Майдан і ціна, яку ми за нього заплатили, виховує в українцях нетолерантність до корупції: Антикорупційний штаб Києва

Любов Єремічева

Голова Правління Антикорупційного штабу Києва Галина Янченко у інтерв’ю Громадському простору розповіла про діяльність молодої організації, успіхи та каміння спотикання у боротьбі із корупцією в нашій країні, а також реформи, які впливають на це. 

Г.П. Галино, зараз ми започаткували серію інтерв’ю про новостворені громадські організації, які були викликані хвилею постМайданівської активності, я знаю, що Антикорупційний штаб Києва – одна із таких ініціатив. Хто ці люди – в кого виникла ідея створити такий штаб?

Перш за все,  Антикорупційний штаб Києва – це просто дуже постМайданна організація, одна із найбільш постМайданних організацій, я би сказала. Вона виникла якраз через півроку після закінчення Майдану, після закінчення Революції Гідності, і після обрання нового складу депутатів до Київради. Власне, це був ряд громадських активістів, експертів, активних киян, які хотіли щось робити і щось міняти. Ми зібралися разом і вони запропонували нам, так би мовити, оформити наші стосунки в громадську організацію. Таким чином з’явився  Антикорупційний штаб Києва.

Ми провели антикорупційне навчання для тих, хто хотів якимось чином щось міняти в Києві, в Україні і з того часу в нас залишився ряд волонтерів, які моніторять… Спочатку ми моніторили державні закупівлі. Потім ми на основі цього моніторингу з’ясували, що є проблеми в інших сферах. Наприклад, ми помічали в тендерах, що дуже багато зловживань відбувається на ремонтних роботах. І ми вирішили: ага, ремонти, значить треба за них взятися капітально і ґрунтовно. Ми, наприклад, вирішили по ремонтних роботах запросити у КМДА абсолютно  всю інформацію і самі шокувалися відповіддю. Нам прислали відповідь на 76-ти сторінках, ось такий от “талмуд” про всі об’єкти, які мали відремонтувати в 2014 році. Загальна сума на ремонтні роботи складає 300 мільйонів гривень – просто величезна сума! А об’єкти, які мали ремонтувати – це наші житлові будинки, школи, садочки, лікарні. І от ми взяли ці 76 сторінок, перечитали їх, зітхнули і почали думати, що із цим робити. Один із наших волонтерів запропонував піти логічним шляхом, не надривати пупок і не йти, обходити всі півтори тисячі об’єктів, які  мали ремонтувати, а зробити дуже логічний крок – викласти цю інформацію онлайн в такому дружньому до користувача форматі, щоб абсолютно кожен киянин міг долучитися до антикорупційного руху на прикладі свого будинку. Ми так і зробили. Ми створили Антикорупційну карту ремонтів Києва. Якщо ви туди зайдете, сайт kievshtab.org, ви можете подивитися абсолютно всі будівлі, які мали би ремонтуватися в 2014 і 2015 роках. Можна там, наприклад, знайти свій житловий будинок і подивитися, чи мали його ремонтувати чи не мали, садочок, куди ви водите дитину, чи школу, чи лікарню, чи поліклініку, в яку ви ходите. Що дуже унікальне в цій карті – це те, що вона інтерактивна і дуже інформативна. Натискаючи на кожен об’єкт, який позначений на карті, можна не просто подивитися, чи мав він ремонтуватися чи ні, а там є вся інформація про перелік робіт, тобто якщо ваш будинок мали ремонтувати – що саме – чи його мали фарбувати, чи мали міняти вікна, чи мали міняти покрівлю, чи мали міняти каналізацію і т.д., до якого строку повинні були бути завершені роботи, і що найголовніше – сума використаних коштів. Тобто ми всі розуміємо, що пофарбувати під’їзд за 20 тисяч гривень – це не те саме, що за 400 тисяч гривень. А є в Києві будинки, де під’їзди ремонтуються за 400 тисяч гривень – це показала ця наша ініціатива.

Ми виклали все це онлайн в такому інтерактивному форматі і почали розповідати про це друзям, знайомим, журналістам. Було знято дуже багато сюжетів і до нас почали звертатися люди зі скаргами – вони подивилися на нашому сайті, і з’ясували, що їхній будинок мали ремонтувати. Виявляється! А насправді ніяких ремонтних робіт не було. Так ми знайшли перший будинок в Голосіївському районі, який мали утеплити на 150 тисяч гривень. Ми прийшли, з’ясували, що ніякого утеплення не було і написали заяву про злочин юридично грамотною мовою, доклали всі документи і, за нашим зверненням, відкрили кримінальне провадження. Після цього почалося найцікавіше – цей будинок почали утепляти “стаханівськими” темпами через два дні після відкриття кримінального провадження. На сьогоднішній день цей будинок утеплений, але ми сподіваємося, що все одно ті люди, які хотіли вкрасти на ньому кошти, понесуть так чи інакше якусь відповідальність.

