«Книжка під подушку»: інструкція поширення добра

Одна з проблем для молодих організаторів у моєму місті — відсутність передачі досвіду (і я думаю, що з таким стикаються у всіх регіонах країни). Часто доводиться вчитися на своїх помилках і кожного разу винаходити велосипед. НМО «Magnum Opus» з допомогою мінімуму ресурсів організувало успішну благодійну акцію — «Книжка під подушку». Хотілося б показати алгоритм поширення добрих справ для використання у подальшому іншими активними людьми чи спільнотами.

 В чому була ідея і як вона виникла?

Ідея акції прийшла одному з учасників «Magnum Opus» Денису Старостіну. Гуляючи зі своєю дівчиною і говорячи про День святого Миколая, він подумав: «А що ж отримають дітки з проблемних сімей?». Оскільки ми всі фанати літератури, то логічно, що наші думки зійшлися саме на зборі книг.

Суть акції була достатньо проста: ми збирали дитячі книжечки для Центру розвитку дитини. Ця установа допомагає діткам з соціально незахищених сімей, з родин переселенців або де батьки — ВІЛ-інфіковані. Так як один з «маґнумців» працює в БО «Світло надії», то ми вирішили допомогти саме цьому центру. Тим паче, півтора роки тому я робив матеріал про матерів-одиначок, де спілкувався з Світланою Большевою, керівником цього Центру. Тому у нас була довіра до цієї організації.

Обкладинка зустрічі у фб

На мою думку, дуже важливо, що ми старалися не для якогось абстрактного інтернату, а для конкретної організації, якій довіряли.

Зрештою, книг виявилося так багато, що ми долучили ще 3 інституції, представників яких знали. Але основна частина літератури пішла саме в Центр розвитку дитини.

Постановка мети

Цілей акції було декілька. По-перше, зібрати якомога більше книг для дітей з 9 до 19 грудня. Хоча, чесно кажучи, я уявляв, що їх буде десь 2 пакети, не більше. По-друге, звернути увагу на подібні потреби соціально незахищених дітей і родин переселенців. Наврядчи у цих родин забезпечення дитини книгою стоїть у пріоритетах. По-третє, популяризація читання серед дітей, адже (як би це банально не звучало) вони — це майбутнє нашого суспільства. І я хочу, що воно було начитаним.

Частина книг, зібраних акцією

Знаєте, яким чином у США визначають, скільки в’язниць їм знадобиться через 15 років? Вимірюють відсоток дітей 10-11 років, які не вміють читати. Причинно-наслідковий зв’язок видно одразу.

Але особисто я бачив у цьому й іншу мету. Ця акція мала згуртувати полтавців довкола доброї справи. Журналісти приватних і державних ЗМІ, політики і екс-кандидати від різних партій, чиновники, представники громадських організацій, студенти, школярі — кожного разу, коли хтось з них долучався, було страшенно приємно. Це побудова соціального капіталу, якого так не вистачає в нашому суспільстві.

Інструменти

Звісно, тема благодійності до Дня святого Миколая була певною мірою трендовою. В тому плані, що після щоденного негативу, який ми всі отримуємо з новин, хоча б раз на рік людині хочеться відчути щось позитивне. Ми вирішили направити це бажання саме в русло нашої акції. Чому б не відчути себе благодійником, допомігши саме незахищеним діткам, особливо якщо ця допомога не потребує коштів? У більшості з нас вдома валяються дитячі книжки, які вже нікому в родині не потрібні. Але є малеча, якій вони будуть цікаві.

В роботі з поширення інформації про подію ми засвоїли один вкрай важливий урок: не бійтеся звертатися до журналістів. Вони не завжди встигають все моніторити і тому, коли Ви надаєте їм готовий інфопривід — наврядчи почуєте відмову.

Частина результатів перших трьох днів

Новина про акцію, яку ми подали, потрапила майже на всі інтернет-видання Полтави, координатори спілкувалися з ведучими на студіях майже всіх телеканалів міста. Ще кількох телеканалах і радіостанціях вийшли сюжети про акцію. До частини ЗМІ ми напрошувалися самі, пропонуючи розповісти про нашу акцію, частина — самі телефонували нам, побачивши акцію в соцмережах чи інтернет-виданні.

