Оксана Глєбушкіна: аби втримати периметр всередині Херсона, потрібно підтримувати людей не просто словами

Громадський Простір

Херсон окуповано з березня. Вже багато тижнів люди, які залишилися в місті та області, знаходяться у стані невизначеності, відчутті як фізичних загроз, так і економічних викликів. До цього додається психологічна напруга — жити, дихати, працювати, тримати периметр в одному просторі з окупантами. Щодня. До невизначеного часу. Проте херсонські волонтери, у межах своїх можливостей, від самого початку окупації доставляють ліки, їжу, інші необхідні ресурси найменш забезпеченим та вразливим групам населення, піклуються про переселенців з обстріляних територій. Гуманітарних коридорів досі не створено. Виїзд з міста чи області — довгий час залишався на свій страх і ризик — через російські блокпости, замінування чи бойові дії, а нині він взагалі майже неможливий. 

Оксана Глєбушкіна, виконавча директорка Громадського центру “Нова генерація” (м. Херсон), яка на початку травня змогла виїхати з області, нині гуртує біля себе херсонську діаспору в Івано-Франківську. 20 травня херсонці зібралися у відомому інноваційному центрі “Промприлад. Реновація”. Активісти обговорили, що можуть спільно робити для людей, які залишились на окупованій Херсонщині, і зокрема — чим можуть бути корисні на інформаційному та адвокаційному фронті, а також як можуть поєднати свої сили і ресурси в організації доставки гуманітарної допомоги. Оксана розповіла Громадському Простору про основні виклики, що стоять перед жителями Херсона, які залишилися в окупації, а також — що можна для них зробити всім громадським гуртом. 

Потреби та ризики, які постали для Херсона

З того ризику, який існує для Херсона зараз — те, що проросійські лобісти працюють на міжнародному рівні з бажанням переконати міжнародних партнерів не надавати Україні підтримку у вигляді зброї та грошей. Ця робота йде дуже потужна. Це небезпечно тим, що вона відбувається і на побутовому рівні. Серед європейців є ті, хто починає приєднуватися і фактично формувати таку громадську думку. Я думаю, що є і окремі медіа, які собі це дозволяють, також йде вплив на політиків. Це йде на такому рівні — що й Україну будуть переконувати і тих, хто їй допомагає. Фактично це загрожує відтермінуванням контрнаступу. І оцей “режим припинення вогню”, який зараз почав витати в повітрі як компроміс на певний час, є дуже небезпечним тим, що поки він буде тривати, вони (окупанти) посилять свої позиції. Ними вже й так побудувано велику лінію оборони, а Херсон просто використовують як плацдарм, щоб наступати далі на Одесу, Миколаїв, бо фактично їхні плани поки не змінилися.

Тому дуже важливо озвучувати на всіх рівнях те, що Херсон має бути звільнений цього року. Можливо, “в найближчі місяці”—  звучить нереально, бо це може не статися, адже тільки через місяць ми будемо здатні робити цей наступ, якщо ситуація дозволятиме. І ситуація зі сходом дуже впливає на все. Тому в людях треба підтримувати надію на те, що звільнення буде, але не все так просто. Тобто “рожеві окуляри” і заспокійливі ефіри Арестовича не працюють. Його не сприймають в Херсоні. Бо, за словами Арестовича, місто мало бути звільнено 26 березня. І це звучить зараз як знущання: ще два тижні, ще два тижні…

Потрібно говорити про те, що ситуація складна, але в ЗСУ і в держави є наміри — повернути територію і здійснити деокупацію Херсона.

І теж не завадить згадувати про Крим. Бо це означає, що думають і про звільнення Криму, а звільнення Криму не може відбутися без деокупаціїї Херсона. Тому це має звучати на порядку денному. Ми також широко виступаємо на всіх майданчиках, де тільки можемо, щоб Херсон тримати на порядку денному.

Якщо говорити про те, з чим стикаються ті, хто живуть в Херсоні, то це цілий ряд реальних проблем. Перше — і знову ж таки важливо — що буде робити уряд: треба не відмикати банківську систему. Не дивлячись на всі заяви окупантів щодо введення рубля як другої валюти з подальшим переходом на використання лише рубля. В Генічеську окупанти анонсували це ще місяць тому, але там досі ходить гривня. Тому, мені здається, частково це творення певного інформаційного простору, але люди на це теж реагують. І головне, щоб тут відреагувала держава і не перекрила, не обрізала банківську систему.

