У День соборності України — про цінності та моделі єднання
22 січня Україна відзначає День соборності. Що думають українці сьогодні — через 101 рік з моменту оголошення на Софійському майдані в Києві універсалу про об’єднання УНР і ЗУНР у Соборну Україну ...
Додано:
Громадський Простір
22 січня Україна відзначає День соборності. Що думають українці сьогодні — через 101 рік з моменту оголошення на Софійському майдані в Києві універсалу про об’єднання УНР і ЗУНР у Соборну Україну (22.01.1919 р.).
Як ви знаєте, з перших днів нового 2020 року в ефірах, соціальних мережах, в офісах і навіть по домівках — точиться дискурс про єднання, ідентичність, історичну пам’ять, війну, мир, про моделі об`єднання країни. Та ЯК важливо сьогодні не розколювати суспільство. Хочемо також поділитися з вами міркуваннями діячів та діячок з різних сфер та теренів — довкола яких цінностей нам сьогодні варто єднатися? І що кожен з нас може для цього робити? Маємо велике сподівання, що і ваша думка прозвучить — долучайтесь нижче в коментарях.
Трохи історії
До Дня Соборності України та 101-ої річниці проголошення Акта Злуки Український інститут національної пам’яті проводить інформаційну кампанію “В єдності сила”. Інститут розповідатиме про передумови об’єднання українських земель та обставини реалізації ідеї національної єдності. “”21 січня 1990 року в Україні відбулася одна з найбільших у Центрально-Східній Європі масових акцій – “Живий ланцюг” – як символ єдності сходу і заходу України, приурочена 71-ій річниці Акта Злуки. Учасниками “Живого ланцюга” було від одного до трьох мільйонів людей. Узявшись за руки, вони створили безперервний ланцюг від Івано-Франківська через Львів до Києва. 30 років тому ця подія стала провісником падіння СРСР і відновлення незалежної України”. Більше про історію цієї дати читайте тут.
Сьогодення
Головними складовими патріотизму названо —любов до своєї країни (80%), готовність захищати свою країну, якщо треба – зі зброєю (64%), виховання у дітей любові та поваги до своєї країни (58%), дотримання усіх законів країни (56%), знання історії своєї країни, її культури (51%).
Абсолютна більшість (75%) вважає себе насамперед громадянами України, регіональну ідентифікацію (належність до регіону, області, міста чи села) як основну обрали значно менше – 16% громадян. Причому загальнонаціональна ідентифікація переважає в усіх регіонах України: Південному (84%), Центральному (78%), Західному (76%) та Східному (66%). Щоправда, в Східному регіоні 7% вважають себе насамперед громадянами колишнього СРСР. Загальнонаціональна ідентифікація істотно зросла після 2013 року (грудень 2013 р. – 54%, грудень 2014 р. – 73%).
Примітно: українська мова є важливим атрибутом незалежності України, згоден 81% громадян (55% – “безумовно” і ще 26% – “скоріше, так”), причому так вважають в усіх регіонах України: Західному (95%), Центральному (86%), Південному (71%), Східному (64%). Так само абсолютна більшість українців (80%) згодна з тим, що всі керівники держави та державні службовці повинні у робочий час спілкуватися державною мовою (56% – безумовно згодні та 24% – скоріше згодні).
Щодо статусу російської мови, більшість українців вважає, що російська мова має вільно використовуватися у приватному житті, але українська залишається єдиною державною (69%), статус російської мови як офіційної в окремих регіонах України підтримують 15%, а як другої державної, поряд з українською – 12%.
Ще з важливого: майже дві третини (64%) вважають, що головним інтеграційним напрямом України має бути вступ до ЄС. Більше у свіжому дослідженні “Патріотизм, мова та зовнішньополітичні пріоритети – громадська думка України” Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова, оприлюдненого 21 січня 2020 р.
Єдність: довкола яких цінностей?
Іван Омелян, експерт з розбудови коаліцій та мереж, пропонує: “Про що має бути День Соборності сьогодні: про факт першого об’єднання двох українських держав в 1919 році, чи про те, що нас єднає, або має єднати сьогодні? Я обираю другий варіянт, тому що ворогуючи на своїх землях, країну не побудуєш.
