Психологічні аспекти самозайнятості

Як психологічний феномен самозайнятість українськими вченими описано й проаналізовано незначно. Вітчизняні дослідження з цієї проблематики є поодинокими, емпіричного плану, а якщо бути максимально точними, то вони виконують суто практико-орієнтовані завдання (наприклад, розробка лекційно-практичних занять з теми самозайнятості). В них самозайнятість репрезентують через її окремі аспекти, які ледве дотягують до «приядерної зони» сутнісних ознак, якщо визначити останні як «ядро». Для підтвердження: самозайнятість схарактеризовують як «необхідний момент самореалізації» [Самозайнятість як один із шляхів працевлаштування молоді.

Можемо стверджувати, що за межами традиційної проблематики психологічної науки заснувалася тематична площина, пов’язана з функціюванням феномену особистісного й професійного розвитку в цей історичний період суспільного розвою. В зазначеному контексті концептуалізація й емпірична перевірка особливого виду й типу діяльності – (само)діяльності – в класі явищ, які мають неподібні джерела, проте обумовлюють дотичність особистості до єдиної самодіяльності – самозайнятості – є конкретним науковим рішенням діяльного пошуку особистістю виходу з кризи.

Саме ж явище самозайнятості значно активізоване й набирає злету не тільки в Україні. Причина: зайнятість помітно занепадає через соціально-економічні, політичні й соціокультурні системні соціальні трансформації (М.Артур, У. Бек, Б. Бьорчелл, Ф. Мірвіс, Р. Сеннетт, Е Хижний, Д. Холл, Р. Фьоллер та ін.), наслідки яких як ефекти перебування людини в обставинах не-зайнятості суттєво погіршують психологічне благополуччя. Через це умовивід про зайнятість як складову механізму психологічного благополуччя особистості, універсальність змісту й характеру такого механізму, як і самозайнятість як складову механізму психологічного благополуччя особистості в обставинах не-зайнятості, не викликає скільки-небудь серйозних заперечень. Як не зумовлює сумніву й тенденція до самодіяльності особистості як провідної стратегії пошуку нею виходу з особистісної кризи.

Проте самозайнятість у громадянських суспільствах і на теренах України не співпадають за своїми наслідками. В період гегемонії пролетаріату у радянських людей командно-адміністративною системою спричинені й розвинені такі психологічні риси, як прагнення всезагального зрівняння, заздрощі й нетерпіння до інакомислячих, талановитих, інтелектуально розвинених, непримиримість з тими, хто репрезентує переваги духовних цінностей перед матеріальними, хто у будь-чому несхожий на масу й не бере участі у масових практиках підтвердження ідентичності з т. зв. «колективними» суб’єктами через спільну імморальність, корупційність і знецінювання істини.

Серед явищ, які увиразнюють і загострюють вищевикладені психологічні риси, самозайнятості належить вельми своєрідна функція. Заснована не такими, як усі інші, суб’єктами для самореалізації поза межами спільноти, вона може стати і чинником піднесення суспільства, і чинником напруження, конфліктів, непорозумінь у ньому. Більшою мірою це стосується пострадянських країн, у яких радянський устрій, перероблений ззовні, а в залишковому вигляді збережений у багатьох психологічних явищах, тепер у вигляді решток командно-адміністративної системи зіткав невитравне психологічне плетиво. Останнє хоч і оздоблене процесами євроінтеграції, плюральності, толерантності, терпимості щодо неподібних громадян, та все одно загострене до обставин АТО. Якщо ж до того взяти до уваги, що сьогодні українські держава, владні структури, соціальні інститути не можуть контролювати забезпечення громадянам конституційного права на працю, то стає зрозумілим роль самозайнятості в країні, яка потерпає від системної кризи.

Порушена проблема є гострою і вкоріненою в українському суспільстві. Тому вона спонукає до термінового розшукування ресурсів для розв’язання життєво важливих проблем через самозайнятість при запобіганні прояву психологічних рис, які становлять національну небезпеку. А втім, заглиблені в психологію мас, отакі проблеми є і вкрай болісними, й безмірно довгочасними.

Період заснування й розвитку психологічних рис т.зв. «радянської людини» став об’єктом низки досліджень, які все чіткіше й виразніше підтверджують його різноаспектні й багатоманітні ефекти для пострадянських суспільств [Соколова Е. Аккуратов Е. Зависть, конституирующаяся как власть (размышления о некоторых психологических механизмах практики грубоуравнительного коммунизма) // Елена Соколова, Евгений Аккуратов / Вестник Московского ун-та. Сер. 14. Психология. – М., 1991. – Ч. 1. – С.З ‑15; Соколова Е.  Психология зависти / Елена Соколова // Педология: Новый век. -2002. – № 1 (10). – С. 9-14.1, 2].

Найбільший інтерес для нас становлять роботи з дослідження негативних психологічних рис, які інші науковці вважають для громадян пострадянських країн наслідками радянської доби. Ми проаналізуємо, наскільки вони є загрозою суспільству, в якому спостерігається піднесення самозайнятості та в який спосіб можливе їхнє виправлення/нівелювання. З цією метою ми розберемо такі психологічні риси й явище, як заздрість і мобінг.

Небезпечним наслідком самозайнятості, як ми думаємо, постає заздрість до тих, у кого вистачило потенціалу до спротиву життєвим обставинам. Тут слушним буде посилання на поширений жарт: якщо вам не дають роль, на яку ви претендували, напишіть її собі самі. Отож, написані власноруч “п’єси” з головними ролями для себе і стають каменями спотикання в спільнотах, а їхні автори – об’єктами заздрощів та цькувань з боку тих, хто смиренно дожидає хоч якоїсь відзнаки від можновладців.

В різних суспільствах проблему заздрощів вирішують неоднаковими способами: або збільшують зусилля для досягнення кращого результату і долають психологічні чинники заздрощів, або “інституціоналізують” їх – перерозподіляють «успіх» на користь тих, хто заздрить, бо ніколи не досягне високих результатів, але через прихильність повноважних осіб отримає реальні відзнаки квазіуспіху (О. Бондаренко, Є. Ільїн, У. Лукан, Є. Соколова, ін). Схожі до заздрощів реакції були помічені у тварин ( Е. Баумгартен).

В нинішньому вигляді суспільна ситуація не гарантує від інституціоналізації заздрощів. Зрозуміло, що «talent management» (ТМ) як управлінська стратегія стає зайвим, а використання ТМ для досягнення конкурентних переваг на ринку – слабким обґрунтуванням важливості реалізації талановитими фахівцями (Т-фахівцями) свого потенціалу в порівнянні з наслідками: стане ж очевидним наскільки Т-фахівці здатні змінити ситуацію через унікальні можливості як активу. Тому відбувається все навпаки, і мобінг стає унормованою реальністю [Жорнова Ольга, Жорнова Олена. Talent Management у вітчизняному ВНЗ: вибір оптимального шляху розвитку / О. Жорнова, О. Жорнова // Вища школа. –  2013. – №7. – С.50-58]. Отож, явище самозайнятості може бути чинником розбрату й ворожнечі.

Щодо безпосередньо явища самозайнятості, то нагололосимо, що відомі нам дослідження розглядають його як додатковий незамінний ресурс для розвитку/виходу людей, суспільства із системної кризи. Ми звернули увагу на те, що його можна дослідити і як чинник всебічного підтримування наміру самостійної діяльності загалом.

В узагальненому вигляді самозайнятість (самостійна зайнятість) − це незалежна трудова діяльність /самостійне виробництво товарів і послуг без залучення найманої праці поза традиційними організаційними/професійними структурами та зовнішнім контролем (Н. Ортікова; Самозайнятість : Соціологія і психологія; А. Шевчук, ін.) [4-6].

Загальна концепція підприємництва розуміє під самозайнятістю таку комерційну діяльність, яка здійснюється виключно за рахунок власної робочої сили й на себе, а не від імені роботодавця та за наймом у нього. Основними ознаками такої діяльності є: її самоініційованість, реалізація на свій розсуд, власними засобами та обладнанням, які є у розпорядженні, а також витрачаючи власний оборотний капітал, використовуючи персонал відповідно до власних потреб та власними рекламними й набутими можливостями, покладаючи відповідальність за наслідки тільки на себе та ін.  Entsendung: Anwendung von EU-Recht für selbstständige Personen

Далі буде.