Анастасія Войтюк про навчальну програму ім. Лейна Кіркланда
Як готуватись до навчання у Польщі, на що варто звернути увагу при подачі документів, як скористатись можливостями та як практично втілити набутий досвід - ділиться з Koło ...
Додано:
Галина Жовтко
Як готуватись до навчання у Польщі, на що варто звернути увагу при подачі документів, як скористатись можливостями та як практично втілити набутий досвід – ділиться з Koło Aktywności-Polska&Ukraina стипендистка польсько-американської програми ім. Лейна Кіркланда, лідер етногурту “Cherry Band”, учасник музичного проекту “Троє Зілля”, театральний режисер, тренер – Анастасія Войтюк.
Розкажи про стипендію Кіркланда – процес підготовки та відбору? Що б ти могла порадити тим, хто планує взяти участь у програмі?
Анастасія Войтюк: Про стипендію Кіркланда я довідалась від своєї подруги – Вікторії Міщук, яка теж була на цій стипендії та розповідала багато хорошого. Я у цей час закінчила Могилянку та працювала у сфері соціальної роботи, але хотіла більше працювати із театральними методиками театру арт-терапії, більше про це вивчати. Я писала про це дипломну роботу та займалась цим у свій вільний час, неформально, у організації “Непротоптана стежина“. Саме тоді я подумала, що цікаво було б поїхати на рік до Польщі, повчитись там, здобути досвід. Це дуже важливо – побути в іншій країні та мати можливість весь свій час присвятити навчанню та дослідженню цієї теми.
Програма дає тобі багато різних можливостей і ресурсів, та дуже сильно побудована на користь стипендіатів. Саме тому я вирішила податись. Я подала документи у березні, а відповідь була аж у вересні, за кілька тижнів до того, як я мала їхати. Це була перша серйозна стипендія, на яку я подавалась. Потрібно було готувати багато документів та писати власний проект – що я хочу зробити протягом цього року. Бо коли ти щось пропонуєш людям, ти мусиш пояснити – що саме ти пропонуєш, для чого ти це будеш робити і що це принесе тобі та твоїй країні.
А взагалі, філософія стипендії Кіркланда полягає у тому, що Польща ділиться своїм досвідом з іншими пострадянськими країнами, які, теоретично, теж мають стати частиною Євросоюзу. Ті хто думають, що треба обрати – то завжди треба обирати хороший польський досвід, що приніс результати, і щось таке, чого немає у вашій країні, наприклад, в Україні, Грузії, Білорусі чи інших країнах, що можуть подаватись на цю стипендію. Тому, треба шукати позитивний досвід.
Коли подаєшся на стипендію, то потрібно бути якомога більш конкретним. Тобто вказати місто, в якому ви хочете навчатися, а їх є декілька – Варшава, Краків, Вроцлав, Познань та Люблін. Це ті міста, де є університети, з якими Польсько-американська Фундація Свободи уклала договори про співпрацю. У них на сторінці можна знайти перелік університетів, у яких можна навчатися.
Що значить навчатися в університеті? Це значить, що ви маєте наукового опікуна, який є співробітником певної кафедри, та разом із ним ви укладаєте навчальну програму. Ви обираєте курси для відвідування. Про це більше розповість ваш керівник. Також ви пишете наукову роботу. Окрім того ви вільні їздити на різні конференції. Стипендії на це вистачить, не переживайте. Також є спеціальний ресурс, виділений на покупку книг.
Коли ви подаєтесь на стипендію, то варто вибрати те, чим справді хочете займатися, бо рік працювати із нецікавим матеріалом тільки заради того, щоб поїхати у Польщу – це нечесно щодо самого себе, це трата свого ресурсу та ресурсу програми. Краще прислухатись до свого серця … якщо вам цікава політологія, економіка, чи соціальна робота, культура, чи інші речі, то варто вибрати це. Варто навіть з’їздити у Польщу перед навчанням та зустрітись з цими людьми – піти на кафедру, розпитати керівників, чим вони займаються, як виглядає це навчання, які є хороші спеціалісти. Тоді в аплікації уже можна вказати конкретний університет, кафедру, навіть можна вказати прізвище наукового керівника, якого ви собі бажаєте, і в більшості випадків це прохання задовольняють. Бувають моменти, коли міняють керівника з певних причин, але це вже вирішується на програмі.
Учасники програми залишаються у Польщі чи повертаються назад, додому? Якщо так, то чому це відбувається?
