Окрім того, стимулювати телеканали може конкуренція. «Якщо інформаційні канали впливають на громадян, то головним інформаційним мовником має стати Суспільне. НСТУ має повідомляти людям сильні, чесні новини, найкращі в країні», – зазначив Тарас Шевченко. Відтак, іншим каналам доведеться рівнятися на якість Суспільного – або втрачати глядачів.

А перспективи у принципово якісних ЗМІ є, адже у громадян є запит на високорівневу журналістику. Альона Романюк, експертка ГО «Інститут розвитку регіональної преси», відзначає, що  під час виборів не спала 4 доби поспіль. «Нашу сторінку просто засипали запитами. У суспільства є запит як на якісне інформування, так і на якісну аналітику, а інформаційної журналістики топ-рівня у нас мало», – коментує вона.

Поки що ж медійна спільнота впливає на недоброчесні ЗМІ завдяки публічному тиску. Так, за 2018 рік Незалежна медійна рада розглянула 16 справ: зокрема щодо розпалювання ворожнечі, недостовірних та замовних матеріалів.

Проведення цього заходу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «Медійна програма в Україні», який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю Центру демократії та верховенства права та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.


Тематика публікації:      

Останні публікації цього розділу:

«Сексуальність: асексуальність, моногамія, поліаморія»: новий випуск просвітницького подкасту від «Феміністичної майстерні»

Медіаграмотність — це свобода: в Україні запустили комунікаційну кампанію з протидії дезінформації

Свобода слова і відповідальність: чи потрібні правила соцмережам?

Родичі бранців Кремля розповіли експертам Crimea Global про злочини РФ проти цивільних українців

«Як трагедія Голодомору резонує в сучасній війні»: науковці обговорили історію, пам’ять та виклики сьогодення

В Україні триває Європейський тиждень тестування на ВІЛ та вірусні гепатити: як потурбуватися про своє здоров’я