Українські НУО працюють на зміну влади, а не на самоорганізацію

За словами Віктора Степаненка, провідного наукового співробітника Інституту соціології НАН України, громадянське суспільство в Україні зорієнтоване на зміну влади, а не на самоорганізацію населення.

Таку думку він висловив на відкритій зустрічі київського офісу Інституту Кеннана в Американському домі.

“Громадянське суспільство — це не лише мережа зареєстрованих НУО і не суспільство в цілому”, - зазначив соціолог.

На його думку, громадянське суспільство — це третій, незалежний актор, який є публічним, добровільним, не пов’язаний з державою чи бізнесом. Окрім цього, йому притаманна самоорганізація.

На думку Віктора Степаненка, громадянське суспільство можна оцінювати у трьох вимірах: активності, відкритості та цивільності. Чим більше громадянському суспільству притаманний фактор цивільності, тим більш незалежним, ідеальним з точки зору теорії воно є. Наприклад, українському громадянському суспільству, каже Віктор Степаненко, притаманна “певна активність, але бракує цивільності і, тим не менш, відкритості також”.

Соціолог вважає, що проблемою українських НУО є надмірна сконцентрованість на зміні влади, “на те, де їх бачать”, в той час як цивільність (самоорганізація, відкритість; буквально цивільність [civilité] означає відношення до іншого як до рівного), - “це те, що ми втрачаємо”. З цієї цивільності, пояснює Степаненко, з часом формується культура контрактів і культура права, притаманна, наприклад, американському суспільству, у якому цивільність громадянського суспільства значно більша, ніж в українського. Тому американський приклад, каже соціолог, може стати зразком для українського “третього” сектору.

Проблеми громадських організацій України

Соціолог відзначає, що сьогодні громадські організації в Україні зіткнулися з рядом проблем, зокрема:

1. громадянське суспільство працює на кількість громадських організацій, а не на їх якість. З цього приводу дослідник відзначає, що в Україні зареєстровано “70 000 громадських організацій, але реально діють лише 10%”;

2. громадські організації не розвивають альтернативні сфери і напрямки діяльності, концентруючись на найбільш популярних;

3. українцям притаманна “свобода неучасті”, феномен, за яким більшість громадян (до 90%) не є членами жодної громадської організації;

4. неефективне виконання функції контролю за владою та медіації з владою.

Однак, громадянське суспільство володіє потенціалом розвитку, оскільки у суспільстві панує відчуття незадоволеності якістю демократії, українці і надалі не довіряють державним установам, окрім хіба що армії, та відчувають потребу у захисті власних прав та інтересів.

Громадянське суспільство під впливом Євромайдану

За словами Віктора Степаненка, у 2013-2014 рр. українське громадянське суспільство продемонструвало нову якість, яку сам дослідник називає “третьою, найрішучішою спробою суспільної модернізації”. На думку соціолога, вона проявилася наступним чином: революція була не електоральною (люди йшли на Майдан не на підтримку якоїсь особи, а за захистом власних інтересів), революція виробила і застосувала цінності самоорганізації та солідарності.

Після революції енергія самоорганізації, що була присутня на Майдані, трансформувалася в інші способи вираження, зокрема добровольчі батальйони, волонтерські рухи та групи, які лобіюють реформи в країні. На думку соціолога, вони повинні піднімати перед владою важливі для країни питання (не лише ті, які викликають зацікавленість медіа), нав’язувати власний дискурс та пропонувати альтернативи владним рішенням.

Перспективи громадянського суспільства

На думку експерта, громадянське суспільство України все ж значно посилилося за останні роки. Віктор Степаненко вважає, що у нього є декілька перспектив:

• розвиток системи публічного контролю за владними структурами;

• використання досвіду та ресурсу самоорганізації;

• громадянське суспільство як актор інституційних змін.

На його думку, розвиток громадянського суспільства — це гарний шанс для України зміцнити демократію та здійснити успішну трансформацію.