Дотримання права на реабілітацію жертв катувань в Україні, огляд досвіду недержавних суб’єктів в Україні та Грузії щодо забезпечення права на реалізацію та міжнародні стандарти

З червня по вересень 2021 р.  проводилось моніторингове дослідження щодо  забезпечення права на реабілітацію жертв катувань в Україні. 

Це одне з небагатьох комплексних досліджень на дану тематику в Україні, в якому проаналізовано не лише поточну ситуацію, а й норми  та стандарти міжнародного права та зобов’язання держави у сфері дотримання  права на реабілітацію жертв тортур,  наведено досвід Грузинського Центру Психосоціальної та Медичної Реабілітації Жертв Катування (GCRT) щодо підходів у наданні постраждалим від тортур комплексних послуг на  реабілітацію, які застосовує  GCRT у своїй роботі. Підготовлений Звіт в рамках проведеного  моніторингу має на меті окреслити ситуацію з дотриманням права на реабілітацію жертв тортур в Україні через призму міжнародних стандартів прав людини, з практичними порадами щодо кроків, які українська влада повинна вжити в терміновому порядку для поліпшення ситуації із забезпеченням права на реабілітацію жертв катувань, сприяти їх включенню і в кінцевому рахунку ухваленню  нормативних актів, які  запроваджували б систему реабілітації жертв катування в Україні.

ОСНОВНІ ТЕЗИ за результатами моніторингу:

• Враховуючи, що в Україні проблема катувань та інших видів жорстокого поводження залишається гострою, а загальна кількість осіб, які стали жертвами катувань і жорстокого поводження з кожним роком зростає, актуальною проблемою наразі є, надання комплексної реабілітації особам, що піддавалися тортурам та/або перебували в полоні.
• Усі жертви тортур мають право на реабілітацію, яке безпосередньо передбачено у статті 14 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Реабілітація має бути спрямована на максимально можливе відновлення самостійності жертв тортур та їх фізичних, психічних, соціальних та професійних здібностей, а також їх повної соціальної інтеграції та участі у житті суспільства.  У зв’язку з цим держави несуть обов’язок щодо забезпечення повної реабілітації жертв тортур – шляхом безпосереднього надання реабілітаційних послуг або ж шляхом фінансування приватних медичних, правових та інших служб, включаючи служби, керовані неурядовими організаціями (НУО).
• Необхідно враховувати негативні наслідки тортур, що вони впливають не тільки на особистість постраждалого, але й на його родину та суспільство загалом. Люди, що пережили жорстокий досвід катувань, продовжують і в подальшому страждати від численних руйнівних наслідків. Якщо це залишити без уваги, то пережите може нагадувати про себе протягом усього життя людини і навіть потім – передаватися через покоління й деструктивно впливати на суспільство загалом.
• На державному рівні не забезпечено реалізацію права жертв тортур на реабілітацію відповідно до вимог ст. 14 Конвенції ООН проти катувань, а реалізацією цього права в Україні займаються виключно НУО, які виконують програми за рахунок міжнародної  підтримки.
• На сьогодні національне законодавство України не містить жодних положень, що стосуються встановлення статусу жертв тортур та відповідно і реабілітації жертв тортур. Перелік категорій громадян України, які мають право на отримання безкоштовних соціальних, медичних послуг, не включає жертв тортур і їхніх родичів.
• Більшість опитаних в рамках моніторингу оцінили забезпечення права на реабілітацію жертв катувань в Україні на критичному рівні, позначивши головні критерії своєї негативної оцінки: «не поставлено роботу на рівні держави; брак доступності; недостатньо коштів у жертв тортур для проходження реабілітації; недостатньо фахівців, які на початковій стадії розслідування могли якісно документувати ознаки тортур та інші жорстокі, нелюдські або принижуючі гідність види поводження та покарання; не вистачає організацій щодо надання послуг реабілітації; немає системності у роботі; держава не веде статистику щодо жертв тортур; немає виробленої політики, немає прописаних державних програм реабілітації, немає поширеної практики».
• Для вироблення напрямів державної політики щодо дотримання права на реабілітацію жертв тортур бракує глибокого вивчення цієї ситуації в Україні. Для прийняття комплексних програм з реабілітації  необхідно мати дані щодо потреб осіб, які зазнали катувань в України.
• Держава несе головну відповідальність за реалізацію міжнародних стандартів у галузі прав людини, включаючи право на реабілітацію жертв тортур. Тому, якщо держава не може запропонувати такі послуги, вона має надати їх за допомогою спеціалізованих приватних установ або інститутів громадянського суспільства. На державі лежить юридичне зобов’язання встановлювати або щонайменше підтримувати діяльність достатньої кількості центрів з реабілітації жертв тортур. На жаль, ці конкретні позитивні зобов’язання щодо реабілітації жертв катувань в Україні не виконуються, та  свідчать про те, що держава, як це має бути, не ставиться до дотримання зобов’язань у цій галузі серйозно.

Моніторингова діяльність проводилась в рамках програми підтримки громадянського суспільства у сфері моніторингу прав людини, діалогу та співпраці, толерантності та недискримінації за фінансової підтримки ОБСЄ/БДІПЛ. Погляди та інформація, викладені у цій статті, можуть не відображати політику і позицію БДІПЛ.