Як будувати інклюзивне суспільство: відбулася нова дискусія в межах проєкту “100 вчинків відповідальних громадян”

Продовжується серія онлайн-дискусій у межах проєкту “100 ВЧИНКІВ ВІДПОВІДАЛЬНИХ ГРОМАДЯН”. 

27 січня відбулася дискусія “Що є для мене відповідальність?” в контексті інклюзії. Спікери поділилися власним розумінням інклюзії, а також актуальними викликами, які постають перед розвитком інклюзивного середовища.

“Інклюзія – це про комфорт кожної людини. Це те, що дозволяє змінювати якість нашого життя” – зазначає Віталій Пчолкін, представник громадської організації “Група Активної Реабілітації”. За словами Віталія, інклюзія – це процес включення різних категорій осіб до активного життя в суспільстві. Завдяки процесу інклюзії, громадяни навчаються поважати права одне одного, а також взаємодіяти в одному просторі.

Марина Сташина-Неймет, експертка з питань доступності в Громадському холдингу «ГРУПА ВПЛИВУ» зауважила, що слід відокремлювати поняття “інклюзії” та “інтеграції”. Адже інтеграція – це адаптація людини до середовища, натомість інклюзія – це адаптація середовища до потреб кожної людини. 

Володимир Висоцький, співзасновник ORFO Universal Design, експерт з просторової інклюзії, зазначив, що розвиток інклюзії має ще один, досить недооцінений аспект – економічний. Залишаючи незліченну кількість людей без можливості самореалізації в різноманітних сферах діяльності, держава приречена недоотримувати ті численні здобутки, які можуть привнести люди різного віку, статі, гендеру, різного стану здоров’я тощо. 

Спікери також пояснили історичну площину розвитку інклюзії й чому ця сфера й досі залишається дещо віддаленою для загалу. За словами Марини Сташиної-Неймет, суспільство часто не розуміє не лише потреби людей з інвалідністю, а і їхні можливості. На думку спікерки, стереотипи й негативні уявлення про осіб з інвалідністю є ключовими перешкодами для розвитку інклюзії. 

Володимир Висоцький зазначив: “Для того, аби люди легше сприймали різноманіття, їм треба з ним стикатися. Адже невідоме різноманіття лякає.” Будівництво просторів, неадаптованих до потреб різних категорій осіб, істотно перешкоджає видимості людей з різним ступенем мобільності. Саме тому, людина з допоміжними засобами пересування й досі може сприйматися українцями, як щось невідоме. 

Спікери поділилися переліком відповідальних вчинків, які можуть сприяти розбудові інклюзивного та безбар’єрного середовища в Україні. Деякі з них можна виконати вже сьогодні. 

Серед них:

• працювати зі стереотипами, які існують довкола осіб з інвалідністю;
• звертати увагу на архітектурну доступність, а також вебдоступність;
• брати участь у роботі консультативно-дорадчих органів (громадська рада, молодіжна рада), спробувати вплинути на прийняття рішень, які зроблять громаду більш комфортною;
• сприяти розвитку системи реабілітації в Україні та асистивних технологій;
• провести аудит доступності будівель (найближчих бібліотеки, театру, аптеки тощо);
• вивчати державні будівельні норми; 
• подати проєкт на бюджет участі;
• брати участь в проєктах Українського культурного фонду;
• спробувати забезпечити інклюзію в зоні своєї відповідальності.

Узагальнюючи онлайн-дискусію, Віталій Пчолкін наголосив, що кожен з нас має усвідомити свою відповідальність у процесі інклюзивних змін. 

Ця публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з Міжнародного Розвитку (USAID). Центр демократії та верховенства права був відповідальний за зміст публікації, але він не обов’язково відображає погляди USAID або Уряду США