Рекордна кількість українців вважають, що країна рухається у правильному напрямку – соцопитування

Вперше за усі роки замірів, 50% українців вважають, що події в країні розвиваються у правильному напрямку. Протилежної думки дотримуються 23% і ще 26% – не визначилися. Позитивні настрої переважають у всіх регіонах та вікових групах. Географічно вони найвищі на Заході (63%) та середі молоді віком до 30 років (71%). Такі результати загальнонаціонального соцопитування, проведеного Фондом «Демократичні  ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з Київським міжнародним інститутом соціології*. Для порівняння, у грудні 2018 року лише 18% визначали розвиток подій як правильний, а 70% – як неправильний.

«Такого всенародного підйому не було вже давно. Це можна порівняти хіба що з даними 2005 року, після Помаранчевої революції, але тоді Україна ділилася в своїх очікуваннях і сподіваннях. Зараз українці об’єдналися у вірі, що все буде добре: картина схожа у всіх регіонах. Люди очікують змін, оновлення, і як ніколи довіряють новообраній владі», – зазначила Ірина Бекешкіна, старший науковий співробітник Інституту соціології НАН України, директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, на презентації результатів в Українському кризовому медіа-центрі.

Вперше 31% громадян визначили ситуацію як достатньо позитивну – благополучну (5,5%) або спокійну (26%). «У 2015–2018 роках позитивні оцінки  становили лише 4–10%. Як «критичну», «вибухову» визначали політичну ситуацію 37% громадян у 2015 році, 30% – у 2016-му, 30% – у 2017-му, 25% – у 2018-му і лише 8% – у 2019-му. Усі попередні роки, переважала оцінка ситуації в Україні як напруженої (52–64%).

На запитання «Які емоції відчуваєте, коли думаєте про майбутнє України?» 56% респондентів відповіли, що відчувають надію. На другому місці «оптимізм» – 36%. Це найвищий показник за увесь час проведення замірів ( з 2005 року). Відчуття тривоги зменшилося до 18%, порівняно з 33%  у грудні 2018 року.

Зросла віра у те, що Україна зможе подолати проблеми та труднощі упродовж найближчих кількох років. «У 2015-18 роках таких оптимістів було 15-22%, зараз – майже половина, 48%», – зазначає Ірина Бекешкіна.

Соцопитування показало велике зростання довіри до органів влади. «Для прикладу, у травні 2018 року відбір суддів люди були готові довірити насамперед громадськості –  41%, експертам із західних країн 34% і юристам котрі не працювали суддями 31%, і зовсім не довіряли Президенту і Верховній Раді. Зараз майже половина – 49% –  готові довірити відбір суддів новообраному Президенту, новообраній Верховній Раді – 28%, 23% – експертам із західних країн, юристам, котрі раніше не були суддями – 20%, представникам громадськості – 19%»,  зазначила Світлана Хутка, експерт Київського міжнародного інституту соціології, доктор філософії.

«Те, що впала частка тих хто довіряє експертам із західних країн і юристам, які не працювали суддями – свідчить про довіру до нової влади, але тут є приховані небезпеки.  Ми ще не розуміємо, у якому напрямку вони будуть проводити це реформування, і як самі будуть дотримуватися закону», – зазначає Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор Національного університету «Києво–Могилянська Академія».

Опитування містило блок запитань щодо всеукраїнського референдуму – що про це знають українці і якою бачать його роль. З’ясувалося, що більшість вкрай необізнані. Зокрема, людям поставили запитання, чи згодні вони ініціювати референдум щодо смертної кари для педофілів і щодо встановлення для всіх податку 5% і для олігархів 40%. 69,8% відповіли, що підтримали б проведення референдуму, 15% «важко відповісти» – хоча за Конституцією виносити ці питання на референдум заборонено. Чому відповіли відмовою решта, через знання, що з цих питань не можна проводити референдум, чи з іншої причини – невідомо.

«Щоб референдум виконував функцію прямого народного волевиявлення треба щоб було досконале чітке законодавство і в країні була практика і культура проведення референдумів. Це опитування показало, що люди мають неймовірно низьку обізнаність, тому стосовно референдумів є дуже високі ризики. Я поділяю ідею збільшення ролі громадян у процесі прийняття рішень – через механізм плебісцитів, електронних петицій, різних видів партисипативної демократії. Але референдум – небезпечний інститут, який може бути використаний на благо, але в умовах нестабільної демократії – як спосіб легітимізації рішень будь-якого суб’єкта владних повноважень», – зазначив  Богдан Бондаренко, експерт Центру політико-правових реформ.

Абсолютна більшість українців підтримують незалежність країни. Якби референдум про незалежність проходив зараз, 90% проголосували б «за». Ця підтримка відрізняється залежно від регіону, але всюди переважає. Отриманий результат – один із найвищих за увесь час проведення опитувань.

