Галина Жовтко

А чи знаєте ви, скільки українців вважають допустимим насильство та катування в окремих ситуаціях? Кожен третій!

Такими є результати соціологічного дослідження «Оцінка масштабів незаконного застосування сили в поліції України у 2018 році», проведеного Харківським інститутом соціальних досліджень в межах проекту Харківської правозахисної групи щодо боротьби з катуваннями та безкарністю за підтримки Європейського Союзу. 

Дослідження показало, що оціночна кількість жертв катувань в українській поліції досягла майже 63 тисяч осіб у 2015 році та більше 64 тисяч минулого року. А в 2017 році — майже 100 тисяч!

Проект «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні» направлений на те, аби зменшити обсяг та масштаби жорстокого поводження, а також домогтися того, щоб українці перестали толерувати катування.

Європейський Простір поспілкувався із Євгеном Захаровим, директором Харківської правозахисної групи, про те, до чого призвело гальмування реформи тюремної медицини, як в’язні продовжують безпідставно сидіти у тюрмах в ОРДЛО, чому в Місії ООН заявляють, що катування СБУ більш серйозніші, ніж катування у сепаратистів, а також що не так із реформою поліції та як це можна виправити.

Загальмована реформа тюремної медицини 

В Україні з початком військового конфлікту з’явилися абсолютно нові масові порушення прав людини. Тільки за останні півроку нам додалося близько 40 нових стратегічних справ. Загалом у рік маємо 200-250 справ, без врахування тих, які чекають черги у Європейському суді з прав людини.

Нові справи, які з’явилися за цей період, пов’язані з погіршенням системи надання медичної допомоги в установах виконання покарань. Реформа призвела до того, що стало значно гірше. 

Планувалося, що медичні установи цієї системи будуть підпорядковані не керівництву цієї системи, а Міністерству охорони здоров’я. Раніше цими установами опікувався Державний департамент з питань виконання покарань, а потім крмінально-виконавча служба Мін’юсту. З підпорядкування їх вивели, однак Міністерство охорони здоров’я відмовилося взяти їх. Тоді було створено окремий орган в межах Мін’юсту — Центр, який забезпечує медичну допомогу в установах виконання покарань. Перевели туди медиків, а вони почали бігти звідти. Бо як завжди — нова установа погано фінансується. Раніше ці установи були під керівництвом начальників колоній, які мали дбати заодно і про них. А тепер вони самі себе мають забезпечувати. Як результат, маємо відсутність необхідного складу на 40%, погане фінансування та нестачу ліків. 

Маємо історію про дівчинку-сироту, яка у свої 20 років потрапила у СІЗО. В неї знайшли онкологію. Лікувати її не хочуть, чекають поки помре… Боюся, що вона приречена. 

Маємо, наприклад, історію про те, як воюємо за дівчинку-сироту Анну Солопову, яка у свої 20 років потрапила в Дніпровське СІЗО. Коли вона перебувала там, у неї знайшли онкологію, але її не лікували. У квітні минулого року нам вдалося домогтися через Правило 39 Регламенту ЄСПЛ спрямувати її на лікування. І це рішення не було звичним, оскільки в країнах Західної Європи задовольняють близько 4% заяв за Правилом 39 (ред. — йдеться про можливість звертатися із заявою про застосування термінових заходів реагування на триваюче порушення прав людини).

Історія з дівчиною ще не завершилася. Вже довгий час тиснемо на різні державні органи, щоб її лікували. Однак лікувати її не хочуть, чекають поки помре. Ми намагаємось допомогти — це листування, відкриті заяви і до омбудсмена, і до директора цієї медичної установи, і до Мін’юсту. Реакція є, але недостатня. 

На фото — Анна Солопова, якій допомагає Харківська правозахисна група. 

Після наказу Європейського суду про переведення до цивільної лікарні, дівчину обстежили у Дніпровському обласному онкологічному диспансері, призначили лікування — хіміотерапію. Але з чотирьох необхідних препаратів, їй давали лише один — оскільки вдалося здобути лише один. Взагалі в Україні з цього списку є лише три препарати. В результаті дівчина отримала мало сеансів хіміотерапії. Крім того вона перебувала у холодній камері — у лютому там було 12-13 градусів тепла.