Г.П.: Новостворені організації часто зіштовхуються з різноманітними проблемами, особливо, якщо вони не досвідчені, які проблеми виникають у вас? До прикладу, з реєстрацією, фінансуванням, створенням команди?

Я дуже позитивна по життю, тому шукаю те, що вдавалося легко. І мені здається, що на даному етапі нам більше всього вдається легко. У нас є дуже багато волонтерів… Ми починали як команда із п’яти людей, на сьогоднішній день у нас є близько тридцяти волонтерів, в тому числі, це люди, які мають досить складні технічні навички. Наприклад, цю саме Антикорупційну карту ремонтів нам зробили фактично безкоштовно наші друзі, волонтери-айтішники. В нас є волонтери серед дизайнерів, серед журналістів, серед аналітиків і юристів, які роблять дуже багато точної і високопрофесійної роботи. Про нас пишуть багато журналістів, тому що вони теж цінують, що буквально на регіональному, локальному рівні з’явилася така ініціативна група і багато чого досягає. Тому я би сказала, що на даний момент у нас все відбувається достатньо легко, логічно і за наростаючим темпом.

Але, звичайно, на сьогоднішній день ми всі працюємо на волонтерських засадах, це значить, що дуже часто ми працюємо із 12-ї до 2-ї ночі, тобто після роботи, після того, як діти нагодовані і вкладені, і всі домашні клопоти завершені. Це іноді є викликом, але ми це робимо тому, що нас надихає ця діяльність.

Г.П.: Ви вже зареєструвалися як громадська організація?

Так, ми зареєструвалися майже одразу. Знову ж таки, завдяки нашим волонтерам-юристам ми це зробили досить легко і швидко, і без проблем.

Г.П.: Окей, ти вже займаєшся антикорупційною діяльністю досить тривалий період – кілька років, чи бачиш ти якийсь прогрес в цьому напрямку?

Я вважаю, що прогрес в антикорупційній сфері після Майдану є. Можливо, він не такий масштабний і не такий всеосяжний, як нам би хотілося, але він є. Я досліджую питання, пов’язані з корупцією, більше десяти років. Я починала робити перші дослідження, ще навчаючись в університеті. Такий цікавий факт: наприклад, за часів Януковича найбільшим досягненням, не пам’ятаю, чи то Генеральної прокуратури України, чи Міністерства внутрішніх справ було те, що вони за весь цей рік (це було в їхньому річному звіті на сайті) зловили аж одного свого співробітника якогось райцентру на хабарі в 500 гривень за закриття кримінальної справи. Такий прогрес антикорупційної діяльності у нас був в центральних правоохоронних органах. Тому я думаю, що той факт, що зараз розпочинаються якісь кримінальні справи, це звичайно кримінальні справи, переважно, на чиновників обласних або міських рівнів, тобто середніх рівнів – все одно певний прогрес є. Це по-перше.

По-друге, ми всі знаємо і розуміємо, що корупція виникає або коли є людина, приватна особа, яка хоче дати гроші, або є чиновник, який ці гроші вимагає за певні послуги. Мені здається, що все ж таки після Майдану і сам Майдан, і та ціна, яку ми за нього заплатили, виховує в українцях нетолерантність до корупції. Я бачу це по знайомих, відслідковую в соціальних мережах, що кількість людей, які готові давати дрібні хабарі, зменшується, а це означає, що зменшується корупція і на побутовому рівні. Тому що принаймні одна складова – це готовність людей давати хабарі у нас йде вниз.

Г.П.: Але корупція – це більше наслідок, хвороба, що є причиною цієї хвороби, що не так в системі і що треба змінити найнагальніше?

Проблем в системі є дуже багато. Те, що стосується чиновників, те що стосується політиків, тут, я би сказала, є три основних фактори. Фактор номер один називається прозорість і підзвітність. Чи є у нас достатньо інструментів, щоб відслідкувати будь-які транзакції, будь-які рішення по використанню грошей або ресурсів? Фактор номер два називається мотивація. Чи є мотивація у тих людей, які розпоряджаються нашими, платників податків, коштами і ресурсами для того, щоб розпоряджатися ними в наших інтересах, а не в своїх? Тут мотивація має будуватися, звичайно, як на гідній заробітній платі, якої на сьогоднішній день у чиновників немає, так і на розумінні своєї якоїсь виняткової функції, що ось вони служать, наприклад, своєму місту, або своєму суспільству. Мені здається, що такої мотиваційної роботи дуже мало проводиться. Фактор номер три називається правила гри – для того, щоб все запрацювало, недостатньо лише повної прозорості і недостатньо абсолютно змотивованих чиновників і політиків, дуже важливо, щоб правила гри, за якими ми всі граємо, були змінені. Мені здається, що тут певний прогрес ми все-таки трошечки бачимо. Тобто після Майдану було прийнято ряд антикорупційних законів, були створені нові антикорупційні органи. Я думаю, що треба їм дати трошечки часу для того, щоб вони або показали свою результативність, або… щось інше. Побачимо.

