В’яже сітки та допомагає іншим: як переселенка з Донеччини живе та волонтерить на Рівненщині

Тетяна Запорожченко із Донеччини уже десятий місяць мешкає на Рівненщині, де активно волонтерить: плете маскувальні сітки та «кікімори», а також шукає можливості, аби допомогти тим, хто, як і вона, знайшли там прихисток від війни.  

Пані Тетяна (ліворуч) та пані Ірина із гаджетом для діток

«Хочеться бути корисним і наближати Перемогу!»

«24 лютого я зустріла у себе вдома, у рідному Покровську на Донеччині, – розповідає пані Тетяна. – Розбудив ранковий дзвінок від онука, який на той час був на навчанні у Харкові: «Ба, війна, нас обстрілюють…»  А за кілька днів і у нас на вулиці уже були дими від вибухів…  Спершу я з невісткою та сином приїхала на Львівщину: згодом сконтактували із рівненськими волонтерами і приїхали у Дубно, де я і донині. 

Перші тижні на новому місці я була сама не своя від шоку, болю, нерозуміння…  А тоді волонтерка, яка прихистила нас у себе вдома, каже мені: «Пані Таню, досить плакати – ходіть у наш волонтерський центр сітки плести!»   Я пішла і познайомилися там із місцевими дівчатами і такими ж, як і я, вимушеними переселенками – і плакали разом, і втішали одна одну… Нас дуже гарно прийняли місцеві люди, усім допомагали і підтримували. За в’язанням сіток та кікімор час минав швидше і веселіше, до того ж надихало розуміння того, що робимо щось корисне, що наближає перемогу. Радію, що доклалася до більш ніж сотні сіток та «маскувальних костюмів» для наших захисників!

Гаджет для багатодітної сім’ї – завдяки мікрогранту

«За якийсь час на Рівненщині я уже познайомилася з такими ж, як і я, вимушеними переселенцями з багатьох областей України, – розповідає жінка. – Ми часто зустрічалися у пунктах видачі гуманітарної допомоги, зрозуміли, що усі стикаємося зі схожими труднощами, тож вирішили об’єднатися для взаємодопомоги. Створили свою ініціативну групу, організували чат «ВПО Дубенщини», у якому збираємо усю корисну інформацію: де можна отримати гуманітарну допомогу; як звернутися до різних комунальних служб міста; де можна отримати юридичну та психологічну допомогу…  Зв’язувалися із представниками благодійних фондів, шукали допомогу для тих, хто її найбільше потребував і самі допомагали іншим, чим могли. 

Я познайомилася із родиною з Херсонської області – з нині окупованих Олешок, які, як і ми, приїхали у Дубно, рятуючись від війни, –  Ірина з чоловіком, маючи власних трьох діток, узяли в родину ще семеро дітей, нині їм від 10 до 16 років. Вони виїхали узагалі без речей – в чому були, адже Олешках було дуже гаряче ще з перших годин повномасштабного російського вторгнення. На окупованій території залишився їх будинок, який вони багато років облаштовували для діток. Мені дуже хотілося допомогти їм – мама Ірина зізналася, що у діток на всіх є лише один мобільний телефон і під час дистанційного навчання не всі мають можливість скористатися гаджетом.

Тож коли побачила інформацію про мікрогрант від  простору Добра «Goodacity», вирішила спробувати і неймовірно зраділа, коли зрозуміла, що добрій справі – бути! Доклала трохи своїх коштів, ще частину додала і пані Ірина – і у діток з’явився новий телефон! Для них це більше, ніж просто гаджет для навчання – це віра в людське добро і те, що разом ми можемо усе!»