Проте все ж я схильний вважати, що найбільше на заходи людей залучають саме соціальні мережі (люблю під час проведення кінофесту «Відкрита ніч» просити підняти руку тих людей, які дізналися про акцію з «ВКонтакте» чи «Фейсбуку» — зазвичай 4/5). Отож, саме цьому медіа майданчику приділялася особлива увага.

Стосовно розкручування у «фейсбук», то це робилося трьома шляхами:

• Кожен з команди «Magnum Opus» запросив своїх друзів у відповідну зустріч, шляхом тарґетування по Полтаві. Крім того, деякі учасники, які долучалися до акції, теж запрошували своїх друзів;
• Коли ми писали лідерам громадської думки, то просили їх запостити посилання з акцією на свої сторінки у фейсбуці. Ці люди доволі активні у фб і мають певну кількість читачів, через що зустріч поширювалася і далі;
• Кожного благодійника ми фотографували (якщо він чи вона були не проти) з книжечками. Це фото постилося з відповідним текстом. Часто людина репостила запис собі на сторінку, таким чином з’являючись у новинах своїх друзів.

Приклад фото благодійників для соцмереж — Людмила Легка та Віктория Христенко

Розкручування зустрічі «ВКонтакте» було не набагато складніше:

• Оскільки ми давно працюємо над організацією заходів у соцмережах, то є адмінами багатьох пабліків. З них за допомогою спеціальних інструментів можна проводити масову розсилку.
• Так само, як і з «фейсбуком», ми викладали пости з людьми, які потім час від часу себе репостили. Людям подобається робити хороші справи і говорити про це. Це, безперечно, варто використовувати для благодійності.

Соціальні мережі дали свій результат, розширивши зону проведення акції далеко за межі Полтави. До нас надходили посилки із Запоріжжя, Кременчука, Львову, Києва.

Я не хочу применшувати значення інших медійних майданчиків, але чомусь саме соціальні мережі найбільше спонукають нас до дій. Можливо  тому, що з їх допомогою Ти сам формуєш свою новинну стрічку (що вже є певною активністю), а не просто споживаєш запропонований контент. У багатьох людей, які приходили з книжками, я запитував, звідки вони дізналися про акцію. У майже всіх випадках були саме соцмережі.

Оффлайн

Як люди, які досить багато часу проводять в інтернеті, і не уявляють без нього життя, ми дуже мало застосовували щось поза ним.

Ми зробили кілька афіш, які поширили в книгарнях, бібліотеці, магазині настільних ігор й університеті. Чи діють вони — хтозна. Але варто було спробувати. Я вважаю, що мозок сучасної людини наскільки перенасичений інформацією і щоденним її потоком, що афіші на нас просто не діють (як і сіті-лайти).

Пост Євгенія Ленського про акцію

Хорошим оффлайн-інструментом стало поширення інформації Департаментом освіти та науки Полтавської ОДА. Ми просто хотіли щоб його директор, Євгеній Ленський, долучився до акції як лідер думок. Але він проявив ініціативу, і навчальні заклади в різних точках нашої області передавали книги. Це не був примус, оскільки б суперечило самій ідеї добровільності передачі, але таке інформування спільнотам, до яких ми б не дісталися своїми ресурсами, допомогло ініціативі.

Нагорода

Людина, яка робить благодійну справу, потребує нагороди. Зазвичай, нею є хороший настрій від розуміння, що Ти можеш комусь допомогти, що Твої справи не такі кепські. Але це нематеріально. Організаторам потрібно передбачати якусь штуку, котру модна помацати і покласти собі в сумку, блокнот тощо. Більшість ініціатив, які збирають гроші на певні проекти на файндрайзинґових платформах («Спільнокошт, «Kickstarter») застосовують цей механізм.

Ми зробили 100 наліпочок: «Я долучився. Книжка під подушку». Можливо, дрібниця, але люди відчували своєрідну нагороду за свою доброту. Тактильний контакт, коли береш наліпку в руки, ніхто не відміняв. Це те саме, яке дають значки, собівартість яких набагато нижча за ту, яка в них вкладається.

Наліпка, яку давали благодійникам

Бували випадки, коли людина приходила віддавати книгу, не хотіла фотографуватися, але дуже хотіла наліпку. Це свого роду стікер, який вирізняє Тебе або показує з хорошого боку перед колегами.

Невдачі

Придумавши коротку назву для проекту (хоча як потім довідалися, ми не були в ній оригінальні), виникла ідея використовувати хештеґ #КнижкаПідПодушку. З його допомогою ми б зручно відслідковували всі згадування про акцію в соцмережах. Проте навіть коли люди писали на своїх сторінках про акцію, вони ним не послуговувалися. Або від незвички використання хештеґів, або через його громіздкість — хтозна. Але ідея не спрацювала.

Певним бар’єром для деяких людей стала думка, що книжки мають обов’язково бути нові і українською мовою. Хоча ми ніде не вводили таких критеріїв. Ми радо приймали і російськомовні книги, незважаючи на їх вік. Я сам виріс на книжечках Корнія Чуковського і не шкодую про це (хоча читав також і твори Коцюбинського з Забілою для дітей). Очевидно, ми не роз’яснили цей момент.

За браком часу ми мало працювати саме з університетами. Афіші були тільки в педагогічному, де навчаються кілька учасників «Magnum Opus». Як наслідок, саме ПНПУ і був найактивніший серед ВНЗ міста (тут долучилися і самоврядування, бібліотека, і окремі викладачі). Якби часу було більше, то варто було б обов’язково задіяти цю аудиторію.

Оксана Лашенкова — дівчина, яка залучила ПНПУ і дуже допомогла іграми з дітлахами при самій передачі книг

Ми не працювали адресно з організаціями. Як показала практика, часто книги збиралися саме колективами працівників (банку, бібліотеки, громадської організації, інтернет-видання, школи іноземних мов). Можна було б зіграти й на конкурентах тих спільнот, що вже долучилися (типу «ці зробили, не хочете приєднатися?»). Але час і людські ресурси були обмежені для розгортання таких масштабних комунікацій.

Акція не потрапила на всеукраїнські канали. У своїй основі вона не була оригінальна, щоб отримати  увагу великих каналів. Завжди на День святого Миколая ініціативні спільноти збирають щось для діток (виконання бажань, кошти, ті ж самі книги). А наші результати збору на момент спілкування з кореспондентами не давали нам переваги перед іншими.

Результат

Проте, незважаючи на всі недоліки і помилки при організації «Книжки під подушку», ми дуже задоволені результатами. Нам вдалося зібрати понад 1200 книг і це ще далеко не межа. Я впевнений, що люди ще будуть доносити книги і в акції буде певний хвіст.

У всю акцію ми вклали не більше 120 грн (70 грн — афіші і наліпки, 50 грн — розкручування «ВКонтакте»). Результат показав, що наша стратегія й інструменти були ефективні. Ці гроші, наші знання і зусилля будуть певним нашим внеском у соціальний розвиток нашого міста. Це наше громадянське навантаження, яке ми радо несемо.

Для чого я все це пишу?

Я би хотів, щоб і інші організатори час від часу описували алгоритм своїх успішних некомерційних ініціатив. Не страшно, що їх вкрадуть — нехай використовують на здоров’я. За час проведення акції один наш знайомий майже повністю «запозичив» нашу ідею, включно з афішкою. І я був радий, що це отримало поширення. Використовуйте на здоров’я. Це тільки допоможе нам уникнути спокуси наступного року повторити все по цих же шаблонах, не напружившись і не вигадавши нічого нового.

Давайте говорити, шановні організатори. Давайте вчитися одне у одного, розповідаючи про гулі, які набили, щоб їх уникали інші. Часто такі розповіді набагато корисніші за історії успіху.

Наші міста потребують цікавих рухів, ідей та ініціатив.

Так давайте їх продукувати.

Роман Повзик, незалежне мистецьке об’єднаня «Magnum Opus»