Як шукати союзників для України через мистецтво театру?

3-го вересня відбулася презентація тізеру онлайн-вистави “Це наш дім - Україна”, яка розповідає про життя чотирьох українських практикинь театру пригноблених (далі - джокерок) під час війни.Вистава ...

photo_5458383652435119026_w
Як шукати союзників для України через мистецтво театру?

3-го вересня відбулася презентація тізеру онлайн-вистави “Це наш дім – Україна”, яка розповідає про життя чотирьох українських практикинь театру пригноблених (далі – джокерок) під час війни.Вистава розповідає історії Владислави Крижної, Наталії Тітійової, Лариси Головко та Яни Салахової, які дають відповідь на питання – в яких умовах вони продовжують займатися театром пригноблених під час війни та як війна вплинула на кожну з них  починаючи з 2014 року.

photo_5458383652435119001_w

Вистава створюється у співпраці української спільноти джокерок театру пригноблених з міжнародною театральною організацією Червона завіса (The Red Curtain) та бразильським театральним й кінорежисером Родольфо Гарсія Васкес (Rodolfo García Vázquez) в рамках ініціативи “Хороший театр для хороших цілей”. Червону завісу (The Red Curtain) заснували в 1969-му році і вона охоплює мицкинь та митців з шістьох континентів. З квітня 2020 року Червона завіса організувала три онлайн-фестивалі та нагороду Good The@tre.

371830930_685943203555025_392792256000786916_n

“Я вивчав колоніальну режисуру, зокрема нові можливості для ролі режисера. Режисер має бути не лише людиною, яка має власне бачення й художні погляди, але також надавати простір і можливості іншим митцям та мисткиням ділитися своїми цінностями та естетикою. Я мав великий досвід з онлайн-театром, створив 19 вистав. Я подумав, що зможу допомогти Яні, Владі, Ларисі та Наталії, розвинути їхні погляди на онлайн платформі Zoom”, – розповідає Родольфо Гарсія Васкес про свою мотивацію допомогти українкам з виставою.

Родольфо Гарсіа Васкес — театральний і кінорежисер, письменник і педагог. Він заснував театр ос Сатірос (Os Satyros) у 1989-му році, зрежисував понад 100 вистав, виступав у 30 країнах і отримав багато нагород як у Бразилії, так і за кордоном. Він є одним із засновників найбільшої драматичної школи Латинської Америки SP Escola de Teatro. Як запрошений професора у багатьох різних установах Європи та Америки, він поставив 19 онлайн вистав з початку пандемії за участю артист_ок з усіх континентів.

Почесною гостею презентації була Магда Романська, засновниця, головна редакторка й виконавча директорка онлайн-видання Час театру (Theatre Times). TheTheatreTimes.com — це всесвітній портал про театр та перформативне мистецтво, створений винятково волонтерами. З моменту запуску в листопаді 2016-го року на порталі опублікували понад 5000 статей та оглядів про театри в 90 країнах.

Культурна дипломатія відіграє одну з ключових ролей у відстоюванні інтересів України на міжнародному рівні. Українська спільнота джокерок через цю подію також шукає мистецьке вираження та мову, якою варто розповідати про Україну в інших країнах, щоби знаходити нових союзни_ць. Саме тому ділимося з Вами тими питаннями та відповідями учасників та учасниць події з різних країн після перегляду уривків вистави “Це наш дім – Україна”.

photo_5458383652435119043_y

Ларисо, як це перебувати так близько до передової й виступати?

“Я живу на тих 30-ти відсотках територій, які залишаються неокупованими в Запорізькій області. Біля мого дому часто вибухає, загалом у Запоріжжі дуже багато руйнувань і загиблих людей. Я дуже радію, що не зважаючи ні на що, можу залишатися у своїй країні й говорити рідною мовою”, – каже Лариса Головко, джокерка з прифронтового Запоріжжя.

Наталя, ви уявляли, що зможете виступати перед світовою спільнотою?

“Це справді дуже складно, оскільки важко висловити увесь той біль, з яким я живу через війну, ту ненависть і лють й водночас намагатися зберегти людяність”, – говорить джокерка Наталія Тітійова, яка у 2014 році виїхала на Захід України з Луганська.

Назвіть бодай одну річ, яку ми можемо зробити, щоби підтримати вас? “Просто скажіть своєму урядові, що вони можуть допомогти нам зброєю. Ми намагаємося показати світові, що ми захищаємоо від загарбників нашу землю, наші домівки, наших людей і хочемо повернути усі наші території”, – відповіла голова ГО “Театр змін” Яна Салахова на запитання глядачки Шоби з Індії.

Розкажіть, як там вулиці, люди, рослини?

“У нас створюються нові спільноти в інтернеті, де ми запитуємо одне в одного: чи потрібна якась допомога чи вціліло майно? Ми всі об’єднуємося для тварин, для рослин. У нас дуже гарне, комфортне місто і якби не вибухи, то ми б змогли жити ще краще. Але попри все ми стали ще більше цінувати красу і життя. У нас багато свят, проводимо концерти, радіємо, постійно щось творим разом. Ми молимося, щоб все було добре, проте поблизу нас одна з найбільших атомних електростанцій в Україні, якщо росіяни її підірвуть, це становитиме надзвичайну небезпеку для всього світу” – відповідає Лариса Головко на запитання глядачки Мангай з Індії.

Війна в Україні – це здебільшого колоніальна війна. І здавалося б, люди, які пережили інший колоніалізм, західний колоніалізм, зокрема британський або європейський, що вони дуже симпатизуватимуть Східній Європі. Я з Польщі, моя бабуся з України і я чудово розумію східноєвропейську історію. Побоювання Балтії, Польщі, Румунії та інших країн, що вони будуть наступними після України, через історію завоювань, яку має Росія і не лише у Східній Європі, а й на Далекому Сході. Тож мені цікаво, що думають люди ? Що ми можемо зробити, щоб побудувати таку співпрацю і це розуміння, особливо в Індії та Бразилії та в інших південних країнах світу? Коли вони сприйматимуть це як колоніальну війну їхні уряди перестануть бути такими дружніми з Росією. – ставить питання усім глядач_кам Магда Романська, засновниця онлайн-видання Час театру (Theatre Times).

photo_5458383652435119026_w

“Країна без ресурсів не починає війни. А війна такого рівня, коли знищують міста, цілі регіони, де мешкають по півмільйона людей. Отже, у них єресурси, які їм тим чи іншим чином дає світ, на різних рівнях:освіта, певний доступ до знань, доступ до технологій. Тепер ці знання використовуються для смерті” – відповідає на питання Магди Владислава Крижна, акторка вистави, яка родом з Горлівки, і зараз мешкає на Західній Україні, покинувши Краматорськ.

Зважаючи на те, що вони збираються окупувати вашу країну, свідомість ваших громадян/ок, культуру та історію нації. Що, на вашу думку, ми можемо зробити, щоб, запобігти цьому та що ви, як нація, робите в цьому напрямку? – питання, яке поставила глядачка Махана з Ірану.

“Перепрошую, що я втрутився, тому відповідаю.  Так само як ми підтримали розробку вистави, яку ви не змогли зробити в Ірані, так само ми займаємося театром в Україні, щоби ці жінки мали змогу продовжувати робити театр. Одним із засобів є демонстрація їхньої роботи через виставу, яку також зможе побачити решта світу”, – відповідає Шуміт Лай Рой (Sumit Lai Roy), засновник Червоної Завіси.


Тематика публікації:  

Останні публікації цього розділу:

«Сексуальність: асексуальність, моногамія, поліаморія»: новий випуск просвітницького подкасту від «Феміністичної майстерні»

Медіаграмотність — це свобода: в Україні запустили комунікаційну кампанію з протидії дезінформації

Свобода слова і відповідальність: чи потрібні правила соцмережам?

Родичі бранців Кремля розповіли експертам Crimea Global про злочини РФ проти цивільних українців

«Як трагедія Голодомору резонує в сучасній війні»: науковці обговорили історію, пам’ять та виклики сьогодення

В Україні триває Європейський тиждень тестування на ВІЛ та вірусні гепатити: як потурбуватися про своє здоров’я