Право на продаж сільськогосподарських земель і майбутнє українського села. Міркування без брому

Філософія

Земля! Коротке слово у якому величезна концентрація змісту. Адже саме слово «земля» одночасно означає нашу планету, де живе все людство; нашу Батьківщину, яку ми захищаємо і боронимо від загарбників; нашу присадибну ділянку, город чи поле, які ми обробляємо, плекаємо і хочемо, аби у нас гарно тут вродило те, що ми вирощуємо; мішечок ґрунту, який ми купуємо в магазині, аби посадити туди улюблений вазон…

Українці, взагалі землелюби. Буде землиця – ми не пропадемо. Завжди, протягом, напевне, тисячоліть українська земля рятувала наших предків у різних напастях. Завойовники приходили і пропадали, а українець сіяв «жито-пшеницю й усяку пашницю» і бачив тих завойовників «глибоко в носі». Земля у нас часто ставала причиною жорстоких повстань, коли різні окупанти чи пройдисвіти таки забирали в українців землю. Тоді вся мирна сутність та спокій українців десь вмить дівалась і загони селян перетворювались у безстрашних та жорстоких воїнів, яких досі з острахом та люттю згадують наші деякі сусіди.

Саме тому земельне питання було дуже чутливим для українця в минулому і залишається таким зараз, в умовах, незвичних для українства – досить високої урбанізації та практично відсутності сільського фермерства та куркульства.

Знову ринок?

Нова влада вустами Президент, Прем’єра, Міністра економіки і купи нардепів стверджує, що уже з жовтня 2020 року в Україні буде запроваджено «ринок земель сільськогосподарського призначення». При цьому застосовується цілий набір різних аргументів ЗА, а всіх, хто досить скептично ставиться до таких ініціатив відразу зараховують до ретроградів. Також використовують непідтверджену чи відкрито неправдиву інформацію. На жаль, формат цієї записки не дозволяє досить детально проаналізувати різні аспекти агітаторів за ліберальний ринок земель, тому ми зупинимось лише на деяких.

1. Україна, одна з небагатьох країн світу, де не має вільного продажу земель сільськогосподарського призначення. Ганьба!

Ця теза крутиться в різних інтерпретаціях на різних каналах, сайтах, конференціях чи семінарах.

До цього додається ще багато, загалом ніби справедливих тез: слід подумати про права майже 7 мільйонів українців, які отримали державні акти на свої земельні паї і не можуть їх продати; продовжувати 18 років мораторій на продаж земель аморально, люди, які мають паї, вмирають і не скористаються правом їх продати.

Загалом це так. В кожній цій тезі є частина правди. Вирішення проблеми, що буде з приватною власністю на землі сільськогосподарського призначення, як забезпечити обіг таких земель, точно потрібно зробити і зробити досить швидко.

Проте тут варто розуміти, що земля – останній ресурс, який ще є в сільських територіях України, і розпорядитись цим ресурсом потрібно якомога розумніше. Для чого? І як не створити ще більшу проблему для людей ніж відсутність ринку?

2. Яка мета вільного обігу земельних ділянок?

Будь-які кардинальні зміни у державній політиці мають мати якусь благородну мету, яка, загалом, має бути спрямованою на людину, інакше то не мета. Тимофій Милованов, міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, на ток-шоу на каналі 1+1 заявив, що метою ринку землі є бажання дізнатись про кінцевих власників земельних ділянок. Якщо це мета, то вона точно не має нічого спільного з Україною та українцями.

Як на мене, метою ринку має стати зростання доходів українських домогосподарств у сільських територіях та забезпечення жителів України повноцінним різноманітним харчуванням, а економіку – сировиною для продукування конкурентоздатних на світовому ринку товарів.

3. Яка модель вільного обігу земель пропонується і яка потрібна Україні?

Урядовці вважають, що ринок земель в Україні мало чим має відрізнятись від ринку нерухомості. Купувати можуть всі: фізичні та юридичні особи, наші та іноземні, практично без обмежень. Обмеження у 15% площ в одній області – то не обмеження. Адже одна особа може купити землю на себе, як фізичну особу, на членів своєї сім’ї та ще й на юридичні особи, ними засновані. Жодних запобіжників від недобросовісної конкуренції, від рейдерства, жодних гарантій збереження хоча б частини державного земельного фонду не передбачається.

4. Що відбудеться з сільськими територіями, сільським населенням і сільським господарством після такої реформи?

Відповідей від авторів реформи з розрахунками і прогнозами, на жаль, немає, а загальні фрази – «все буде добре», «буде зростання економіки», звучать не надто переконливо. Адже коли не має бачення, яка парадигма сільськогосподарського виробництва в Україні має бути, можна за трендами нинішніми і структурою майбутнього ринку землі припустити, що Уряд бачить саме не фермерську, а латифундистську модель.

