Право України на відступ від міжнародних зобов’язань під час небезпеки, яка загрожує життю нації

experthrcenter

В цій підбірці інформаційних статей, експертка Наталя Гурковська поступово розкриває засади міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та міжнародного правосуддя для формування адекватного суспільного запиту на відповідальність за воєнні злочини та сталий мир. Четверта пізнавальна публікація.

В останній інформативній статті почали огляд позицій та тлумачення прав людини під час збройного конфлікту Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) для кращого розуміння міжнародних стандартів прав людини. Задля розуміння міжнародного гуманітарного права, міжнародного права прав людини та міжнародного правосуддя з призми рішень ЄСПЛ, в минулий раз ми ознайомились із індивідуальними зверненнями та планувалось розширити кругозір міждержавних скарг, але в цій публікації варто розпочати огляд з правила відступу держави від зобов’язань під час надзвичайної ситуації, що передбачає стаття 15 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (ЄКПЛ). 

Отже, під час війни чи іншої надзвичайної ситуації, що загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона (держава-учасниця) може вживати заходів, якими відступати від своїх зобов’язань за цією Конвенцією, тією мірою, яка суворо вимагається гостротою ситуацією, за умови, що такі заходи не суперечать іншим зобов’язанням згідно з міжнародним правом. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2 (право на життя), за винятком випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, або від статті 3 (заборона катувань і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання), статті 4 параграф 1 (заборона рабство і підневільне становище) і статті 7 (жодного покарання без закону). підневільного стану, правило «немає покарання без закону». Так само не може бути відступу від статті 1 Протоколу № 6 (скасування смертної кари в мирний час) до Конвенції, статті 1 Протоколу № 13 (скасування смертної кари за будь-яких обставин) до Конвенції та статті 4 (право не бути судимим чи покараним двічі) Протоколу № 7 до Конвенції. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка користується цим правом відступу, повинна в повному обсязі інформувати Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи та причини їх вжиття. Він також повинна інформувати Генерального секретаря Ради Європи, коли такі заходи припиняють діяти та положення Конвенції знову виконуються в повному обсязі.

5 червня 2015 року Україна повідомила Генерального секретаря Ради Європи, що з огляду на надзвичайну ситуацію в країні влада України вирішила використати статтю 15 Європейської конвенції з прав людини для відступу від певних прав, закріплених у Конвенції. З того часу Україна повідомила про відступ від зобов’язань ще п’ять разів.

Від 03 листопада 2015 року Україна повідомила про реалізацію права відступу від своїх зобов’язань за Міжнародним пактом про громадянські та політичні права та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод на території окремих районів Донецької та Луганської областей України, які знаходяться під контролем уряду України. Постійне представництво України при Раді Європи зазначали, що російська федерація вчинила акт агресії проти України та фактично окупувала та здійснює ефективний контроль над окремими районами Донецької та Луганської областей. Тому Російська Федерація як країна-агресор несе повну відповідальність згідно з міжнародним гуманітарним правом та міжнародним правом прав людини за дотримання та захист прав людини на цих територіях.

Від 29 червня 2016 року Україна повідомила, що всупереч Мінським домовленостям незаконні збройні формування та ЗС рф розміщують вогневі позиції в житлових кварталах окупованих населених пунктів та із застосуванням забороненого Мінськими домовленостями важкого озброєння продовжують обстріли позицій Збройних Сил України. У червні 2016 року безпекова ситуація на Донбасі почала стрімко погіршуватися, оскільки рф широко застосовували важке озброєння, переважно міномети та великокаліберну артилерію. Україна вважає, що обставини, які зумовили подання відступу, все ще існують та визнала за необхідне продовжувати робити це до подальшого повідомлення, переглянувши перелік територій, які перебувають під контролем/частково підконтрольними Уряду України станом на червень 2016.

Від 31 січня 2017 року Україна повідомила про продовження відступу та нові території. Протягом липня-грудня 2016 року російсько-терористичні війська застосовували тактику розширення підконтрольної території шляхом окупації так званої «сірої зони» на захід від лінії зіткнення. Станом на середину листопада 2016 року незаконні збройні формування майже повністю взяли під контроль раніше демілітаризовану нейтральну зону в селі Петрівське Волноваського району.

