Сексуальне насильство під час війни: чому стається та як діяти постраждалим?
Коли на початку повномасштабної війни в медіа почали з’являтися повідомлення про випадки зґвалтувань окупантами, в масштаб проблеми було складно повірити. Жінки та чоловіки, люди похилого віку, діти ...
Додано:
healthrightorgua
Коли на початку повномасштабної війни в медіа почали з’являтися повідомлення про випадки зґвалтувань окупантами, в масштаб проблеми було складно повірити. Жінки та чоловіки, люди похилого віку, діти й навіть немовлята — свідчення очевидців та постраждалих показують, що ніхто не застрахований від ризику сексуального насильства.
Чому сексуальне насильство під час війни є поширеним явищем та що робити постраждалим?
У Міжнародному протоколі з документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті визначають такі основні мотиви агресора:
- Сексуальне насильство може набувати масового характеру та скоюватися проти багатьох осіб, будучи стратегією досягнення військових цілей. У цьому випадку сексуальне насильство є частиною широкомасштабного нападу на цивільне населення, або актів геноциду.
- Сексуальне насильство можуть застосовувати з метою послаблення громади та отримання контролю над нею. Його використовують, щоб покарати або знищити певну групу, тероризувати її членів, помститися їм, змусити покинути територію та поширити повідомлення про напади.
- Сексуальне насильство може виступати як форма катувань у місцях тримання під вартою, в’язницях та слідчих ізоляторах. Застосовуючи його, агресор має на меті покарати, принизити, залякати постраждалих або шляхом примусу домогтися інформації від затриманих.
- Інший мотив — спроба вплинути на окремих людей через їхні конкретні функції, роль або посаду в громаді — наприклад, на лідерів або активістів. Члени їхніх сімей також можуть піддаватися нападу як виду покарання, примусу надати інформацію про діяльність або місцеперебування близьких.
- До сексуального насильства можуть вдаватися з метою об’єднання солдатів та бійців: скоєння його над цивільними або членами ворожих сил у цьому разі виступає винагородою, ритуалом ініціації або методом, за яким молоді члени групи стають співучасниками злочинів (і таким чином стають прив’язаними до більшої групи).
- Також сексуальне насильство може здійснюватися як частина ритуальних або шкідливих колективних практик, наприклад, у віруваннях, що статеві зносини — часто з незайманими та/або дітьми — наділяють бійців особливою силою, непереможністю або є зціленням від хвороб.
Будь-яке сексуальне насильство — крім зґвалтування, це можуть бути погрози зґвалтування, каліцтва статевих органів, примусові оголення, вагітність, аборт, проституція, примус дивитися на сексуальну наругу, сексуальне рабство тощо — є воєнним злочином, порушенням законів та звичаїв війни.
Як і за решту порушень норм міжнародного права, за сексуальне насильство передбачена відповідальність. Її призначають за результатами розгляду судових справ у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі, створеними трибуналами або національним судом України.
Саме тому важливо фіксувати злочини, свідками чи постраждалими від яких ви стали, та збирати максимум доказів для притягнення винних до відповідальності.
Так, в офісі Віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції радять:
- звернутися за медичною допомогою для фіксації стану здоров’я до медичного закладу (103);
- повідомити про злочин Нацполіцію (102), Генеральну прокуратуру (0 800 507 001) або Урядову гарячу лінію (15 47);
- зафіксувати злочин та можливих свідків: описати обставини, місце (адреса чи позначка на карті), дату й час злочину, ПІБ, дату народження та контакти постраждалої особи, детальну інформацію про злочинців (кількість, якщо відомо — імена й посади, наявність зброї, про що розмовляли між собою тощо), інформацію про схожі випадки у вашій місцевості, завдану шкоду, контакти свідків, фото/відео з місця подій.
Якщо ви перебуваєте на тимчасово окупованій території і не маєте змоги звернутися до уповноважених органів влади — можна повідомити про злочин Офіс Генерального прокурора телефоном (096 755 02 40) або електронною поштою ([email protected]).
Передати інформацію для подальшого розслідування можна:
- на сайті Офісу Генерального прокурора України;
- через телеграм-боти: @stop_russian_war_bot або @war_crime_bot.
Сексуальне насильство нерідко стає сильною психологічною травмою для постраждалих, тому важливо звертатися й за психологічною допомогою. Таку допомогу можна отримати за телефоном Урядової гарячої лінії (15 47), Національної гарячої лінії з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації (116 123), а також звернувшись до мобільних бригад соціально-психологічної допомоги, що працюють на Сході України.
Керівник однієї з таких мобільних бригад Владислав Сєчин наголошує, що саме вчасна й професійна психологічна допомога може запобігти подальшому травмуванню та розвитку депресії у постраждалих.
Тим, хто пережив сексуальне насильство, він радить у жодному разі не звинувачувати себе. Насильство — це завжди вибір кривдника, тож вся відповідальність за те, що сталося, лежить саме на його плечах.
Важливо не закриватися у собі та знайти людину, якій можна буде відкритися. Це може бути хтось з близького оточення або професійний психолог — головним критерієм вибору такої людини має бути симпатія та довіра.
У жодному разі не варто намагатися зрозуміти або виправдати того, хто вчинив злочин: це може лише поглибити емоційну травму.
Фахівець наголошує, що звертатися до державних органів за допомогою чи ні — це особисте рішення кожного. Однак перелічені вище кроки допоможуть зібрати докази злочину на випадок, якщо постраждала особа змінить думку й наважиться повідомити про нього пізніше.
Діяльність мобільних бригад соціально-психологічної допомоги на підконтрольних територіях Донецької та Луганської областей забезпечує МБФ «Українська фундація громадського здоров’я» у партнерстві з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) за фінансової підтримки уряду Сполучених Штатів Америки в рамках проєкту «Комплексний підхід до вирішення гендерно зумовленого насильства та насильства проти хлопців, дівчат, чоловіків та жінок у східних регіонах України».