Що з навчанням, коли в країні війна

Дітям треба вчитися. Та навіть, якщо учні відносно в безпеці, якщо в них є інтернет,  отже й можливість дистанційного навчання, не може навчання бути, як до війни. Вчити й вчитися тепер складно. Щоб розповісти про зміни та потреби освітнього процесу в Україні після 24 лютого, ми звернулися до досвіду альтернативної школи “Невгамовні”, що в Івано-Франківську.

Шелтер

З першого дня війни школа “Невгамовні” перетворилася на прихисток для вимушено переміщених осіб. У класних кімнатах поселилися сім’ї, що приїхали з найнебезпечніших міст. Навчання у школі не припиняли, але повністю перевели на дистанційне. Так чи так, близько третини учнів опинилися за кордоном. Та й через часті повітряні тривоги не можна було проводити звичні офлайн уроки. Тому навчання перемістилося в ZOOM. До онлайн занять приєдналися також діти переселенців, зокрема й ті, що поселилися в прихистку.

З іншого боку, це не могла бути просто дистанційка, до якої всі звикли за роки пандемії. “Діти навчаються завжди, чи йде війна, чи ні. — Каже засновниця школи Світлана Тарахкало. — Та вони не можуть думати про тангенси-котангенси, підмети і присудки. Їх турбують інші питання. Що відбувається? Що сталося за вчора? Яка інформація правдива? З дітьми важливо говорити про те, що їх турбує. Поки вони ці емоції не проживуть — не будуть готові займатися чимось іншим. Тому нам ідеться не лише про освіту в класичному розумінні, а й про спілкування”.

Говорити про війну

Відтак нового змісту набув урок емоційного інтелекту, де вчаться розуміти свої та чужі емоції, радити собі з ними. Наставниця з емоційного інтелекту Оля Новак каже, що на заняттях завжди відштовхувалася від потреб і зацікавлень дітей. Тому після 24 лютого вона запитала школярів, чи хотіли б вони говорити про свої думки та переживання через війну. Сказали, що так. “Це було дуже органічно, — пригадує Оля Новак, — тому що з багатьма дітьми дорослі бояться говорити про війну, щоб не травмувати. Але ж діти не живуть у вакуумі. Вони все бачать, чують і відчувають (страх і тривогу дорослих теж)”. Тоді й почали на заняттях спілкуватись про те, що турбує. Наприклад, шукати відповіді на питання: що робити, коли ми відчуваємо сильний страх? Чи він нормальний, і як бути з тим страхом?

Зрозуміло, що це спілкування про емоції різне для дітей різного віку. Якщо з молодшими класами найбільше гралися (складали історії про мрії, про безпечне місце, малювали свої страхи, а потім рвали папір на шматочки), то робота в 5-7 класах — це інакші забавки: учні брали одні в одних інтерв’ю, розповідали про себе, про те, що відчували останнім часом. “Старшокласників мотивувати  складніше, — розповідає Оля Новак, — вони вже не хочуть грати в такі ігри, бо вважають себе дорослими. Але їм важливо поговорити про свої відчуття. Наприклад, якщо їм соромно, коли роблять щось для себе, щось приємне. Або хтось відчуває злість через війну. А хтось відчував радість, бо не пішов до школи. Ми говоримо про те, що ці всі відчуття є нормальними”.

Коли діти проговорюють подібне, то знімають напругу, та й усвідомлюють, що вони не одні такі зі своїми тривогами, болями, роздратуваннями. Так вони вчаться працювати з емоціями. Не відмежовуватися від них (у стилі  “не можна плакати” чи “не можна злитися”), а сприймати, розуміти, впливати.

Навчання в підвалі

Ці та інші заняття спершу проходили тільки онлайн, але керівництво школи шукало можливості повернутися й до очного навчання. Те, що з перших днів війни діти перейшли на дистанційку, було необхідністю, але навряд чи бажаним благом. Особливо для переселенців. У шелтері “Невгамовних” зазвичай одна сім’я займає одну кімнату. Були прецеденти, що в одній кімнаті —  дві сім’ї. Або ж кілька сімей орендують разом одну квартиру. Якщо батьки працюють, то зазвичай дистанційно, тобто вдома за комп’ютером. За таких умов одним складно працювати, іншим — складно вчитися. З тієї ж таки причини, зараз є величезна потреба в дитячих садочках.

З іншого боку, якщо дитина “ходить до школи” а не “заходить у зум”, їй легше прижитися на новому місці, інтегруватися у середовище. Так вона більше спілкуватиметься з однолітками, відволікатиметься від тривожних думок про війну. “Найгарячіша потреба — це безпечне середовище для дітей. Для тих дітей, які зараз найбільше потребують допомоги, які живуть у шелтерах. Їм треба дати можливість розвиватися, перемикатися (бути не тільки в колі сім’ї), будувати соціальні зв’язки, які вони втратили”. — Пояснює Юлія Любич, координаторка освітнього напрямку Молодіжної організації “СТАН”, що є партнером школи. 

Тому “Невгамовні” швидко почали шукати приміщення, де можна навчатися офлайн, а  з початку квітня то вже й переїхали. Школа оселилася в підвалі одного з Франківських будинків, тож на час повітряних тривог нема потреби кудись ховатися. Раніше тут працювала театральна студія, і це теж добре, бо не довелося витрачати багато часу на ремонти, трансформацію простору. Тут тобі й кімнати для уроків, і просторі зали для рухливих занять, йоги.

До школи почали ходити ті учні, що залишися в Україні, або уже й встигли повернутися додому. З’явилися й новачки з-поміж переселенців. Онлайн заняття не скасували. Поки що є можливість і ходити до школи, і заходити в зум.

То як у школі?

“Невгамовні”, альтернативна школа. Уроки тут дещо незвичні. Наприклад, поряд із уроками історії, є колаборація історії та географії, яка називається “геосторіс”. “Історія дуже тісно пов’язана з географією. — пояснює викладач Володимир Половський. —  І там, і там — карти. І там і там події відбуваються в просторі. В мене не раз виникало бажання сказати: ви ж це мали вчити з географії. Вчили не вчили… А чому це не поєднати? Географія — це про простір і про природні умови, які в історії вкрай важливі. Далі вчать соціальну географію (про суспільство, а це багато історичних тем) та економічну географію, яка також дуже переплітається з історією.” Є в “Невгамовних” і колаборація історії з літературою. До прикладу, філолог Богдан Кирста та історик Володимир Половський разом провели урок про Чорну раду 1663 року (подія, що стала тлом для однойменного роману Пантелеймона Куліша): один розглядав твір Куліша, інший занурював учнів у історичне підґрунтя книжки. Є також урок “Актуальної сучасності”, де обговорюють теми  інформаційної війни, пропаганди, політики, влади, суспільства тощо.

Програму адаптували до умов війни. Світлана Тарахкало пояснює: “Ми дуже часто намагаємося включати такі речі, як співи, літературу… Те, що дає можливість розрядитися. Чи те, що дає фізичне навантаження. Зараз хоча б двічі на тиждень ми будемо ходити в спортивний зал, який теж у безпечному місці, й зовсім поруч”. Тут треба пояснити, що до війни “Невгамовні” займалися в залі коледжу фізичного виховання та проводили руханки просто неба в міському парку. Після 24 лютого одне й інше з міркувань безпеки відпало, тому рятує спортзал, який теж у підвалі.

З середини квітня в школі стартували заходи програми психоемоційної підтримки в партнерстві з Молодіжною організацією СТАН. Дітям, які приїхали з інших міст, допомагає інтегруватися і культура наставництва в школі. Це неписані правила. Світлана Тарахкало каже, що йдеться про те, аби старші учні підтримували молодших чи новачків: “В нас так заведено, що як приходить нова людина, то не я, а учні їй проводять екскурсію, з усім тут знайомлять”. 

Діяльність Молодіжної організації “СТАН” у 2022 році підтримується IM Swedish Development Partner (Швеція), Save the Children International (Швеція), Hilfswerk International (Австрія), Studio Kitsunya (Нідерланди), MitOst (Німеччина), LGBT+DK (Данія), Prague Civil Society Centre (Чехія), People in Need (Чехія), Global Fund for Children (США), House of Europe (ЄС) та Urgent Action Fund for Women’s Human Rights (США).

Фонд IM Swedish Development Partner разом з Prague Civil Society Centre підтримують безперебійну роботу команди організації та діяльність ресурсного центру, де розташований координаційний штаб шелтерів Карпатського регіону. House of Europe надає необхдне обладнання для роботи в регіоні. Міжнародна організація Hilfswerk International надає гуманітарну допомогу для облаштування шелтерів, харчування та всебчної підтримки людей, надає кошти на дитяче харчування для самих маленьких переселенців.

Фонд Save the Children International за підтримки Генерального Директорату Європейської Комісії з питань цивільного захисту та гуманітарної допомоги (ECHO) підтримує комплексну роботу з дітьми та молоддю, що постраждала від наслідків бойових дій. 

Організації Child Rights Eurasia Global Fund for Children (США) та Urgent Action Fund for Women’s Human Rights (США) підтримують антикризову роботу з дітьми. Асоціації MitOst та LGBT+DK надають допомогу в релокації культурних менеджерок та активіст(ок)ів в біді. People in Need допомагає в наданні психосоціальної та юридичної допомоги людям.