Отож, моїх 5 пунктиків єднання:
Хороші ідеї. Українці дійсно важко об’єднуються за щось, проте легко проти чогось. Звідси витікає те, що нам потрібно навчитися єднатися довколо хороших справ. Варто шукати те, що ви хочете впровадити чи змінити у вашому селі, місті, країні і разом втілювати ідеї в життя.
Довіра — це фундамент, не треба дивитися постійно з підвохом один на одного, якщо вже взялися разом працювати над розвитком країни.
Відповідальність. Кожен має розуміти, що всі наші рішення, дії несуть за собою наслідки, тому ая-яй давати чи брати хабарі, писати чи поширювати джинсу і бляха, голосувати, не читаючи програм.
Компроміси. Просто необхідно знаходити точки перетину — вміти поєднувати свої інтереси з інтересами країни. Думайте про те, чи варто зараз обкидувати марші гівном, або обвинувачувати на непереконливих доказах. Швидше і радикальніше? Чи якісніше і гуманніше?
І нарешті синергія! Група людей може зробити більше, ніж одна. А для того, щоб спільний результат був крутішим, просто треба вмикати розуміння того, що ви робите не на один день, ви розбудовуєте майбутнє своє, ваших діток та внучків. Впевнений, ніхто з вас не захотів би жити в будинку, який побудований так-сяк.
Над кожним пунктом нам необхідно сьогодні працювати і головне — робити це разом”.
“Ми живемо у світі, який динамічно змінюється, — говорить Олександра Матвійчук, правозахисниця, голова правління ГО “Центр Громадянських Свобод”, членкиня правління Міжнародного Фонду “Відродження”. — До всього, Україна постійно опиняється у вирі подій міжнародного значення. Завжди є спокуса перекласти тягар обов’язку та суспільні очікування на конкретних людей або ж державні інституції. Але в нашій країні інституції нестійкі та досі будуються, а чим закінчуються спроби “призначити головного відповідального за все” ми вже бачили.
Правда в тому, що завжди важить особистий приклад та особиста відповідальність кожної людини. Як говорив Євген Сверстюк: “На героях не виїдеш, підпирати плечима суспільні інституції повинні усі”.
“Кожен із нас повинен ідентифікувати себе з Україною, — переконаний Євген Букет, головний редактор газети “Культура і життя”. — Ми повинні бути носіями української культури, української традиції, повинні володіти українською мовою. Це важливо не лише з позицій національної безпеки в теперішній час, а і з огляду на необхідність репрезентувати українство в світі”.
“Українська культурна ідентичність повинна стати ще більш упізнаваною, ще більш популярною, ще більш затребуваною в світі. Полюбити свої національні “фішки” зовсім не складно. Це зможе кожен. І коли кожна українська дитина буде з гордістю говорити: “Я — українець!” з перших років життя, тоді Україна й справді стане соборною, незалежною і сильною державою”, — підсумовує Євген Букет.
“Слова “какая разніца”, висловлені Президентом Зеленським під час його Новорічного вітання україському народові, стали щитом його помилкової та небезпечної думки про українство, — говорить Ігор Длябога, журналіст і редактор Українського Квартальника, видання Українського Конгресвого Комітету Америки, секретар Організації Оборони Чотирьох Свобід України, та довголітній громадський діяч у США.
Проте, далеко перед Президентом, Тарас Шевченко ствердив те, що йому не було однаково і не повинно бути однаково всім, хто в серці та душі відчуває себе українцем чи українкою:
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злиї люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її окраденую збудять…
Ох, не однаково мені!
Сьогодні “злиї люде”, агресивна Росія, далі намагається не тільки приспати Україну, але знищити її, її мову, культуру, спадщину та народ у тюрмі поневолених народів. Президент як гарант не тільки Конституції України, але також держави України та українського народу, повинен стояти на передовій лінії захисту всього українства. Сьогодні, майже 30 років після проголошення відновлення незалежности України та 101-го року після проголошення Акту Злуки всіх українських земель в одну незалежну, соборну державу українського народу, це завдання залишається преважливим.
Але Україна існує не лише завдяки обраному Президенту, який є виконавцем волі народу, але також завдяки всім українцям – тим, які на фронті проливають свою кров, захищаючи свою державу та народ від російської агресії, і тим, котрі вдома будують Україну руками і мізками.