День незалежності України для 70% українців – державне свято, для 23% – просто вихідний день. 4% вважають цей день «історичною помилкою» (у регіонах, які традиційно вважаються менш проукраїнськими – не більше 10%). День Незалежності як державне свято найбільше сприймають у Центральному (77%) та Західному (75%) регіонах, дещо менше – на Півдні (58%) та Сході (60%).

Більшість українців – 46% – вважають, що за роки незалежності була приблизно однакова кількість позитивного і негативного. Порівняно з 2011 роком, позитивні оцінки зросли: тоді 31% вважали, що було більше негативного, і 13% – позитивного, зараз це 23% і 26% відповідно.

Вступ України до НАТО підтримують 41%. Порівняно з попередніми опитуваннями, зросла підтримка позаблокового статусу – із 21-28% до 36%. Підтримка європейської та євроатлантичної інтеграції вища у Західній і Центральній Україні, і за останні роки суттєво зросла на Півдні і Сході. До 2014 року на Сході і Півдні переважав варіант військового союзу з Росією і СНД, але зараз підтримка знизилася, на користь позаблокового статусу. На Півдні зараз вступ до НАТО підтримують 15%, більшість – 64% за позаблоковий статус, 13% – за військовий союз з Росією. На Сході вступ до НАТО підтримують 24%, більшість – 42% – за позаблоковий статус, 11% – за військовий союз з Росією.

Поступово знижується кількість людей, які вважають, що російська мова повинна мати офіційний статус: із близько 50% у 90-х роках до 30% зараз, тоді як 50% – проти офіційного статусу, зазначає Ірина Бекешкіна.

*Опитування проводили 8 -20 серпня 2019 року у всіх областях України, окрім окупованих територій. Усього опитали  2040 респондентів старших 18 років. Статистична похибка вибірки не перевищує 2,3%.

Експертні думки до 28-ї річниці Незалежності

Чого досягла Україна за цей час?

Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, професор Національного університету «Києво–Могилянська Академія»

«Думаю, Україна за ці 28 років зробила дуже багато. У наших західних сусідів не було завдання будувати націю і державу – лише перехід до ринку і до демократії. У нас ці завдання були, до них додалася ще війна. І якщо на це все подивимося – насправді, ми зробили багато: держава є, ми даємо відсіч Росії. Патріотичні настрої зросли, українська нація є, причому, вона включає російськомовних; демократія є, громадянське суспільство є, і завжди існував певний баланс сил. Спроби встановити авторитаризм викликали Майдани».

Юрій Макаров, журналіст, публіцист:

– Позитивні підсумки – що українці визначають себе як українців і налаштовані патріотично, причому патріотизм є позадержавним трендом. Попри те, що російська пропаганда в Україні присутня – вона не спрацьовує.

– Погані підсумки – українці вкрай мало знають про законодавство власної країни і про те, як працює держава.

Що потрібно Україні для економічного розвитку?

Гліб Вишлінський, виконавчий директор Центру економічної стратегії:

– Щоб економічне зростання продовжилося, має зберігатися макроекономічна стабільність та відповідальна бюджетна політика (витрачати не більше, ніж заробляємо):

«Це незалежний Нацбанк, стримування інфляції, гнучкий курс гривні – щоб знову не приводити економіку до дисбалансів, які закінчуються кризами».

– Економічному зростанню сприятиме залучення інвестицій у використання сільськогосподарських земель, особливо на Півдні, приватизація більшості державних підприємств:

«Ми маємо обнулити список підприємств, заборонених до приватизації, і заново подивитися, які є підстави залишати їх у державній власності – крім намагання паразитів, близьких до політики, викачувати звідти залишки ресурсів. Це дасть можливості для швидкого розвитку як в Центральній Європі, через залучення прямих іноземних інвестицій, підірвати політичну корупцію, від якої ми страждали протягом цих 28 років».

– Закони мають працювати, і однаково для всіх;

– Потрібно ще глибше співпрацювати з європейським ринком;

– Потрібно шукати способи залучити до активної робочої сили більше українців – щоб було кому створювати ВВП.

Що важливо для України у контексті міжнародних відносин?

Володимир Огризко, міністр закордонних справ України (2007-2009), керівник ГО «Центр дослідження Росії»:

«Україні важливо посилювати свою суб’єктність у світі. Сьогодні ми у пороговій ситуації у контексті того, чи станемо ми суб’єктами у міжнародних відносинах. Це є ключовим моментом, про який нам потрібно думати. … Щоб цієї суб’єктності набути, потрібна економічна міць, військова міць, набуття членства у ЄС і НАТО.

Найбільші шанси досягти прогресу – у військовій сфері, а також у європейській та євроатлантичній інтеграції – якщо на те буде політична воля нового керівництва держави. Для забезпечення руху до ЄС і НАТО потрібні потужні профільні комітети у Верховній Раді».

Джерело: УКМЦ.