Тому цього не можна допустити, це дуже важливо. Бо зараз це єдине, що тримає людей економічно: можливість отримувати гроші на картки, знаходити шляхи переводити їх в готівку. І з цим також є проблема, бо деякі банки почали закриватися через те, що окупанти віджимають будівлі, вивозять гроші. Так було з Ощадбанком — принаймні є одне відділення, про яке я точно знаю, що його забрали. І все — люди, які знімали з карток свої пенсії чи просто гроші через касу, бо працюючих банкоматів у місті залишилось замало, опинилися в скруті. Закриття банківських відділень — це фактично смерть шляхам отримати готівку. Інша можливість отримати готівку — це пункти, де під процент виводять готівку з карток. Такі пункти по Херсону були, мені здається, що і зараз є. Інформація про це шириться від людей до людей. Відсотки там різні: стартувало від 2, 4, і потім підвищувалося аж до 10 %, коли була взагалі проблема з тим, щоб отримати готівку. 

Питання готівки є дуже важливим, бо в Херсоні все менше місць, де можна розрахуватися карткою. Фактично, єдине місце, де можна щось купити, є ринок, а розрахунок там виключно готівковий. Тому дуже важливо не зупиняти банківську систему.

Якщо ми говоримо про всю систему місцевого самоврядування, комунальні установи — там ті ж проблеми. Тут ситуація залежить від того, наскільки раніше використовували цифрові інструменти, той самий цифровий підпис — його в Херсоні застосовували, тому платежі можуть здійснюватися дистанційно. В Генічеську — не використовували, тому немає змоги зробити виплати вчителям і усім, хто працює в комунальних установах.

Важливо не припиняти функціонування цих інструментів. Казначейства виведені на неокуповану територію, і вони можуть здійснювати ці платежі. Єдиний ризик, що не залежить від технічної можливості, — це наявність бюджету, з якого виплачуються ці зарплати. Наприклад, я зараз кажу про дошкільну освіту, про шкільну освіту, профтех освіту — поки є місцевий бюджет, до тих пір можуть виплачувати кошти. Коли гроші у місцевому бюджеті і сам бюджетний рік завершиться, фінансування стане неможливим… Тому так важливо деокупувати Херсон цього року, бо на наступний рік бюджет не сформується: нікому буде його складати, приймати, голосувати за нього, і грошей немає для цього. Це дуже загрозлива ситуація.

Тому не можна відтягувати і йти на якісь компроміси, не віддавати Херсон до якихось переговорних процесів — люди просто не виживуть. Ті, хто зараз працює в комунальних установах, мають відчувати підтримку. Потрібно шукати нестандартні рішення, щоб херсонці могли отримувати гарантовані виплати, які дозволять їм купувати собі їжу, закривати хоч якісь базові потреби — і не йти на співпрацю з колаборантами. Фактично ті, хто залишився в Херсоні і працює в таких установах, не бізнес, будуть стояти перед вибором, що робити — зберігати життя, можливість купити щось собі і йти на співпрацю, і тоді вважатись колаборантом, чи цього не робити  і не мати можливостей для існування. Ми зараз говоримо і про фізичну небезпеку, і про економічну — вони просто будуть позбавлені грошей. Це таке питання, на яке немає відповіді, що і як робити, але треба шукати рішення. Це рівень державної влади, місцеве врядування мало що може зробити. Бо найпростіше, що зараз може зробити місцеве самоврядування — всіх відправити у відпустку. Фактично, місцями це вже зроблено. Наприклад, примусити всіх написати заяву на звільнення, що фактично і юридично не буде примушувати нікого до колаборації. Але це теж не дає гарантії, що ці люди збережуться як одиниці і що вони зможуть отримувати кошти саме з українського бюджету. Тому це те, що я зараз бачу як основну ціль.

Це ті питання і сфери, в яких я маю якусь експертизу. Напевне, що є ще купа іншого, але я не готова про це заявляти, бо в мене немає ані підтверджень, ані розуміння, як ліпше діяти. 

Ще одне питання. Є діти, які завершують навчання в школах, і будуть вступати до вузів. Але вони не можуть зараз виїхати з міста,  отже — позбавляються можливості вступити до вишу. Можливо, так само треба шукати варіанти дистанційного вступу, без тесту, знайти інші інструменти, які дозволять дітям долучитися до навчання, поки вони не виїдуть з окупованої території. Бо зараз — це наражати на небезпеку і батьків, і дітей. Та й фізично це просто неможливо, враховуючи, що заблоковано всі в’їзди та виїзди. 

Херсонська діаспора зібралась у Івано-Франківську 

Для мене це — сила мереж, фактично. Бо я вже була у Івано-Франківську, і бувала в цьому прекрасному місці — Промприлад.Реновація — раніше, у мене є контакти багатьох експертів по Україні, з якими ми працювали і які також працюють з цією спільнотою, які власне і сконтактували мене з ними. Коли я написала пост і закликала зібратися всіх херсонців, хто є в місті, і дуже багато людей відгукнулося — постало питання, де ж ми будемо збиратися, якщо не просто неба. І я звернулась до команди Промприладу.  І вони одразу погодилися. Зараз ми ведемо з ними перемовини: можливо, зможемо стати їх частинкою. Ми оплачуватимемо користування цим простором, за рахунок підтримки міжнародних партнерів, але фактично зможемо використовувати всю інфраструктуру, яка там наявна. Бо потреба така є.

Ті, хто прийшли на зустріч 20 травня, зазначили, що дуже хочуть збиратися, що потреба така є на рівні підтримки, на рівні вироблення спільних рішень, на рівні координації спільних дій. Наразі ця координація відбувається через наш створений чат — і там вже люди діляться інформацією щодо надання гуманітарної допомоги, формування вантажів, це вже працює. Також важливе — ми напрацьовуємо документ, де намагаємося сформулювати оці болючі проблеми по місту, області, які є, які важливо комунікувати, адвокатувати, і там, де ми можемо хоч якось прикластися і зробити так, що б це вирішували вже відповідні органи влади. Бо такі рішення залежать виключно від них… Тому такий результат нашої зустрічі. Думаю, вона буде не останньою. Ми ще будемо збиратися.  

Міжнародні донори: що би вони мали врахувати в контексті Херсонщини

У нас є досвід роботи з Міжнародною організацією праці. Коли ми обговорювали, чим вони можуть нам допомогти, то вийшли на два формати. Перший: ми продовжуємо підтримувати дистанційно волонтерські групи, фактично, ми фінансово даємо можливість закуповувати товари, продукти, готувати обіди, розвозити продуктові набори в села, які були пошкоджені, наприклад, Олександрівка, Станіслав… І звідки люди переїхали у Херсон. Вони просто розвозять, роздають продукти, а ми покриваємо витрати по закупівлю цих продуктів.

Друге: те, що не притаманно донорам, але це те, що зараз потрібно — це підтримка людей, які займаються волонтерською діяльністю. Бо, з одного боку, ми всі знаємо, що волонтерство не оплачується, людина робить це за покликом душі. Але зараз великий відсоток волонтерів у Херсоні, які залишаються у місті і продовжують свою роботу, не дивлячись на складнощі — це люди бізнесу. Їхній бізнес просто зупинився, і вони, маючи проактивну позицію і енергію, почали щось робити, щоб допомагати іншим. Зараз таких людей ми підтримували протягом двох місяців просто грошима. Просто грошова підтримка, якась мінімальна сума, щоб забезпечити цим людям теж якийсь рівень. Бо в тих, в кого був бізнес — більше немає. Фотографи, які фотографували, залишилися без роботи. Юристи, які були на підприємствах, залишилися в стані відпусток, а вони всі продовжують робити корисні справи для громади.

Тому я би хотіла, щоби донори почули, що в Херсоні зараз для людей реальною є фінансова підтримка. Я би навіть просувала далі цю тему підтримки адресно тих, хто займається волонтерською діяльністю. Бо насправді цих людей важливо підтримувати. Буквально сьогодні перерахували кошти — і вони дуже вдячні. Інших доходів у людей зараз немає. І якщо ми хочемо, щоб тримався периметр і цей український прапор всередині Херсона, маємо знаходити можливості підтримувати людей не просто словами, а й фінансово.