Міркуваня

Зупинимось на кількох міркуваннях саме через призму майбутнього сільських територій.

Перше. Для початку подивимось з космосу на приміські та периферійні села різних країн.

Малюнок 1. Франція. Приміське село біля Нанту та периферійне село у Франції

Малюнок 2. Польща. Село біля Варшави і периферійне село

Малюнок 3. Україна. Село біля Дніпра і периферійне село

Малюнок 4. Бразилія. Приміське село біля Сан-Пауло та периферійні с/г території, де уже нема сіл.

Як видно із малюнків 1-4 в різних країнах села, які знаходяться поблизу великих міст, виглядають досить багатими і доглянутими. Це відбувається тому, що люди, які живуть у цих селах, як правило, працюють у місті і їхні доходи залежать не від сільського господарства.

Навіть українське село біля Дніпра виглядає не гірше європейських, не кажучи вже про бразильське.

Якщо ж ми подивимось фотографії периферійних сіл, то картина тут зовсім інша. Французькі та польські села виглядають значно краще українських, а бразильські території взагалі виглядають пусткою, там на багато кілометрів взагалі не фіксуються жодні села. Зате є величезні міста з великими проблемами з інфраструктурою, злочинністю.

В чому тут причина? А у різній моделі сільськогосподарського виробництва та регулювання обігу земель с/г призначення.

У Польщі та Франції сільськогосподарське виробництво базується на фермерських господарствах, 1,5- 2,5 млн. фермерів працюють у цих країнах і це в основному сімейні ферми. Агрохолднигів у цих країнах не було і досі нема, тому доходи домогосподарств у сільських територіях цих країн є досить високими і це видно із космосу.

В Україні фермерських господарств в 30-50 разів менше ніж у Польщі чи у Франції, відтак доходи українських домогосподарств у сільських територіях України значно нижчі ніж в країнах Європи чи Азії, де саме фермерські господарства є основою сільськогоподарського виробництва. Високорозвинене, за показниками ВВП, українське сільське господарство базується не на фермерах, а на агрохолдингах. Тому більшість сільських українців не є фермерами, не зважаючи на те, що у них у власності є земля, часто на сім’ю у нас припадає більше земель ніж в середньому в польського фермера. Наші селяни в основному здають такі землі в оренду різним агрохолдингам і отримують за це плату в грошах (десь 200$ за 1 Га) або у натуральному вимірі.

Подібна, а можливо ще й гірша, ситуація у сільських територіях Бразилії. Там свій варіант агрохолдингів було запроваджено ще в 50-х роках минулого століття і вже до 90-х років сільських поселень практично не залишилось, селяни втративши землю, пішли у міста, які стрімко розростались і селяни заселяли міські квартали у страшній щільності, без зручностей і можливостей для покращення свого життя.

Зараз подібна ситуація розвивається і в Україні. Агрохолдинги концентрують в себе величезні масиви земель, займаються винятково зерновим виробництвом. Інтенсифікація зернового господарства витісняє селян із зайнятості і отримання доходів для достойного рівня життя. Орендна плата не покриває і не має покривати потребу в доходах, адже історія свідчить, що як тільки особа отримує у власність землю у розмірі достатньому для її здавання в оренду, аби більше нічим не займатись, однозначно веде до деградації земель і суспільного вибуху. Зміна рабовласництва, кріпацтва та колгоспного ладу якраз і відбувалась через відчуження людини, яка працює на землі від власності на землю.

Чим нам загрожує урядовий ринок земель?

1. Закріпленням парадигми «бразильського» варіанту с/господарства – винятково високотоварне зернове виробництво, що не передбачає сільської зайнятості.

2. Швидке обезземелення українських селян через рейдерство і штучний обвал цін на землю.

3. Відсутність можливостей для будь-якої зайнятості в сільських поселеннях, а відтак занепад сільських територій, зникнення більшості сіл з мапи України.

4. Деградацію чорноземів і втрату родючості земель, падіння с/г виробництва.

5. Концентрацію українських земель в руках іноземних власників (передусім російських), що неминуче дестабілізує внутрішню ситуацію в Україні.

Що ж робити?

Запускати обіг земель с/г призначення в Україні за європейськими кращими правилами.

1. Земля може купуватись лише українськими громадянами, лише фізичними особами, які працюють на цій землі, як фермери.

2. Розмір земельної ділянки в однієї особи не може бути більшим 150-300 Га.

3. Продаж земельних ділянок має здійснюватись через інструмент Земельного банку, який є гарантом від рейдерства і не допущення різких коливань ціни на землю.

4. Має бути збережено частину земель с/г призначення у державній власності 3-5 млн. га для балансування ринку і проведення обмінів із власниками при будівництві великих інфраструктурних проектів.

5. Має бути запроваджена спеціальна державна програма підтримки створення сімейних фермерських господарств.

А. Ткачук,
директор з питань науки та розвитку Інституту громадянського суспільства