Г.П. : Чи надихає тебе досвід якихось із країн, можливо, сусідніх чи далеких в цьому плані – боротьби із корупцією? 

Це таке питання, яке просто “ножем в серце”. Я коли думаю про те, наскільки інші європейські, наприклад, країни або ті самі Сполучені Штати, наскільки в них все зовсім по-іншому, то я засмучуюсь трошечки, я думаю, що між нами прірва. Але я вважаю, що в України є теж такі передумови для того, щоб подолати корупцію, принаймні, суттєво її зменшити. І тут я хочу просто такий поклон до землі віддати нашим журналістам. Одна із найсильніших складових і найсильніших передумов зменшення корупції в Україні є журналісти. Саме журналісти продукують одні із найкращих розслідувань, вони у нас активно висвітлюють різні порушення, зловживання, розкрадання і доносять цю інформацію до людей. І я би сказала, що якраз в Україні вони є і професійними, і таким сміливими, і достатньо ціннісними. І тому я знову ж таки буду тут оптимістом, і буду сподіватися, що ця прірва між нами і західними країнами подолається швидше – завдяки журналістам, завдяки активним громадянам, і завдяки тому, що ми не будемо сидіти, склавши руки, а будемо рухатися – принаймні, крок за кроком або крочок за крочком до кращого суспільства, до зменшення корупції і так далі.

Г.П.: Із тих реформ, які зараз відбуваються в Україні, із тих трансформацій, що, на твою думку, є найуспішнішим в плані подолання корупції? Що може справді спрацювати через якийсь час?

Я маю великі сподівання щодо нових антикорупційних органів. Але насправді життєвий досвід показує, що не варто завчасно захоплюватися заради того, щоб потім не засмучуватися. Тому я не буду тут робити поспішних висновків. Інші антикорупційні реформи, в які я дуже вірю, які вже починають показувати свої результати, це відкриття інформації. Це, перш за все, відкриття інформації з реєстрів майнових, тобто земля, нерухомість і транспортні засоби, є потужним джерелом для різноманітних розслідувань як журналістами, так і антикорупційними експертами і діячами. По-третє, це платформи, які привносять конкуренцію в витрати бюджетних коштів, наприклад, система дотендерних закупівель Прозоро. Я вже чула багато відгуків про цю систему, коли закупівлі, які зазвичай сягають кількох десятків або навіть кількох сотень тисяч гривень, значно подешевшали за рахунок того, що можуть просто заходити приватні компанії, які не спеціалізуються на тендерах і не є такими “прокладками” для відмивання коштів між справжніми виробниками або справжніми надавачами послуг і державними органами. Тобто ця система прозорих державних закупівель дійсно привнесла більше конкуренції в державні закупівлі. І тому це третя антикорупційна реформа, в яку я дуже вірю і на яку покладаю свої сподівання.

Г.П.: Твій особистий внутрішній оптимістичний прогноз: скільки Україні знадобиться часу для того, щоб подолати корупцію, і що кожен із нас на своєму місці може для цього зробити?

Скільки Україні знадобиться часу для того, щоб подолати корупцію – це… Прогнозування в Україні – це найбільш невдячна справа. Тому я навіть не беруся прогнозувати. Але я точно знаю: чим більше людей буде долучено до захисту своїх громадянських прав, чим більше людей буде залучено до антикорупційного руху, тим швидше ми прийдемо до бажаної мети.

Що може зробити кожна людина. Перше і найпростіше – відмовитися від побутової корупції. Не давати хабарі в кишені, що ми називаємо, дрібним чиновникам. Якщо ви бачите, що якась операція є несправедливою, знайдіть спосіб уникнути корупції. Будь-яким чином. Друге. Почніть звертати увагу на те, скільки коштів ви платите як платник податків. Дуже багато людей, наприклад, здивуються, якщо дізнаються, що отримуючи на руки п’ять тисяч гривень, вони сплачують державі податків щомісяця від п’яти до шести тисяч гривень. Тобто це величезна сума для пересічної української сім’ї. І почніть думати над тим, куди ваші податки витрачаються. Це буде вас мотивувати слідкувати і за міським бюджетом, і за ремонтами, і за закупівлями, і за всім іншим. Третя моя порада – це об’єднуватися з однодумцями. Це одна із причин, чому ми створили організацію. Ми закликаємо приєднуватися або до Антикорупційного штабу Києва, або створювати власні організації або ініціативи. Це може бути, починаючи від якихось будинкових комітетів або об’єднань сусідів в якісь добросусідські організації, і закінчуючи такими більш специфічними організаціями, наприклад, організація з вирішення проблем в школах, батьківські організації, або по боротьбі з корупцією, або в будь-якій іншій темі, якою ви займаєтеся.

Відео спілкування: