Психолог Ю. Верста: захаращеність медіа простору є причиною “невротизації” людей

Юліан Верста, гештальт-консультант та практичний організаційний психолог (м.Львів), розповів Громадському Простору про природу психологічної травми, стресу, про те, чи можуть такі психологічні “струси” призводити до агресії та насильства та порадив, як повернутися “до себе”. Засилля недобрих новин, звістки в медіа та загалом – вже тривала неспокійна ситуація в країні стали тими факторами, які сприяють загальній невротизації суспільства в цілому. Саме про це наша розмова.

Юліан:Психологічні травми бувають різної природи та глибини. Вони бувають набутими давно та нещодавно, тими, які важко відслідкувати в історії особи та тими, які проходять наскрізною темою через весь її емоційний досвід. У будь-якому випадку, травма є певним фільтром, через який людина свідомо чи частіше несвідомо сприймає світ. Гештальт завжди виступав та виступає за спонтанний зв’язок (контакт) із зовнішнім середовищем, наголошуючи на необхідності усвідомлення. Власне кажучи, травматичні чи стресові події різної інтенсивності мають місце в житті людини певний проміжок часу. Частіше проблема полягає в тому, що людина переживає цей стан актуально і болісно вже потім та дуже довго. Вона, навіть, не підозрює, що живе в так званому “серединному” світі своїх думок та переживань, які часто-густо не мають жодного стосунку до зовнішньої реальності. Як наслідок цього… життя проходить повз зі всіма своїми можливостями та барвами; людина бачить наперед визначені речі, які звикла і може бачити. Прикро визнавати, але це те, з чим психологам та психотерапевтам доводиться зіштовхуватися в першу чергу.

Громадський простір: На якому етапі психологічні «струси» потребують стороннього втручання, тобто допомоги терапевта, а де ще людина може допомогти сама собі?

Юліан: Варто зазначити, що кожен з нас має свою глибину потенційного занурення до свого власного “серединного” світу і що найважливіше – індивідуальну здатність до “переключення”, виходу з цього стану. Відтак, хтось може собі зарадити та допомогти сам, а комусь конче необхідна допомога фахівця. В будь-якому разі, самостійно чи з допомогою когось, найпростішим способом виходу (згідно гештальт підходу, зокрема) залишається розвиток такої властивості як усвідомлення. Про що йдеться? Власне, це поняття належить до категорії не таких вже й простих. Адже, з одного боку, воно досить природне з позиції відчуття та інтуїтивного розуміння кожним, а з іншого – його набагато складніше описати словами. Я особисто розумію усвідомлення як максимально повне переживання дійсності. Це можна прирівняти до свіжого, “незатуманеного” погляду на речі, на себе. Позитивна штука в цьому всьому полягає в тому, що такий стан можна в собі розвивати… Він піддається тренуванню. Це досягається за допомогою простого спостереження за навколишнім світом, за собою. Головним в такому спостереженні вважається зменшення “плину” думок, оцінок. Це щось, що нагадує безпосереднє та невимушене дитяче сприймання дійсності, що базується на чистій цікавості, і це щось, що дуже нагадує бажаний результат багатьох медитативних практик східних релігій. У будь-якому випадку, воно якимось чином працює і призводить до заспокоєння. Вміння перебувати “тут і тепер” дуже цінується в гештальт напрямку і розцінюється як своєрідне мистецтво.