Ця дівчина дуже хвора. Боюся, що вона приречена. Це сумна історія. Таких випадків багато. В кінці червня Європейський суд ухвалив рішення у її справі. Сподіваємось, що 7500 євро компенсації, призначеної судом, допоможуть їй краще лікуватися.

До нас звернувся чоловік із Дніпровського СІЗО. У нього гнили пальці, їх вчасно не видалили, і він загинув.

Був випадок, коли до нас звернувся чоловік з Дніпровського СІЗО, який згодом помер від гангрени. У нього гнили пальці, їх вчасно не видалили, і він загинув. Він був зовсім молодий — 1986 року народження.

Дуже важливо вплинути на систему надання медичної допомоги в установах виконання покарань. Зараз — це просто жах. Детальніше про реформу можна прочитати тут.

Порушення прав людей, які утримуються під вартою в ОРДЛО

Маємо багато справ, які стосуються людей на окупованій території, зокрема тих, які перебувають у тюрмах. До ЄСПЛ ми подали вже близько 40 заяв щодо таких в’язнів. 

Нам багато чого відомо, але в основному про Донецькі установи виконання покарань. У вересні 2018 року ми оприлюднили звіт «Права позбавлених волі, які утримуються під вартою в ОРДЛО».

На фото — Донецька виправна колонія №124, яка знаходилася під обстрілами 

На окупованих територіях в обох областях знаходиться по 14 колоній, які мали перевезти на підконтрольну частину України. Однак цього ніхто не зробив. Перевезли лише одну жіночу колонію. І це, я вважаю, було зроблено завдяки мужності та наполегливості керівника цієї колонії. Тобто, з усіх 28 колоній перевезли лише одну, яка так само, як і деякі інші, знаходилась під обстрілами. Взагалі наказ про переведення був. До Єнакіївської колонії вже навіть автобуси направили, однак там злякалися і поїхали назад.

Найголовніша проблема — багато людей продовжують сидіти безпідставно. Суд переїхав, а в’язень лишився у СІЗО в Донецьку чи Луганську. Його не випускають, не судять, а він сидить. 

У нас записано більше сотні інтерв’ю з в’язнями з ОРДЛО. Вони телефонують. Крім того, ми об’їздили тих, кого перевели на підконтрольну урядові територію — це 186 засуджених. Остання порція була на початку лютого 2018 року. Це був перший раз, коли в’язнів перевезли з Луганської області. Під час перевезення троє в’язнів з луганських колоній померли. Вони були хворі, їх просто не довезли. За останні півроку ще тричі передавали по 60 засуджених з луганських колоній, але бажаючих значно більше.

Найголовніша проблема — багато людей продовжують сидіти безпідставно. Чому? Тому що внаслідок війни не була закінчена правова процедура. Скоїли злочин, почали слідство, передали в суд, а суд не провели. Суд переїхав, а в’язень лишився у СІЗО в Донецьку чи Луганську. Його не випускають, не судять, а він сидить. 

До речі, декого вони вербували воювати, і дехто пішов. Всі, кого завербували, скоїли нові злочини та повернулися назад до тюрем за квазі-кримінальними кодексами так званих Л/ДНР. 

Є такі, хто мають вирок суду першої інстанції, та апеляцію не пройшли. Є такі, кого туди послали лікуватися — у квітні-травні 2014 року! Справи лишились тут, а вони там сидять. І знову ж таки процедура не закінчена — оскільки справа тут, то нічого не вдієш. І вони там сидять. А є навпаки — так звані втрачені провадження. Людина є, а провадження немає. Як можна таку справу розглядати у суді?

Тобто, у великої кількості людей є проблеми з тим, щоб закінчити судову процедуру з різних причин. Це одна з підстав для наших правових процедур. 

Взимку 2014-2015 там у тюрмах був справжній голод. Повмирало багато.

Друга підстава — там багато знущань, катувань, насильства. Коли влада перейшла до так званих Л/ДНР, то вже не було кого боятися. А садисти в таких установах є. Вони почали насильство застосовувати.

Знаємо про випадок, коли в одній з колоній в’язні, які мали якісь зв’язки зовні, поскаржилися. Тоді приїхали бойовики та дуже жорстоко побили працівників адміністрації щодо яких були скарги, та сказали — якщо будуть ще скарги, що когось катують, то приїдуть і їх вб’ють. Після цього дисципліна покращилась. 

Взимку 2014-2015 там у тюрмах був справжній голод. Повмирало багато. Це все записано у наших доповідях.

Ще одна проблема — неможливість бачитися. Приїхати на окуповану територію через всі ці кордони — дуже важко. І не завжди у людей є кошти. В’язням не дозволяють мати телефони, якщо у когось і є, то таємно. Пошта не працює.

Катування затриманих сепаратистів

У нашому провадженні є справи, які стосуються випадків катування затриманих сепаратистів зі сторони наших правоохоронних органів. Ці справи дуже важкі — люди налякані, вони бояться СБУ, бояться помсти.

Враження таке, що СБУ отримало карт-бланш на будь-які засоби заради захисту національної безпеки.

Ми багато про це знаємо, але, на превеликий жаль, враження таке, що СБУ отримало карт-бланш на будь-які засоби заради захисту національної безпеки. Вони дозволяють собі все, що завгодно — абсолютно дикі речі. Місія ООН з прав людини стверджує, що катування СБУ значно більш серйозніші, ніж катування у сепаратистів на тій стороні. 

Знаєте, у Місії ООН більші можливості, ніж у нас. Вони і тут працюють, і в Донецьку мають офіс. Тому можуть опитувати людей і тут, і там. Що вони зробили? Коли відбувся той великий обмін 27 грудня 2017 року (ред. — українська сторона передала бойовикам 233 особи, а забрала 73 людини), вони опитали всіх, кого передали сюди, і кого звідси перевели на окуповану територію. Там опитали тих, що були тут під вартою, а в нас — тих, що там (ред. — на окупованій території). Результати були представлені у звітах Місії — там стверджують, що тут катують більше.

Я абсолютно певен, що така практика тільки шкодить іміджу України. Це практика того ж «руского міра».

Наші опоненти в цій ситуації стверджують, що все законно і правильно. Нам постійно закидають, що ми не патріотичні, що наші публікації використовують вороги.

А я абсолютно певен, що така практика тільки шкодить іміджу України. Фактично, це практика того ж «руского міра». Це нас просто тягне назад і віддаляє нашу перемогу в цьому двобої з Росією. 

Я вважаю, що якщо ми знаємо інформацію, якщо маємо факти, то маємо про це говорити. Але, на жаль, дуже мало хто про це говорить публічно. Всі, коли йдеться про СБУ, стають дуже серйозні і стримані.

Чоловіка звинуватили в тому, що він медом сховав вибуховий пристрій. Його дуже жорстоко катували. Цей чоловік збожеволів на цій історії. Він багато разів робив спробу самогубства.

Є історія з літнім чоловіком, що мешкав поблизу Станиці Луганської на окупованій території. На блокпост він неодноразово приносив мед зі своєї пасіки. Одного разу приніс мед, і там на блокпості стався вибух, загинули люди. Чоловіка звинуватили в тому, що він медом сховав вибуховий пристрій (ред. — нагадаємо, у 2015 році СБУ повідомила про затримання чоловіка, підозрюваного у скоєнні вибуху на українському блокпості).

Ми абсолютно впевнені, що там справді стався вибух, але наслідки цього вибуху списали на цього старого чоловіка, щоб все приховати. У мене така версія. Проте у мене немає доказів.

Його дуже жорстоко катували. Дуже жорстоко. Він був вимушений зізнатися. Перша та друга інстанція його вже засудили. Ми у цю справу вступили на рівні касації — написали скаргу, але Верховний суд України відхилив касацію. Рішення набрало законної сили. Ми подали заяву до Європейського суду з прав людини, хоча там дуже важко. Тепер чекаємо розгляду. 

Цей чоловік збожеволів на цій історії, насправді. Він багато разів робив спробу самогубства. Зараз він перебуває у колонії у Рівненській області. 

До речі, на окупованій території його оголосили героєм, що проти нього працює тут. 27 грудня говорили, що його обміняли, але це брехня. Оголосили про обмін, але його навіть з колонії не забирали. Це ми точно знаємо. Це все була якась пропагандистська історія. Взагалі є дуже багато сумних історій. 

Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності

Дворічний проект «Боротьба проти катувань, поганого поводження та безкарності в Україні» є продовженням наших попередніх проектів. 