Від 29 листопада 2019 року відбулось нове повідомлення: Президент України як Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України своїм Указом від 30 квітня 2018 року № 116 ввів у дію Рішення РНБО України. Відповідно до статті 18 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та Указу Президента України від 30 квітня 2018 року № 166 прийнято рішення про припинення антитерористичної операції у зв’язку з початком проведення ООС.  У зв’язку з цим на виконання статті 5 Закону України «Про військово-цивільні адміністрації», військово-цивільні адміністрації в районі проведення ООС за погодженням з командувачем Об’єднаних сил, мають право: встановлювати обмеження перебування на вулицях та інших громадських місцях без документів у певний час доби; тимчасово обмежувати або забороняти рух транспортних засобів і пішоходів вулицями, дорогами та ділянками території; організовувати перевірку документів, що посвідчують особу, а в разі необхідності огляд речей, транспортних засобів, багажу і вантажів, службових приміщень і житла громадян, крім обмежень, встановлених Конституцією України. У зонах безпеки, прилеглих до районів бойових дій, діє особливий порядок, який надає органам безпеки й оборони та іншим державним органам України спеціальні повноваження, необхідні для проведення цієї операції. З метою забезпечення життєво важливих інтересів суспільства і держави в період відсічі збройній агресії в зонах безпеки, прилеглих до районів бойових дій, військовослужбовці, правоохоронці та особи, які залучаються до здійснення заходів ООС, відповідно до Конституції та законодавства України мають право: 1) застосовувати у разі крайньої потреби зброю та спеціальні засоби. до осіб, які вчинили або вчиняють правопорушення чи інші дії, що перешкоджають виконанню законних вимог осіб, залучених до здійснення заходів ООС, або дії, пов’язані зі спробою несанкціонованого проникнення в район проведення зазначених заходів; 2) затримувати та доставляти до Національної поліції України осіб, зазначених у пункті 1 цієї частини; 3) перевіряти у громадян і посадових осіб документи, що посвідчують особу, а в разі їх відсутності – затримувати їх для встановлення особи; 4) проводити особистий огляд громадян, огляд речей, що знаходяться у них, транспортних засобів і речей, що ними перевозяться; 5) тимчасово обмежувати або забороняти рух транспортних засобів і пішоходів вулицями й дорогами, не пропускати транспортні засоби, громадян на окремі ділянки території та об’єкти, виселяти громадян з окремих ділянок території та об’єктів, буксирувати транспортні засоби; 6) входити (отримувати доступ) до житлових та інших приміщень, земельних ділянок, що належать громадянам, на майданчики та в приміщення підприємств, установ та організацій, перевіряти транспортні засоби для проведення ООС; 7) використовувати в службових цілях засоби зв’язку та транспортні засоби, у тому числі спеціальні, що належать громадянам (за їх згодою), підприємствам, установам і організаціям, крім транспортних засобів дипломатичних, консульських та інших представництв іноземних держав і міжнародних організацій.

Реалізація цих заходів може призвести до відступу від зобов’язань України за статтями 9, 12, 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статтями 5, 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 2 Конвенції. Протоколу № 4 до нього та вимагає продовження такого відступу.

Також, через неможливість здійснення судочинства окремими судами у сфері провадження ООС (встановлено Законом) змінюється територіальна підсудність справ у сфері провадження ООС, а також цивільні, справи з адміністративних правопорушень, адміністративні справи, господарські та кримінальні процеси розглядаються місцевими та апеляційними судами за визначенням Голови Верховного Суду. Питання, що належать до компетенції слідчого судді у кримінальних провадженнях на стадії досудового розслідування та здійснюються в районі проведення ООС, у разі неможливості здійснення правосуддя розглядаються слідчими суддями місцевих судів загальної юрисдикції, за визначенням Голови Верховного Суду. Відсутність порушення права на справедливий суд у таких категоріях, при зміні територіальної підсудності, було встановлено в рішеннях ЄСПЛ Хлєбік проти України, Цезар проти України.  Після зазначених рішень Україна повідомила про відсутність необхідності продовжувати відступ від зобов’язань за статтею 14 Пакту та статті 6 ЄКПЛ.

Окрім того, з моменту введення в дію ООС, перестали діяти превентивні затримання протягом 72 годин; особливий режим досудового розслідування, з тимчасовим переданням повноважень відповідним прокурорам. Уточнюються території, на які поширюється відступ, то особливий порядок забезпечення прав і свобод цивільного населення діє на національних актах та які визнаються  тимчасово окупованими територіями України в Донецькій та Луганській областях, та де встановлюється особливий порядок забезпечення прав і свобод цивільного населення.

Від 16 квітня 2021 року Україна повідомила про продовження останніх відступів, територій, на які поширюється відступ Району проведення заходів ООС. 

Окрім того, кожного разу Держава повідомляла про кількість вбитих/поранених, військових/цивільних, порушень угод, режим вогню, знищення ворогом об’єктів, примусову паспортизацію, дискредитаційних повідомлень у ЗМІ тощо.