Якщо Україна виживе, то кожен українець, україномовний чи ні, православний, греко-католик чи іншого віровизнання, в Україні чи поза її межами, повинен відчувати в серці і душі, що він і вона є спадкоємцями великого та славного українського народу — від Сяну до Дону, і вони відповідають за долю свого ближнього та за долю своєї Держави.
Інакше, без цього вищого національного відчуття, Україна залишиться жертвою чужих кровожадних ворогів, жертвою своїх, домашніх недоосвічених обраних провідників, та жертвою закордонних нечесних державних мужів. Слава Україні!”
“Вибори 2019 року вкотре показали, як легко можна розділяти наше суспільство, як легко можна зіштовхувати людей між собою, людей, які нібито прагнуть одного — жити краще, жити у кращому суспільстві, — міркує Галина Жовтко, журналістка, координаторка Європейського Простору. — Чому це вдається так легко? Невже у нас настільки різні цінності і хочемо ми різного?”.
“Проблема в тому, що очевидне порушення прав й свобод людини, нашої безпеки не сприймається всіма як таке, — вважає Галина Жовтко. — “І що ваш Майдан дав, тільки люди загинули” чи “скільки вже загинуло на Сході, і що з того, за кого вони воюють…” — такі фрази, які, на жаль, доводиться чути, лише доводять, що у людей немає розуміння базових цінностей, без яких нашої держави не може бути. Чи різні у нас, українців, цінності? Ні. Але не всі здатні їх зрозуміти. Не всі готові їх захищати. Та, на щастя, більшість готові, інакше України вже б не було.
Треба позбуватися ілюзій, включати критичне мислення та завжди включатися, коли під загрозою людська гідність, права людини, свобода… Колись вирівняється розуміння цих основних цінностей. І, можливо, не одне покоління зміниться, коли це станеться”.
Сергій Бондаренко, голова правління ГО “Центр аналізу та розвитку громадських комунікацій “ДІАЛОГ”, кандидат політичних наук, в.о. завідувача кафедри журналістики Донецького національного університету імені Василя Стуса, оптимістично дивиться у майбутнє: “Україна стане державою для якої, по-справжньому, головною цінністю буде людина, її свобода. Україна стане найвільнішою державою колишнього Радянського Союзу, де права людини захищені, де є вільний та чесний ринок.
Україна – держава, де молодь хоче жити та розвиватись, де люди знають, що буде завтра. Ми сильна європейська держава, яка стоїть на охороні демократичних цінностей та вільного світу. Ми заможні та вільні”.
“Чи можна цього досягти? Так! — вважає Сергій Бондаренко. — Для цього нам потрібно зрозуміти, що кожен з нас не просто власник паспорту України, а відповідальний громадянин. Відповідальний за себе, за близьких, за те, що робиш, за те, що залишаєш після себе. Нам потрібно перестати чекати, що хтось за нас щось зробить.
Кожному з нас на своєму місці потрібно більше і краще працювати. Бути нещадним до себе та тих, хто хоче зруйнувати нашу державу. Нещадним до своїх слабкостей, до думки, що ми ніхто. Ми сильні, і ми це довели”.
“Об`єднатися можна довкола чого завгодно – діжка з пивом гуртує легко і швидко. Об`єднати людей можна, і щоб «батька гуртом бити» (хоча ніколи не розуміла – навіщо бити батька?!). Сила спільних дій і навіть спільної думки може бути дуже потужною і мати як позитивні, так і негативні наслідки, — так міркує Юлія Бережко-Камінська, поетка, журналістка. — Чим вищий рівень розвитку суспільства – перш за все духовний та інтелектуальний, – тим прекрасніші і гуманніші цінності, довкола яких об`єднуються, тим дієвіше це об`єднання.
Надзвичайно міцно згуртовують небезпеки, страх, тяжкі випробування. На жаль, часто гуртуються і на основі ненависті до чогось або до когось. Гуртуються на основі спільного історичного минулого. Однак ненависть має дуже потужну негативну зворотну дію, котра лише множить зло, а минуле кожен тлумачить по-своєму, передаючи наступним поколінням тягар помилок і ворожого ставлення до тих чи інших народів, з якими тисячу років тому билися десь на Дикому полі. Історію треба добре знати, пам`ятати її уроки, але гуртуватися більше довкола спільної мети, майбутнього, а не минулого.
Я би дуже хотіла, аби люди єдналися довкола ЛЮБОВІ до своєї землі, одне до одного і до інших людей, незалежно від національної приналежності чи якихось інших чинників.
ЛЮБОВ до Батьківщини, до ЗЕМЛІ предків згуртує навіть над величезною кількістю проблем, які потрібно вирішувати в Україні сьогодні, а не колись. Бо їх немає куди відтерміновувати.
ЛЮБОВ ОДНЕ ДО ОДНОГО згуртує та спрямує жити так і вести таку політику, яка би створювала найкращі умови для життя і розвитку народу.
А ЛЮБОВ і повага ДО ІНШИХ НАРОДІВ допомогла б нам жити у світі, мудро вибудовуючи такі взаємини, які б викликали повагу й до України, бажання спільно розвивати взаємовигідні проекти і дозволили б спільно вирішувати світові глобальні проблеми, що з кожним роком набирають все більш загрозливих форм”.
“На мою думку українці вже єднаються на основі таких цінностей як свобода, воля та самоврядування, — вважає Олександра Гліжинська, виконавча директорка Інституту «Республіка», коуч. — Ці цінності дають нам важливу основу для розвитку демократії. З точки зору моїх компетенцій як коуча, можу сказати, що коли мені потрібно визначити, які у людини цінності, доречне питання тут: за що ви готові віддати своє життя? Або ж інший шлях – обезцінити те, що називає людина цінністю, сказавши: “Навіщо тобі та свобода. Простіше ж підкоритись і дати управляти твоїм життям іншій людині. Щоб інша людина визначала, з ким тобі дружити, а з ким ворогувати, яку професію тобі обирати, який у тебе вектор розвитку тощо. Так же значно краще, коли за тебе вирішує хтось”.
Якщо в цей момент людина червоніє і готова “накинутись” на коуча – це підтвердження, що свобода — таки цінність для людини. Що свобода, воля і самоврядування є цінностями для українців, вони, наші громадяни, підтверджували це неодноразово — під час воєн, революцій, зокрема, під час Революції Гідності, культурних рухів як проявів спротиву, а також проявів любові до свого міста, свого краю тощо”.
“Ці цінності варто, на мою думку, посилити відповідальністю, прагненням щастя та любові. Свобода, воля, самоврядування без відповідальності не можуть існувати, — переконана Олександра Гліжинська. — Якщо ми приймаємо рішення, ми маємо розуміти, що саме ми несемо відповідальність за наші рішення, дії. Це важливо усвідомити і застосовувати, адже свобода + відповідальність – це творчість, творення; а вже свобода без відповідальності – це хаос.
Саме творчість — одна з ключових рис, що відрізняє нас, людей, від тваринного світу. Чому тут я згадую також про щастя і любов, бо нам, врешті-решт, треба навчитись бути щасливими, розуміти і відчувати, що формує наше щастя. Щастя – це процес, це усмішки в транспорті, це задоволення собою, своїм оточенням і життям, але разом з тим — це і бажання розвиватись, бути кращим…
Нам, врешті-решт, потрібно відійти від “плачу і знедолення” і прийти до щастя та гармонії. Насправді, це і просто, і складно водночас. Просто потрібно краще знати себе і світ, і відчувати себе частиною цього прекрасного світу. Від наших дій залежить наше завтра. І якщо ми прагнемо щастя, це “щасливе завтра” точно настане рано чи пізно. Варто лише помічати і відмічати позитивні зміни. Любов – це важлива цінність. Я не кажу суто про інтимні речі. Любов має бути у всьому – в роботі, в спілкуванні, у рішеннях тощо. Якщо ти щось справді любиш, навряд чи ти будеш ставитись до цього поверхово, безвідповідально”.
“Тож у святкові дні, на початку року бажаю українцям розуміти себе, розуміти свої цінності, захищати свою свободу, бути відповідальними, більше ділитись своїми думками та самоорганізовуватись і просто бути щасливими. Ми точно цього варті!” — підсумовує Олександра Гліжинська.