Громадський центр правосуддя розпочинає серію відеоконсультацій «Права людини vs коронавірус»

Враховуючи масштаб та вплив заходів з протидії поширення епідемії коронавірусу в Україні, Громадський центр правосуддя в м. Татарбунари за фінансової підтримки Європейського Союзу розпочинає цикл ...

відео
Громадський центр правосуддя розпочинає серію відеоконсультацій «Права людини vs коронавірус»

Враховуючи масштаб та вплив заходів з протидії поширення епідемії коронавірусу в Україні, Громадський центр правосуддя в м. Татарбунари за фінансової підтримки Європейського Союзу розпочинає цикл відеоконсультацій «Права людини vs коронавірус».

Авторка і спікерка – правова радниця Центру, адвокатка Юлія Лісова. Головне завдання відео – зорієнтувати людей щодо впливу заходів з протидії коронавірусу на реалізацію їх прав – що обмежилось і яким чином, як це співвідноситься з правами людини, яка альтернатива обмеженням, який можливий подальший розвиток ситуації. Перша тема – «Вплив оголошеного карантину на реалізацію (обмеження) прав людини. Основні права людини, які обмежені у зв’язку з введенням карантину».

Коли ми говоримо про такі особливі режими у державі як карантин або, навіть, надзвичайний стан, ми маємо розуміти, що забезпечуються ці режими головним чином шляхом обмеження основних прав людини. Тому, в ці періоди як ніколи важлива оцінка дій держави з втручання у права людини: наскільки вони є обґрунтованими, необхідними, та чи дійсно вони переслідують саме мету захисту.

З яких джерел громадянин може дізнатись про свої права людини? Основні нормативно-правові акти, які містять такий перелік – Конституція України (Розділ ІІ – Права, свободи та обов’язки людини і громадянина), Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права[1]. Важливо розуміти, що Держава є гарантом прав людини. Але разом з тим, в обличчі своїх державних органів та посадових осіб, вона також має право обмежувати практично всі права людини. Але такі обмеження можуть бути як законними так і  незаконними.

Незаконні обмеження – порушення прав людини:

- коли вони здійснюються не на підставі закону. Будь яке обмеження, втручання з боку держави повинно здійснюватися на підставі закону. Тобто повинен бути нормативно-правовий акт, який надає державі таке конкретне право в конкретній ситуації.

- коли вони не переслідують законну мету (або незрозумілу взагалі, яку мету вони переслідують);

- коли вони носять непропорційний загрозі  характер (коли мету їх застосування можливо було досягнути меншими обмеженнями).

Відповідно, обмеження прав, які здійснюються на підставі закону та з метою, яка передбачена законом і саме тими заходами, які забезпечать той справедливим  баланс між обмеженнями та поставленою метою – будуть законними. 

За будь-яких обставин не підлягають обмеженням такі права людини як:

-        не бути підданим катуванням,

-        не бути залученим до рабської праці,

-        не бути покараним не на підставі закону.

Обмеження цих прав за будь-яких обставин та режимів будуть незаконними.

Наразі, у зв’язку з загрозою розповсюдження коронавірусу в Україні органи влади прийняли ряд нормативно правових актів, які вводять в Україні особливий режим, за якого обмежуються права людини.

11 березня 2020 року була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України № 211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19”. Крім того, Рада Національної безпеки і оборони України прийняла рішення про закриття пунктів пропуску через державний кордон України для авіаційного, залізничного та автобусного сполучення з 17го березня 2020 року. Також, з 16 березня 2020 року з 00 годин 00 хвилин протягом наступних двох тижнів припинився в’їзд на територію України іноземців та осіб без громадянства, за винятком осіб, які мають право на постійне або тимчасове проживання на території України.

14 березня 2020 року прийнято розпорядження КМУ № 291-р “Про тимчасове припинення роботи контрольних пунктів в’їзду на тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим і м. Севастополя та виїзду з неї, спрямоване на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”.

17 березня Верховна Рада прийняла закон (реєстраційний номер 3219) “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким введену адміністративну відповідальність за порушення правил щодо карантину людей (відповідальність – штраф до 3400 грн для громадян, та до 17000 грн – для посадових осіб) та посилено кримінальну відповідальність за порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним захворюванням та масовим отруєнням (тепер відповідальність до 3х років позбавлення волі).

Зі змісту наведених нормативно правових актів, які вже діють, бачимо:

  • обмеження права на свободу та особисту недоторканність – примусове поміщення громадян в обсервації;
  • обмеження права громадян на свободу пересування: заборона для певних категорій переміщуватись через державний кордон та контрольно пропускні пункти пропуску, скасування транспортного сполучення;
  • обмеження права на свободу мирних зібрань – заборона збиратись більш ніж 200 осіб;
  • обмеження права на освіту – заборона відвідувати навчальні заклади;
  • обмеження права на свободу релігії – заборона проведення релігійних заходів;
  • обмеження права доступу до медичної допомоги – тимчасове припинення проведення планових заходів з госпіталізації та планових операцій, крім термінових та невідкладних.

Таким чином, ми бачимо, що заходи, які застосовуються мають дуже великий вплив на можливість реалізації свої прав громадянами. Тому дуже важливо, щоб держава та окремі посадовці не допускали при цьому зловживань, порушень та необґрунтованих втручань. Наприклад, прийнята заборона переміщення громадян України через контрольно пропускні пункти  з АР Крим, вже вдається надмірним втручанням та дискримінацією громадян за ознакою місця проживання.

Крім того, на черзі є нові законодавчі ініціативи, які за попередніми даними: – вводять комендантський час; – надають більш широкі повноваження правоохоронним органам: наприклад, перевіряти житло, особисті речі громадян без дозволу суду. Для громадян та громадських організацій дуже важливо реагувати на такі зловживання з боку держави. Слід дуже чітко відслідковувати, коли обмеження, що вводяться, дійсно є необхідними, а коли “благі цілі” є просто прикриттям для наступу на права людини.

Діяльність Громадського центру правосуддя в м. Татарбунари впроваджується Одеською обласною організацією ВГО «Комітет виборців України» за фінансової підтримки Європейського Союзу в рамках проекту «Громадський центр правосуддя як мультифункціональна платформа розвитку правосуддя в громадах».

 [1] Міжнародні нормативно правові акти, ратифіковані Україною, є частиною національного законодавства і обов’язкові для виконання.


Тематика публікації:        

Останні публікації цього розділу:

«Сексуальність: асексуальність, моногамія, поліаморія»: новий випуск просвітницького подкасту від «Феміністичної майстерні»

Медіаграмотність — це свобода: в Україні запустили комунікаційну кампанію з протидії дезінформації

Свобода слова і відповідальність: чи потрібні правила соцмережам?

Родичі бранців Кремля розповіли експертам Crimea Global про злочини РФ проти цивільних українців

«Як трагедія Голодомору резонує в сучасній війні»: науковці обговорили історію, пам’ять та виклики сьогодення

В Україні триває Європейський тиждень тестування на ВІЛ та вірусні гепатити: як потурбуватися про своє здоров’я