Повертаючись від окремих повідомлень України до поняття моменту на право відступу від зобов’язань – це є можливим не лише під час війни, а і під час іншої надзвичайної ситуації, що загрожує життю нації. В справі Лоулесс проти Ірландії, рішенням від 01.07.1961 ЄСПЛ зауважив, що в загальному контексті статті 15 Конвенції природне та звичайне значення слів «інша надзвичайна ситуація, що загрожує життю нації» є достатньо чітким: «виняткова ситуація кризи або надзвичайна ситуація, яка зачіпає все населення та становить загрозу організованому життю спільноти, з якої складається держава». Відступати від зобов’язань можливо навіть коли просто існує реальний ризик небезпеки для життя нації. Однак, якщо заходи вживаються за межами території, до якої застосовується відступ від зобов’язань, відступ не застосовується і відповідний Уряд не зможе використовувати його для виправдання заходів

У Вірменії, після оголошення попередніх результатів президентських виборів, чинний президент прийняв указ про оголошення надзвичайного стану в Єревані та введення, зокрема, обмеження щодо ЗМІ. Органи влади повідомили про відступ від ряду прав, передбачених Конвенцією. Одній з щоденних опозиційних газет, не дозволили друк співробітники національної безпеки. ЄСПЛ вважав, що відступ від зобов’язань не відповідав вимогам статті 15, а потім визнав порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) ЄКПЛ. 

Держава може вживати заходів для відступу від своїх зобов’язань за Конвенцією, лише тією мірою, що суворо вимагає ситуація. Визначаючи, чи вийшла Держава за такі межі, Суд приділяє належну увагу таким факторам, як характер прав, що постраждали у зв’язку з відступом від зобов’язань, обставини, що призводять до виникнення надзвичайної ситуації, та її тривалість. Це охоплює розгляд Судом наступних питань:  чи було б звичайне законодавство достатнім, щоб впоратися із загрозою, що спричинена суспільною небезпекою; чи є заходи дійсною реакцією на надзвичайну ситуацію; чи були заходи використані з тією метою, для якої вони були санкціоновані; чи є відступ від зобов’язань обмеженим за сферою охоплення і причинами, наведеними в його обґрунтування; чи потреба у відступі від зобов’язань постійно переглядається; будь-яке послаблення запроваджених заходів; чи були передбачені гарантії проти зловживань; важливість права, яке опинилося під загрозою, і широка мета судового контролю над втручанням у таке право; чи був судовий контроль заходів практично можливим; пропорційність заходів, та чи передбачали вони будь-яку невиправдану дискримінацію; точки зору будь-яких національних судів, які розглядали питання: якщо найвищий національний суд Договірної Держави дійшов висновку, що заходи не були суворо необхідними, Суд може виправдано дійти протилежного висновку лише якщо він упевниться в тому, що національний суд неправильно розтлумачив або неправильно застосував статтю 15 або практику Суду за цією статтею, або дійшов явно необґрунтованого висновку.

Відступи не можуть бути несумісними з іншими зобов’язаннями в міжнародному праві. У справі Хасан проти Великобританії, Суд повинен був вирішити, чи можна за відсутності відступу від зобов’язань в контексті міжнародного конфлікту, все ж по іншому тлумачити положення Конвенції відповідно до принципів міжнародного (гуманітарного) права. ЄСПЛ вказав, що хоча інтернування не було допустимою підставою для позбавлення волі відповідно до тексту статті 5 ЄКПЛ, Договірна Сторона не повинна відступати від своїх зобов’язань для забезпечення можливості інтернування військовополонених і цивільних осіб, які становлять загрозу для безпеки в контексті конфлікту, оскільки ця стаття може тлумачитися і застосовуватися відповідно до принципів міжнародного гуманітарного права, а саме Третьої та Четвертої Женевської конвенції.

Підбиваючи підсумки: Основна мета інформування Генерального секретаря полягає в тому, що відступ від зобов’язань має бути  публічним.  

Довідково:

Дана публікація стала можливою завдяки щедрій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Програми «Права людини в дії», яка виконується Українською Гельсінською спілкою з прав людини (helsinki.org.ua).

Погляди та інтерпретації, представлені у цій публікації, не обов’язково відображають погляди USAID, Уряду США або УГСПЛ. Відповідальність за вміст публікації несуть виключно автори та ЕЦПЛ.

У світі, USAID є однією з провідних установ у сфері розвитку, яка виконує роль каталізатора цих процесів та допомагає досягати позитивних результатів. Діяльність USAID є проявом доброчинності американського народу, а також підтримує просування країн-отримувачів допомоги до самостійності та стійкості та сприяє забезпеченню національної безпеки та економічного добробуту США. Партнерські стосунки з Україною USAID підтримує з 1992 року; за цей час, загальна вартість допомоги, наданої Україні з боку Агентства, склала понад 3 млрд доларів США. До поточних стратегічних пріоритетів діяльності USAID в Україні належать зміцнення демократії та механізмів досконалого врядування, сприяння економічному розвитку та енергетичній безпеці, вдосконалення систем охорони здоров’я та пом’якшення наслідків конфлікту у східних регіонах. Для того, щоб отримати додаткову інформацію про діяльність USAID, просимо Вас звертатися до Відділу зв’язків з громадськістю Місії USAID в Україні за тел. (+38 044) 521-57-53. Також пропонуємо завітати на наш вебсайт: http://www.usaid.gov/ukraine, або на сторінку у Фейсбук: https://www.facebook.com/USAIDUkraine.