Наталя Красильникова: «Документалістика зрозуміла всім, якщо вона розповідає людську історію»

Ірина Ткаченко

Платформа культурних змін Помічнянської громади розпочинає проєкт «Онлайн-кава з ідейними людьми». Віртуальною гостею дебютного прямого ефіру стала Наталя Красильникова, засновниця та директорка фестивалю документального кіно просто неба Lampa.doc.

Пропонуємо Вашій увазі короткий виклад розмови, повністю переглянути ефір можна за посиланням. Розмова буде корисною для громадських організацій, представників органів місцевого самоврядування, які зацікавлені розвивати культуру своєї громади, зокрема через кіномистецькі заходи.

 Крізь терни до Лампи

Фестиваль Lampa.doc, по суті, народився з мого короткометражного фільму «Острів», робота над яким тривала 3 роки й завершилася 2015-го. З приводу цієї стрічки в мене були великі очікування щодо її фестивального життя. Але цього не відбулось. На той момент прийшла творча криза і відчуття перепуття, нерозуміння, куди рухатися далі. Зате з’явилася можливість поїздити з цим фільмом по декількох містах України. Зокрема, запросили до Умані в педагогічний університет показати кіно і поспілкуватися з студентами. Це був мій перший досвід комунікації з широкою непрофільною глядацькою аудиторією, яка до того не стикалася з художньою документалістикою. Під час цієї зустрічі я зрозуміла,що є купа стереотипів. Студенти очікували, що я привезу кіно про голодомор, в стилі National Geographic. Люди старшого покоління очікували щось пов’язане з пропагандою, як то було в радянські часи. Мені не сподобалось подібне ставлення до документалістики, і я почала думати, як можна подолати згадані стереотипи.

 Отже, у засновку маємо не дуже популярний, не дуже розкручений контент – документалістика. Тому треба було вигадати якусь “цікаву обгортку”. Спало на думку робити покази просто неба. Це б допомогло залучити ширшу аудиторію. Звісно, частина цієї аудиторії прийде просто подивитись на техніку, на те, як ці покази просто неба відбуваються, на те щоб відчути атмосферу. Але я одразу розуміла, що контент має бути якісний, щоб ця аудиторія прийшла не разово, а залишилась на роки. Тому я багато часу приділила тому ,щоб відбирати фільми в програму Lampa.doc. Загалом я впевнена, що документалістика зрозуміла всім, якщо вона розповідає людську історію.

 Чому така назва?

 Проблема з називанням – вічна. Я довго її підбирала, доки одного разу ця назва мені просто наснилася. А якщо шукати обґрунтування, то їх можна знайти декілька. Наприклад, від лампи, як від пристрою, у принципі, народився кінематограф. До того ж, лампа дає світло – і нам хотілось давати те світло. А «док» – це скорочення від документалістика, доволі розповсюджене.

 Вкладатися в проект і морально, і матеріально

 Фінансування в перший рік проєкту фактично не було. Не було нічого, окрім ідеї. І за тиждень до виїзду в перше місто (а це був Луцьк) я не знала, їдемо ми чи не їдемо. Друзі допомогли домовитись з локацією, тому одразу почала формуватись концепція заходу: за допомогою фестивалю зацікавлювати і історією, і локацією, де відбуваються покази. У Луцьку – це територія замку, в Умані – це територія в минулому монастиря. Потрібна була третя точка на карті, бажано десь на сході. І мене зацікавила Хортиця.

 З інформуванням був повний провал, але якимось чином вдалось зібрати людей. Перший фестиваль був зроблений за власні кошти. Це був свідомий ризик, але я розуміла, що в це, як і в будь який пілотний продукт, потрібно вкластися, щоб мати можливість показувати в подальшому, як він виглядає і про що він взагалі.

Робота з аудиторією

 Цей фестиваль дає мені можливість боротись з власними стереотипами, відкривати Україну і дивитись на неї по іншому. Входячи в цей проєкт, я була впевнена, що ми всі однакові. Але це не так. у кожного регіону України є своя специфіка і контент сприймається по різному. Іноді в тому чи іншому місті буває дуже лячно, як кажуть, чи зайде чи не зайде той чи інший фільм. Наприклад, на Волині, в Луцьку, реакції дуже-дуже стримані. Навіть якщо це документальна кінокомедія, люди не завжди сміялися. Можливо, це певне інтровертне сприйняття регіону. В той час у Запоріжжі просто неймовірна реакція, люди реагують на все. Кропивницька аудиторія так само дуже тепла.

Дуже ціную, що вдається вибудовувати довготривалі зв’язки з аудиторією. Деяких глядачів знаю особисто, ми підтримуємо зв’язок і поза фестивалем. До мене можна легко написати, бо я відкрита до контакту. Знати свою аудиторію, її потреби – це перевага. Якщо організатори локальні, вони можуть дослідити потреби своєї цільової аудиторії. Це надзвичайно важливий ресурс. Фестивалю Lampa.doc не завжди це вдається. Вибираючи програму, я орієнтуюсь на свої вподобання. Фестиваль доволі егоїстичний в плані формування програми. Це свідомий вибір, знаю що можу отримати і похвалу і наганяй за вибір фільмів.

 Нічого страшного, якщо фільм не подобається

Від початку розуміла, що аудиторія не буде готова сприймати повнометражну документалістику, більш складну. Тому в перші роки фестивалю було багато короткого та середнього метру, бо він психологічно й фізично сприймається легше. Окрім того, кожного разу перед показом наголошую, що кіно не має сприйматися з якимось насиллям і це нормально, що якийсь фільм може не подобатись. А простір показів просто неба нас не обмежує в рухах, як кінотеатральна зала з замкненими дверима. Можна встати, відійти, взяти каву або чай і повернутись на наступний фільм, адже кожного дня ми показуємо дві, три чи чотири стрічки.

 Ще одна характерна риса Lampa.doc – це спілкування мене, як організаторки, з глядачами. Присутність на локації модератора допомагає в побудові діалогу. Тому, якщо Ви робите покази фільмів, майте на увазі, що одного кіно іноді недостатньо. Варто інтегрувати додатковий елемент – спілкування модератора з аудиторією до та обговорення після перегляду.

 Де брати фільми для показу в громадах?

 Є фестиваль документального кіно про права людини Docudays.ua, у них є регіональні представники, від яких можна отримувати контент. Якщо Ви прагнете організовувати покази для дитячої та підліткової аудиторії – контактуйте з фестивалями, які займаються відповідним контентом. Скажімо, «Чілдрен кінофест», оператором якого є компанія «Артхаус трафік». Вони надають сімейні стрічки, дубльовані українською мовою. Також можна сконтактуватися з Харківським міжнародним кінофестивалем “Дитятко” й отримувати контент від них. Дуже важливо, що ці організації дають можливість показувати кіно легально. Звертайтеся, стукайте, двері насправді не зачинені.

Вірю в українське кіно! Вірю в документальне кіно!

 Український контент, українське кіно воно є, а українці часом про це не знають. Прикро з цього приводу. Вітчизняне кіно за останні 5 років зробило просто неймовірні кроки вперед. Українські стрічки визнають у світі, вони здобувають престижні нагороди. Звісно, дуже часто це авторське кіно, і воно одразу і не всім може бути зрозуміле. Але тим не менш ці спроби потрібно робити, потрібно демонструвати, що кіно може бути різним. 

 Я вірю в кіно, я вірю в українське кіно, я вірю в хороше кіно, я вірю в добре кіно, я вірю в документальне кіно. І на своєму досвіді можу сказати, що це працює. В рамках реалізації проєкту Lampa.doc я бачу ці зміни, я бачу як на одній території можуть абсолютно спокійно співіснувати та дивитися кіно різні люди: представники старшого покоління, підлітки. Ніхто нікому не заважає, є пошана, є допомога, якщо в цьому є необхідність. Рецепту немає, є тільки віра.

Нагадаємо, що проєкт “Платформа культурних змін Помічнянської громади” втілюється ГО “Молода Помічнянська громада” в рамках конкурсу «Місцеві ініціативи для розвитку громади-2020», який проводиться Спілкою «Громадські ініціативи України» та Агенцією сталого розвитку «Хмарочос» в рамках проєкту «Голос громади в місцевому самоврядуванні» Програми USAID “Децентралізація приносить кращі результати та ефективність” (DOBRE), що виконується міжнародною організацією Глобал Комьюнітіз (Global Communities) та фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID)