У Медвині відзначили 113-й день народження громадської діячки Олександри Бражник

У Медвині, у стінах будинку культури, відбувся захід до 113-річчя з дня народження Олександри Бражник – громадської діячки української еміграції в США, майстрині українського народного одягу, ...

345153684_629508238653945_3228914276099450816_n
У Медвині відзначили 113-й день народження громадської діячки Олександри Бражник

У Медвині, у стінах будинку культури, відбувся захід до 113-річчя з дня народження Олександри Бражник – громадської діячки української еміграції в США, майстрині українського народного одягу, меценатки. Народилася вона 6 травня 1910 року в Медвині. Тут у кінці 1920-х вона зустрілася й одружилася з односельцем, американським емігрантом Федором Бражником, який у США працював костюмером. Через 5 років переїхала до чоловіка в Нью-Йорк й упродовж 40 років створювала з ним костюми для кращих співочих і хореографічних колективів української діаспори. У вишитих сорочках Олександри виступала хорова капела Олександра Кошиця, танцювальні колективи Василя Авраменка, актори Голлівуду. В Америці Бражники займалися також меценатством, жертвуючи кошти на українські навчальні і культурні заходи, пресу, видання книг, які розповідають правду про геноцид українців в СССР.

На початку 1960-х Олександра Бражник таємно привозить книжку Івана Дубинця «Горить Медвин» у своє рідне село. Видання розповідає про антибільшовицьке повстання, що відбувалося тут у 1919—1922 роках. Завдяки відвазі Олександри Порфирівни правду про боротьбу Медвина за самостійну Україну вдалося зберегти і поширити до наших днів.

Ведучою заходу була провідний науковий співробітник Музею історії Києва Катерина Сіроштан. Вона розповіла про умови, в яких українська діаспора відкривала світові скарбницю української культури. Зокрема, це стало можливим через появу 1938 року фільму «Запорожець за Дунаєм» Василя Авраменка, що конкурував із совєтським представленням України та подавав альтернативну проросійській пропаганді, правдиву її історію. Одягнули акторів в ошатні й витончені українські костюми Федір та Олександра Бражники.

Краєзнавиця і співупорядниця книжки «Медвинське повстання у фактах, постатях, спогадах» Марина Гогуля розповіла про значення чину Олександри Бражник, коли вдалося привезти книжку про Медвинське повстання до Медвина:

«Олександра Бражник привезла на підсовєтську Україну книжку Івана Дубинця «Горить Медвин», видану 1952 року ДОБРУСом. Це об’єднання видавало і поширювало свідчення про репресії, Голодомор і мало план-мінімум: щоб українці «вільного світу» знали правду про переслідування в СССР. А Олександра Бражник виконала план-максимум, тому що вона привезла правду про Медвинське повстання на підневільну територію. Ця правда понад 20 років розходилася, передавалася, вільний дух Медвина підтримувався. І тому синьо-жовтий прапор у Медвині майорів ще задовго до 24 серпня 1991 року. Олександрі Бражник пощастило дожити до тих часів, коли Україна відновила незалежність, адже померла вона в США 2001 року».

Збереглося декілька світлин Олександри Бражник з часів її приїзду в Медвин у 1960-1970 роках. За їх допомогою вдалося дізнатися більше про діячку та про сам рід Бражників. Спогадами про Олександру Порфирівну, яка приїздила в Медвин ще й у 1975 році, поділилася і її родичка, медвинка Оксана Зубчевська:

«Перший раз, як приїжджала Олександра, мені було п’ять років. Пам’ятаю, як ми були в Києві, вона мене пригостила жуйкою, і купила мені червоні черевички. Був такий магазин «Каштан», в якому можна було купувати за валюту. Бо я стояла, дивилася на ті черевички. Тоді було не заведено в дітей питати, що вони хочуть. А вона купила червоні черевички, в яких я пішла у перший клас. А другий раз, коли вона до нас приїжджала, вона в нас жила, батьки якраз побудували нову хату. Це була людина дуже ніжна, чуйна, добра і тиха. Вона дуже любила, коли говорю я. Все мене розпитувала. Вона дуже любила краєвиди. Ми з нею ходили, де тільки можна, і все роздивлялися. Поля, ліси. Вона й дитиною була на Гірчаковому і все це бачила. Мені здається, що [фото Олександри Бражник у колосках, біля колгоспних садків і лісу Гірчаків, 1975 рік], це я фотографувала, вона мене навчила, як. Це людина, яка виявила до мене увагу й повагу»

Пані Оксана розповідає, що родина Бражників намагалася з-за океану постійно підтримувати своїх родичів:

«Олександра Бражник надсилала посилки моєму дідусеві (він був чи братом, чи племінником її чоловіка Федора Бражника), тому що їхній батько загинув на війні, яка була до 1941 року, від отруйного газу і діти-сироти з матір’ю лишилися самі. Мій дідусь доглядав вічно сліпого Степана, меншого брата, інваліда. Ці посилки приходили для Степана, якого мої дід і баба доглядали. А ще сестрі мого діда Івана з Бражників, Горпині, бо вона зосталася одна із роду, а всі інші в 1933 році загинули під час Голодомору й поховані вони в нас на городі. На городі братська могила – там весь рід їхній. Тож лишалася тільки Горпина, яку рятувала мати мого діда. Коли вже шкіра облазила, лімфа текла, вона зарізала останню курку, і виходила цю Горпину. А моїй мамі вже яку хустку баба Горпина дарувала за якісь послуги. Ці хустки ми не носили. Я дуже хотіла запнуть цю хустку, але мені не давали її запинати аж до 18 років, а потім я вже й не хотіла запинати. Коли до мами приходили знайомі, ці хустки вона витягувала з шафи і показувала, а потім знову складала в шафу. Тож ця хустка лишилася нова, майже не ношена. Також Олександра вислала нам посилку, де був одяг, який вони шили для свого театру. Там була ось ця спідниця. Це все Олександра пошила – тут навіть і бірочка була, що це її робота. І потім я з такої ностальгії пошила ляльку під цю спідницю. Іще вона вислала свиту. Це була свита з їхнього театру, з візерунком. Там була дуже гарна тонка шерсть і підшито синім, «діогоналлю». І там також на бірочці було підписано, що це їхня робота. Потім віддали її бандуристу Тарасу Силенку».

Краєзнавець Петро Гогуля провів пошукову роботу і з’ясував, хто є на світлині, зробленій під час того приїзду Олександри Бражник до Медвина, та хто сидить з нею за столом.

«Олександра походила з бідної родини Ісаєнків, одне коліно було десь з першої дільниці, а інше з «Зірки». На фото сидить молода ще Катерина Храновська з краю. Є таке припущення, що вони сидять у садибі Федора Стукала (він на фото стоїть), а поруч стоїть дружина. Приїжджав до Медвина і Федір після Другої світової. Розповідали, що коли приїздив, за ним ходили спецагенти радянські. Коли гостював у своїх родичів, до нього були приставлені агенти, щоб зайвого чого не передав».

344757415_595299119225112_9006475950116695482_n

Впізнала людей на тій фотографії, де Олександра Бражник сидить за столом в оточенні земляків, і Віра Лівіцька:

«Зліва на фото біля Олександри баба Палажка, рідна сестра, а її син, Микола (ще живий, йому зараз 85 років, він у доброму здоров’ї і при світлому розумі), зустрічав її, як Олександра приїжджала з Америки, і проводив її, як від’їжджала. Він з гордістю казав: «Це вона до мене приїжджала!». І супроводжував її в Ленінград, і там садив на пароплав, щоб їхати в Америку. Коли Миколиного сина призвали в армію, хлопець був видний, рослий, красивий, значить, треба, що стеріг Леніна у мавзолеї. Аж тут виявляється, що в Америці – тітка. Викликають цього Миколу в сільраду і кажуть: «Відмовся від тітки». А він каже, як же я відмовлюсь, як вона захоче приїхати, і їй не буде куди приїхати. І він не відмовився, а його сина заперли аж в Красноярськ, і по сей день він там. Потім Микола не міг спілкуватися з тіткою, бо не дозволяли, а тепер не має змоги спілкуватися з сином… А ми тоді були дітьми й раділи сильно, [як Бражники приїжджали], бо у тих, у кого ці Бражники з Америки були, хустки найкращі були. Якщо наша шерстяна хустка коштувала 15 карбованців, то американська – 35, і не кожен міг собі її купити. Але вони присилали їх на допомогу родичам: ті продадуть хустку, бо переслати нічого особливо не можна було, усе ж перевірялося, а хустки якось ішли сюди. І от родичі продавали хустки і мали таку підтримку».

Під час заходу лунала й українська пісня, зокрема, «Два кольори» та «Ой там, на тім вигоні» у виконанні медвинського вокального гурту «Барви». У кінці програми освітня ініціатива «Медвин. Повстання» до Медвинської публічної бібліотеки у цей урочистий день передали книжку Івана Багряного «Тигролови» – найпопулярніший нині український роман серед читачів цієї бібліотеки, книжку автора, видання творів якого фінансово підтримувала родина Бражників.

Організаторами заходу стали Відділ культури та туризму Медвинської сільської ради, культурно-просвітницький клуб “Історичні мандри” при Медвинській публічній бібліотеці, освітня ініціатива “Медвин. Повстання”.

Фото Миколи Василенка


Тематика публікації:  

Останні публікації цього розділу:

«Сексуальність: асексуальність, моногамія, поліаморія»: новий випуск просвітницького подкасту від «Феміністичної майстерні»

Медіаграмотність — це свобода: в Україні запустили комунікаційну кампанію з протидії дезінформації

Свобода слова і відповідальність: чи потрібні правила соцмережам?

Родичі бранців Кремля розповіли експертам Crimea Global про злочини РФ проти цивільних українців

«Як трагедія Голодомору резонує в сучасній війні»: науковці обговорили історію, пам’ять та виклики сьогодення

В Україні триває Європейський тиждень тестування на ВІЛ та вірусні гепатити: як потурбуватися про своє здоров’я