Анастасія Войтюк: Так, звісно, є люди, які залишаються, але це не всі. Наприклад, під час мого навчання у Любліні було 10 осіб, майже у кожному місті було приблизно 10-15 осіб, а загалом 50-60 стипендистів з різних країн, то з моєї групи троє людей залишилось у Польщі. Один хлопець із Білорусі, зараз працює у Кракові в ІТ-сфері, одна дівчина з Луцька, яка переїхала зі своєю сім’єю у Польщу, та одна стипендіатка із Казахстану залишилася. Мені здається, що це вибір кожного особисто. Програма дає вам можливість познайомитись з іншою країною – як вона живе, як там справи із житлом, соціальними послугами, політикою, культурним середовищем. Я точно не знаю, який відсоток залишається, але, я думаю, мабуть 5%. Всі інші повертаються назад. Звісно, що Білоруси, у зв’язку з їхньою ситуацією, бо їм складно розкрити свій творчий потенціал, тому багато з них пробують залишитися, а зараз українці мабуть теж будуть пробувати залишитися хоча б якийсь час у менш стресовому середовищі.
Що особисто тобі дала ця програма? Які зміни?
Анастасія Войтюк: Завжди у стипендіях є дві сторони – плюсова та мінусова. Я справді вглибилася у тему театро-терапії, читала на цю тему польську літературу, написала наукову роботу та склала план післядипломних навчань для педагогів, який частково і втілюється зараз в Україні, тільки неофіційно. Я зараз організовую та проводжу різні тренінги для педагогів, запрошую людей, з якими я познайомилась у Польщі. Я ще співпрацювала з центром арт-терапії, де проводила практичні заняття, створила театральну групу. Це дуже багато дало. Завдяки тому, що я була в цей час у Польщі, я взяла участь у різних тренінгах, і в тому числі у великому театральному тренінгу, де я здобула навички того, як бути тренером, як проводити музичні та театральні заняття.
Важливо й те, що коли ти маєш час, і ще не треба працювати на роботі, щоб заробляти гроші на себе, то можна у вільний час займатися тим, що подобається. Бо зараз немає таких професій, що пов’язані із театро-терапією. У Польщі не потрібно було працювати, щоб мати гроші на житло, їжу, а був час, який можна було приділити тільки цьому. Було цікаво ходити на заняття в університет. Я відвідувала заняття і з режисури, і акторської майстерності. Я це все використовую зараз. Скажу щиро, можна було ще більше зробити. Зараз я бачу, що якщо є така можливість, то не варто розслаблятися, а взяти все, що можливо, нав’язати контакти, поїздити по всіх містах і не сприймати цю стипендію як відпочинок. Для багатьох людей це була творча відпустка, бо коли працюєш багато, то входиш у такий ритм, що перестаєш помічати якісь речі, що можуть змінюватися, чи якісь інші підходи, що можуть застосовуватись у роботі. Для багатьох стипендистів ця стипендія стала місцем своєрідного відпочинку…зміною виду діяльності. Але якщо ви відчуваєте, що у вас достатньо активності… треба розуміти, що ці гроші вкладаються у вас, щоб ви піднімали свою країну, свою галузь, і це я говорю дуже серйозно. Так що варто всюди поїздити, де є можливість, бути активними, відкритими та стати трошки кимось іншими ніж ви є вдома. Ця стипендія дає для цього унікальну можливість.
Чим ти займаєшся зараз? Чи пов’язано це з навчанням у Польщі?
Анастасія Войтюк: Зараз у мене є три напрямки діяльності. Це музика, театр та звукозапис, де я виступаю як продюсер/менеджер. Перше місце у житті – це музика. Це якраз почалось після того, як я повернулась із Польщі… мабуть був заряд хорошої енергії. Оскільки я на рік відірвалась від своїх справ, то коли я повернулася у мене було достатньо часу, щоб зайнятися чимось новим. Я зараз граю у кількох музичних колективах український фольк, і не тільки фольк.
Третя сфера – це проект із звукозапису “Традиція українського літургійного співу”. Це є запис старовинних мелодій, переклад їх на українську мову, відродження фактично древнішої церковної традиції. Ці співи є цікавими і доступними – їх може кожен співати, бо це не є опери, чи духовні твори, розписані на 5-6 голосів. Тут я виступаю менеджером-продюсером, який співпрацює із колективами, звукорежисером, студією, видавничими компаніями, а потім ми розповсюджуємо ці диски від Благодійного Фодну ім. Митрополита Андрея Шептицького при УГКЦ.