Якщо говорити про справи стратегічні, то частина з них стосується Сходу. Це і засуджені, члени родин вбитих, поранених, ті, хто втратив майно — це велика група наших клієнтів. Крім того, це жертви катувань, полонені, а також шукачі притулку. Всі гучні справи, які були в Україні, наші. Над ними працювали наші адвокати, в межах цього проекту, зокрема. 

Мова йде, наприклад, про справи азербайджанця Фікрата Гусейнова (Гусейнлі) та узбека Нарзулло Ахунжонова — обидва  журналісти, опозиційні діячі у своїх країнах, яких тамтешні режими переслідували. Був запит на їхню екстрадицію, обох затримали та помістили в СІЗО, і обох ми відбили. Таких справ багато.

До проекту додався ще такий компонент, як реабілітація жертв катувань, у тому числі психологічна. Громадська організація «Форпост», наші партнери з Дніпра, мають стаціонар, де працюють психіатри та соціальні працівники. Вони починали з психологічної реабілітації бійців АТО, а потім почали працювати із жертвами катувань.

У 2017 році ми побачили, що кількість випадків незаконного застосування сили збільшилася в 1,5 рази у порівнянні з 2015 роком.

Особливість проекту в тому, що він має comprehensive approach, тобто всесторонній підхід. Бо одночасно і захист жертв катувань, жертв порушень прав людини, і моніторинг цих процесів (фіксування, огляд), і розгляд законодавства, практики, зміни у законодавстві, а також — інформаційна кампанія й освітні заходи для суддів, адвокатів та інших. 

Крім того ми робимо дослідження про проблему катувань — сьоме дослідження вже готове. Попередні були проведені у 2004, 2009, 2010, 2011, 2015 та 2017 роках.

В межах цього проекту ми значно розширили програму досліджень. Це дещо паралельна діяльність, але вона напряму пов’язана з проблемою катувань. Питання в тому, як оцінювати ефективність роботи поліції. У нас звикли оцінювати за рахунок статистичних показників. Це так звана «палочна» система, коли порівнюють рівень злочинності й кількість розкритих злочинів (відсоток) за минулий і теперішній період, і показники мають бути кращими.

Реформа поліції не закінчена. Якщо порівнювати зі забігом на 100 метрів, то метрів 20 пробігли і зупинилися, з різних причин. 

Я один із авторів концепції стратегії реформування міліції, яка була прийнята в 2014 році. Тоді в законі про національну поліцію записали, що головний критерій оцінки роботи поліції — це рівень довіри населення. Але інституційно це не реалізували. 

Коли у 2017 році ми побачили, що кількість випадків незаконного застосування сили збільшилося в 1,5 рази у порівнянні з 2015 роком, то я це показав і Авакову, і Князєву. Вони були шоковані. Аваков запитав мене, що робити.

Я відповів, що необхідно переходити на оцінку ефективності по рівню довіри, як в законі написано. І це дуже просто. Як відомо, паспорт бюджетної програми національної поліції містить вимоги щодо кількості розкриття злочинів, кількості знайдених наркопритонів, розкритих кібернетичних злочинів тощо. Не зробиш план — заберуть третю складову зарплатні — премію, приблизно 40%. Хто ж на це піде? План треба виконати. А щоб виконати план — застосовують незаконні засоби отримання інформації, вибивають її або відверто фальсифікують показники. От і все.

Щоб виконати план — застосовують незаконні засоби отримання інформації. Вибивають її або відверто фальсифікують показники.

Тому треба відмовитися від оцінки на базі статистичних показників, а провести соціологічні дослідження на національному рівні. Щоб у кожному районі для кожного райвідділу було відомо, як люди, які мешкають в цьому районі, оцінюють його роботу.  

В межах цього проекту ми взяли на себе, окрім соціологічного дослідження про катування, зробити ще й дослідження рівня довіри. Кількість респондентів стала не 3500, а 19 500. Але ми це зробили.

 Детальніше із результатами опитування можна ознайомитися тут.

Джерело: Європейський Простір

Підготували: Галина Жовтко, Наталія Величко

Матеріал підготовлений в рамках The EU Project for Civil Society Development in Ukraine. Проект ЄС для розвитку громадянського суспільства в Україні створено задля зміцнення українського громадянського суспільства шляхом посилення ролі організацій громадянського суспільства у реалізації та моніторингу демократичних реформ та всебічному соціально-економічному розвитку в країні.