Корисні справи для розвитку Мени від ВПО

Якщо людина мала сильну громадську свідомість та позицію до того, як почалось повномасштабне вторгнення, то вона її не позбувається і тепер, а навпаки – максимально адаптується в умовах війни на новому місці і допомагає громаді, яка її прийняла. В Мені є ВПО саме з такою життєвою позицією. Ці люди не здатні допускати в своє життя слово “жертва”, вони не опускають рук, не очікують “манни з неба”, вони цікавляться всім, що відбувається навколо і намагаються принести користь новій домівці та працювати на благо перемоги.

З нами поділилась своєю воєнною історією Голуб Світлана Григорівна, яка зараз проживає в Мені із чоловіком, а переїхала родина сюди із с. Капітолівка, що поблизу Ізюма.

“Моя родина весь час проживала на Харківщині, але коли нашу Капітолівку розбомбили, ми були змушені їхати.

До нас ворог зайшов 7 березня. З того часу в селі було всяке: і голод, і холод, нічого не працювало, всі люди ділились чим могли, виживали як могли. Наша хата ціла, але ж село майже знищене. Щодня з російських позицій в Капітолівці вівся обстріл Ізюма і важко було усвідомити, що ми не можемо нічого зробити, якось допомогти тим людям.

Ми спробували виїхати. Дорога обійшлась недешево, але коли на печенізькій дамбі нас зустріли наші волонтери – це відчуття не можна передати і пригадати без сліз.

Нас спочатку прийняла в Мені моя сестра, а згодом ми пішли на квартиру. Тут дуже гарне і затишне місто. Через певний час після приїзду я влаштувалась на роботу в КП “Менакомунпослуга” Менської міської ради. Я не могла сидіти без діла, мені хотілось щось зробити для міста, тому я пішла працювати. Займалась озелененням міста, разом із колегами висаджувала квіти на клумбах, доглядала за ними.

Паралельно з цією офіційною роботою я долучилась до підтримки наших військових. Від початку перебування в Мені я ходила в майстерню до волонтерів, звідти ми і зараз відправляємо їм передачі із всім необхідним та плетемо сітки. Зима попереду, треба підтримувати військових, які борються за наші життя.

Також я брала участь у проекті “Бо можемо”, їздила на розбір завалів в Чернігів.

Я не люблю, коли мене жаліють, не має часу на думки про погане, тому намагаюсь робити все для того, щоб принести користь країні, яку ми маємо відбудувати і жити далі. І не важливо, в якому куточку України ти будеш робити щось корисне, головне, щоб щось робилось”.

Матеріал підготовлено ГО «Центр Доброчин» в рамках проєкту “Сприяння відбудові та сталому розв’язанню проблем ВПО” за підтримки МФ «Відродження» (Програма «Демократична практика»).