Добрим та природним станом є здатність встановлювати оптимальний “контакт” зі світом, а також з собою. Разом з тим, ми живемо в світі, де вирують комунікативні шуми, де нав’язуються думки, впроваджуються “чужі” ідеї (до слова, в гештальт підході вони називаються “інтроектами”). Подивившись на наші щоденні реалії, оцінивши реальний стан медійного простору в Україні та якість його наповнення, можна приблизно уявити собі ступінь “захаращеності” нашого простору. На моє особисте переконання – це і є одним з базових джерел так званої “невротизації” людей. Справа в тому, що існує дуже тонка та невидима межа між моїми власними та чужими (часто нав’язаними) потребами. Наслідком такої тривалої “невротизації” є те, що люди поволі перестають дослухатися до своїх власних потреб і, що найважливіше, перестають реалізувати їх. Такий ефект сумарно призводить до втрати себе, не можливості переживати себе як особистість, до втоми, пустки і… до втрати віри. Говорячи про віру, я маю на увазі не лише конкретні релігійні устремління особистості, я вживаю це поняття в контексті загальних людських устремлінь, прагнень, очікувань, бажання змінити світ та себе на краще, тощо. Криза віри починається там, де втрачається природний зв’язок з собою/світом. Думаю, що ця криза так чи інакше супроводжуватиме нашу країну ще якийсь час. Проте також впевнений, що рано чи пізно ми її подолаємо.

Громадський простір: Чи можуть стресові ситуації призводити до проявів насильства?

Юліан: Так, звісно. Є три способи реагування на стреси: перший – звинувачувати зовнішні обставини, інших людей, другий – займатися самобичуванням, тобто в усьому звинувачувати себе, і третій – нівелювати ситуацію повністю, зводити її нанівець, робити вигляд, що нічого не відбувається, і не реагувати ніяк, навіть якщо щось горить… Але це суперечить самій природі людини та законам самозахисту – так можна й справді згоріти. Але якщо взяти до уваги перші дві реакції (звинувачення оточення або себе), прояви агресії до людей і обставин, то тут варто поставити собі тест-питання: чи не доводилося мені у період загострення обставин, стресу щось кидати і трощити? І не правий буде той, хто скаже, що такого ніколи не робив.

Люди, які мають досвід самоусвідомлення, менше схильні до проявів агресії. Також це залежить від кількості ресурсу в конкретній особі. Якщо людина самотня, одинока, озлоблена – то такого ресурсу немає. А якщо є друзі, рідні, які здатні підтримати, то відповідно ресурсу більше. На це також впливає й вік. Ти зараз і ти десять років тому – реагуватимуть по-різному. Очевидно, що цих спалахів буде менше зараз, ніж десять років тому. Тож дорослішання, емоційна зрілість також впливають на прояви агресії. Адже десь в глибині душі ти знаєш, що вже маєш такий самий досвід у минулому, у тебе є варіанти ймовірного сценарію, розвитку подій. Людям до 25-30 років важче у цьому сенсі. Але це не означає, що із цим не варто працювати, чогось робити.

Загалом весь гештальт говорить: якщо людина здатна до самоусвідомлення – це стовідстотковий успіх.  Якщо скоротити весь гештальт до мінімуму, то він весь про техніки самоусвідомлення.

Громадський простір: Чи можеш дати поради щодо того, як на елементарному рівні навчитися долати стрес?

Юліан: У нашій культурі, традиціях, пам’яті – вже є чимало помічних речей, наприклад, у нас – це піст, або на Сході – це медитація, досягнення самадхі, спокійного розуму. Усі проблеми від того, що людина плутає реальність із власними проекціями, ілюзіями і від того її розум стає неспокійним. Від засилля зовнішніх ідей, які транслюють медіа, ми перестаємо бути собою.

Скульптура «Expansion», автор скульптор Пейдж Бредлі (Paige Bradley)

Тому тут важливо повернутися “до себе”, побути наодинці із собою, можна вийти на природу, і знайти в собі те, що справді важливо для тебе, відмовитися від зовнішніх, сторонніх ідей-фікс. Варто почути саме свої потреби – можливо, вам хочеться подумати над чимось, чи відпочити тощо. І це має неодмінно прийти саме зсередини, а не ззовні. Необхідна зупинка, аби заспокоїти розум, і заново навчитися розрізняти зовнішню стимуляцію від істинно внутрішньої мотивації. Саме це є важливим.