Місце жінки в політиці: що змінилося?

Громадський Простір

Жінка в українській політиці: яким було вчора та що нового в сьогоденні? Які бар’єри та перепони й досі стають на заваді жінкам бути більш представленими на всіх рівнях влади? Якою є думка суспільства з цього приводу? Особливо питання набуває актуальності в контексті майбутніх місцевих виборів. Світлана Репік, експертка, дослідниця з гендерних питань, спеціально для Громадського Простору, намагається проаналізувати цю ситуацію. 

Питання диспропорції у представництві жінок в політиці та на керівних посадах дійсно є актуальним сьогодні. Це підтверджується як фактичними кількісними показниками участі жінок в політиці, так і опитуваннями, дослідженнями цього явища. Зокрема, Національне опитування з питань рівності між чоловіками та жінками в Україні демонструє, що 65% проти 23% опитаних погоджуються, що чоловіків частіше призначають на урядові посади ніж жінок. Дві третини (66%) громадян бачать, що наразі в політичному житті домінують чоловіки.

Причини цього явища комплексні і полягають як у наявності стійких стереотипів щодо ролі жінок, так і в існуючих бар’єрах доступу жінок до керівних посад та участі у політиці. Зокрема, 51 % громадян вважають, що виконання сімейних обов’язків не дає жінкам достатньо часу обіймати посади в Уряді. Дослідження громадської думки підтверджує очікування щодо пріоритетності сімейних зобов’язань у житті жінок. Майже 70% чоловіків вважають, що найважливіша роль жінки в суспільстві – піклуватися про власний дім та родину. Розподіл сімейних ролей досі зберігає традиційні ознаки, внаслідок чого середні часові витрати жінок на хатню роботу удвічі перевищують часові витрати чоловіків (відповідно 29 проти 15 год. на тиждень). При цьому абсолютна більшість чоловіків (майже 90%) задоволені розподілом обов’язків у власних сім’ях, а більше половини з них (62%) вважають, що партнерки також не заперечують проти визначеного поділу праці. У кінцевому підсумку, ці суспільні очікування щодо соціальних ролей і функцій жінок і чоловіків зумовлюють нерівне ставлення та не можуть не впливати на вибір жінками пріоритетів у житті.

З іншого боку варто зазначити, що чоловіки і жінки в Україні прагнуть бачити зміни в традиційних ролях чоловіків та жінок. 77% українців стверджують, що рівність між чоловіками та жінками важлива для них. Дві третини українців (61%) прагнуть більш збалансованого представництва у політичному житті країни. Хоча на питання щодо кількісного представництва різних статей на всіх рівнях політичного життя, жінки більш схильні, ніж чоловіки, вимагати збільшення представництва жінок. У той же час, значна кількість чоловіків також підтримують думку, що потрібно змінити ситуацію та збільшити представництво жінок у політичному житті України. Лише 36% вважають, що в політичному житті мають домінувати чоловіки. i

Поточна ситуація та дослідження демонструють, що чим більшими є ресурси чи вплив (політичний), тим меншими є там представництво жінок та їх доступ до них. У 2014 р. лише 12% жінок у Верховній Раді представляли 55% жінок-виборців. Ситуація була дещо краща на місцевому рівні: жінки-депутатки обласних рад становили 12%, районних рад – 23%, міських рад – 28%, сільських рад – 51 % і 46 % – у сільських та селищних радах.ii Традиційно жінкам в Уряді відводиться соціально-культурна сфера. На жаль, у державних органах влади, так само як і в інших сферах, спостерігається вертикальна сегрегація. Наприклад, якщо серед заступників міністрів жінок нараховувалось 22%, а чоловіків – 78%, то серед директорів департаментів міністерств кількість жінок вже становила –  більше 35 %, чоловіків – більше 60 % у 2015 р.

Як ми бачимо, чим нижчий рівень влади, тим більші шанси для жінок бути обраними, зокрема, серед членів сільських та селищних рад. Це є яскравою ілюстрацією вертикальної гендерної сегрегації у політиці. Співвідношення чоловіків і жінок серед членів парламенту і членів місцевих рад протягом 2000-2012 років демонструвало незначні коливання до парламентських виборів 2019 року, коли до Верховної Ради України було обрано 20.8% депутаток.

Яскраво явище гендерно незбалансованого доступу до ресурсів та участі у політиці демонструє процес децентралізації. Під час децентралізації сформувалася тенденція до зменшення представництва жінок на місцевому рівні. Реформа децентралізації, з одного боку, створює умови для більш якісного та безпечного життєвого простору для розвитку жінок та чоловіків, дівчат та хлопців. Кошти місцевих бюджетів вперше становлять 52% бюджету країни. До початку реформи децентралізації у 2016 році жінки складали близько 50% сільських голів та сільських рад. На сьогодні кількість голів об’єднаних територіальних громад, які мають широкі повноваження щодо розпорядження фінансовими ресурсами, налічують лише 15% жінок.iii

Незважаючи на те, що відповідно до закону України «Про політичні партії в Україні», політичні партії повинні застосовувати до списку кандидатів 30% гендерну квоту, на виборах 2014 року тільки 10 з 29 зареєстрованих партій дотрималися цього зобов’язання, за невиконання якого не передбачено механізму санкцій. Крім цього, закон має іншу прогалину, зокрема, ті партії, що у свої списки включають не менше 30% жінок, можуть відносити жінок-кандидаток у непрохідну частину списку. Таким чином, шанс у них пройти до Верховної Ради надзвичайно низький. Згідно Закону України «Про місцеві вибори» у 2015 році гендерна квота була запроваджена також і для місцевих виборів, що передбачає «представництво осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад у багатомандатних виборчих округах має становити не менше 30% загальної кількості кандидатів у виборчому списку».

Ситуація дещо змінилася, під час парламентських виборів 2019 року, під час яких більшість політичних партій брали до уваги принцип рівності у формуванні виборчих списків, що надало жінкам більше місць не лише загалом по списку, а й у його прохідній частині. Зокрема, партійні списки всіх партій, що пройшли до парламенту, включали близько 30% жінок-кандидаток.

Проте партії не так активно висували жінок на мажоритарних округах. Лише 408 жінки із 3164 кандидатів (близько 13%) висувалися за мажоритарною виборчою системою. Найбільшу кількість кандидаток за мажоритарною системою становили самовисуваниці, а саме 235 осіб, інші 173 кандидатки висувалися політичними партіями. Усього ж частка жінок, які балотувалися до нового парламенту як у списках партій, так і в мажоритарних округах становить майже 23% (1316 кандидаток) від загальної кількості кандидатів.iv 

Таким чином, за результатами парламентських виборів у 2020 р. частка жінок депутаток вже становить близько 20,8% (88 жінок з 423 депутатів). Це 100 місце серед 193 країн за кількістю жінок в парламенті, за даними Міжпарламентського союзу у 2020 р. Для порівняння станом на 2018 р. середній показник представництва жінок у національних парламентах країн Європи (членів ОБСЄ) становила 27,7%, у скандинавських країнах середній показник- 41,4%, у парламентах світу загалом – 24%.v

Як демонструє аналіз, проведений, Міжпарламентським союзом, на представництво у парламентах також впливають виборчі системи. Зокрема, середня частка обраних жінок істотно вища в пропорційній та змішаній системах (26,5%) порівняно з мажоритарними системами (20%).

Висунення своєї кандидатури та участь у виборах також потребують фінансових ресурсів, але доходи жінок залишаються меншими порівняно з доходами чоловіків. Жінки переважно зайняті в низькооплачуваних секторах, зокрема в державному/громадському секторі, в той час як чоловіки зайняті у сфері управління та сучасних інформаційних технологій, що забезпечують більш високі зарплати. Горизонтальна і вертикальна сегрегації у професійній діяльності та на ринку праці, з якими зіштовхуються жінки значною мірою є причиною розриву в оплаті роботи жінок та чоловіків. Крім цього, жінки в Україні володіють тільки 22% бізнесу, і тільки 6% великого бізнесу.vi 31,5 % компаній мають частку, якою володіють жінки, а 18,8% компаній мають жінок на посадах топ-менеджерів за даними станом на 2015 р.vii

Повільно, але все ж таки кількість жінок як у парламентах світу, так і в Україні збільшується. У 1995 році жінки складали лише 11,3 % парламентарів у світі, у 2008 році їх частка зросла до 18,3 %, а 2018 року вже досягла 24,3 %.viii

У цьому контексті варто відмітити деякі позитивні зрушення та ініціативи представників державної влади у напрямку забезпечення гендерно збалансованого представництва у політиці, зокрема у 2019 р. Верховна Рада ухвалила Виборчий кодекс України, що передбачає, що у кожній п’ятірці партійного виборчого списку мають бути як чоловіки, так і жінки (не менше двох кандидатів кожної статі). Таких квот партії мають дотримуватися при формуванні загальнодержавного та регіональних виборчих списків кандидатів у депутати. Новий виборчий кодекс набрав чинності з 1 січня 2020 року.

Всі зазначені бар’єри, що перешкоджають участі у політиці, потребують вирішення задля забезпечення більш гендерно збалансованого представництва у владі та сильної демократії. Адже недостатнє представництво жінок у сфері прийняття рішень суперечить цінностям демократичного розвитку, а рівноправна участь жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності суспільства не лише засвідчує дотримання принципів демократії та соціальної справедливості, але й забезпечує сталий економічний розвиток.