Бахмацький лікар-невропатолог продовжує працювати, волонтерить і допомагає наближати Перемогу

Дар'я Лавська

Бахмач – містечко, яке бачило на власні очі колони танків і російських військових, навіть дехто намагався голими руками їх зупиняти. А хтось в цей час розпочинав колосальну і масштабну допомогу нашим військовим. Сьогодні буде історія про бахмацького лікаря-невропатолога, творчу, неординарну особистість, Миколу Ширінкіна, який з перших хвилин окупації і досі потужно працює на благо нашої спільної мети.

“Я народився в Бахмачі, після навчання повернувся працювати сюди в лікарню, адже дуже люблю свою малу батьківщину. Під час окупації області навіть не думав нікуди виїжджати, а розробляв план допомоги нашим військовим, адже на момент 24 лютого в нас в містечку працювала лише лікарня і тому треба було думати як допомагати військовим” – каже Микола Ширінкін.

“25 лютого я почав виходити в ефір на своїй Фейсбук-сторінці, щоб людям трохи донести інформації про те, що відбувається довкола і разом думати як підтримувати нашу армію і люди почали ворушитися в напрямку допомоги. 10 років тому я створив свій рок-гурт, збирав кошти на якісну потрібну музичну апаратуру, а з початком повномасштабного вторгнення все продав, а вилучені кошти витратив на закупівлю дронів для наших військових. Коли ці кошти закінчилися, то я почав робити збори на картку, про кожен писав і звітував у соцмережі і продовжував закупляти те, за чим зверталися військові. А це і каски, бронежелети, електроніка і ось нещодавно ми спільними зусиллями придбали для наших хлопців автомобіль і передали його в потрібне місце. Також за ці два роки я написав чимало віршів із присвятами воїнам, сатиричних оповідань, видав 2 свої збірки і організував їх продаж, щоб і творчість допомагала наближати перемогу (кошти від книжок теж пішли для ЗСУ, за першу збірку зібрав 40 тисяч гривень).

Зараз готую музичний міні-альбом, який присвячую своїм полеглим землякам-музикантам Віталію Поліщуку та Максиму Черковському. Альбом теж сподіваюсь принесе кошти, які ми направимо на потреби захисників. Коли стався теракт в Каховці на дамбі, то ми разом із подругою Олею організували збір необхідних потрібних речей для населення нашого півдня, а мама одного із загиблих воїнів допомогла із доставкою туди (зібрали близько півтони).

В нашу лікарню постійно потрапляють військові із різними пораненнями, на реабілітацію і я розумію, що для них перебування в Бахмачі – це як шлях із пекла до місця, де можна хоча б вдихнути спокійно на повні легені тишу. Тому ми із колегами-лікарями зі своєї сторони робимо для них тут все можливе і неможливе, щоб хлопці хоч якоюсь мірою відновилися. Після війни обов’язково буде відновлення нашої держави, я вважаю, що треба буде працювати в напрямку допомоги ще потужніше, але я і мої однодумці до цього готові. Зараз такий час, що я не чіпляю на себе ярлик волонтера, бо вважаю, що всі ми маємо бути ними. Йде війна і ми або допомагаємо, або ні.”

–

Матеріал опубліковано в рамках діяльності проекту «Місцева демократія та самоорганізація для сталої інтеграції ВПО», який реалізує ГО «Центр Доброчин» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження».