Реквієм за Героями Небесної Сотні: історію пісні “Пливе кача” розповіли у Музеї Майдану

У межах відзначення десятої річниці Революції Гідності в Музеї відбувся тематичний вечір, присвячений пісні, яка стала символом прощання з Героями Небесної Сотні.

“Навіть десять років по тому пісню “Пливе кача” важко слухати без сліз. Але ми думаємо, що все ж таки вона варта того, щоб їй присвятили окремий захід. Є пісні, що створюються як символи, наприклад гімни держав. А є пісні, які стають такими під час історичних подій на хвилі емоційного піднесення. Саме таким символом болю в 2014 році стала пісня “Пливе кача”, – такими словами розпочала тематичний вечір Катерина Романова, заступник генерального директора з наукової роботи Національного музею Революції Гідності.

Народна пісня “Пливе кача”, за спогадами Володимира Гонського – голосу Майдану, вперше звучала під час протесту ще у середині грудня 2013 року. Тоді зі сцени вона вже пролунала як реквієм за Петром Волянюком – учасником Майдану з Бориспільщини, який отримав серцевий напад під час подій. Однак особливого символізму набула вже після прощання з одним із Героїв Небесної Сотні – Михайлом Жизневським. Це була його улюблена пісня.

Текст та мелодія у виконанні “Піккардійської терції” зрезонували з тисячами людей і набули нового значення. 

Існують різні версії походження пісні, та все ж вона вважається емігрантською і виникла у період між Першою та Другою світовими війнами. Уперше її акапельно виконала Віра Баганич, солістка закарпатського хору, в 1961 році. Її вона записала від матері у селищі Воловець, що на Закарпатті. В 1972 році пісню записали на платівку всесоюзна фірми звукозапису “Мелодія”, що зробило її популярною не лише серед поціновувачів хорового академічного співу. Однак відшукати цей запис дослідникам поки не вдалося. 

Про походження пісні розповіла Олена Чебанюк, етнограф, фольклорист, кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України: 

“Під час Майдану зародився новий етап життя пісні “Пливе кача”. Саме так і живе фольклорний твір. Те, що оспівується в цій пісні, – близьке кожному незалежно від часу, коли ми чуємо твір. Адже це загальнолюдський архетип: птах, який у небі, а тим паче який пливе по воді. А вода – це медіатор між світом живих і світом мертвих, що в усіх міфологіях символізує зв’язок між цими світами”.

Трансформація пісні в реквієм відбулася саме на Майдані. Велику роль у її популяризації відіграла відома  українська вокальна формація “Піккардійська терція”.

“Уперше ми почули цю пісню на початку 90-х років. Вона завжди для нас була сповненою трагізму, суму, драматичності – виконували її як народну в компанії. А записали її вже у 2001 році. Після подій Майдану нас завжди просили виконати цю пісню на концерті. Під час того всі підводилися, слухали її мовчки й не аплодували. Шкода, що ця пісня стала символом саме таких подій. Із 2017 року ми не співаємо її на концертах. Нам важливо, щоб пісня не втратила свою символічність, зберегла емоції Майдану для нащадків. Щоб не стала “заїждженою”. Ця пісня – для вшанування наших героїв”, – сказав Володимир Якимець, художній керівник вокальної формації “Піккардійська терція”.

Пісня “Пливе кача” знайшла відгук у серцях людей, і те, що вона лунала на Майдані, стало ключовим у набутті нею символічності. За десять років російсько-української війни цією піснею нерідко прощаються з воїнами.

“Коли ми виконуємо на похороні пісні, давні, не відомі загалу, то люди часто так і кажуть: “Ми не знали, що ці пісні про нас”. Такою була і “Пливе кача”. Україна потребує сучасних ритуалів, які приходять на зміну ритуалам совєцького та постсовєцького часу. І поховання – це один із засобів віддання останніх земних почестей. Ці ритуали – також вияв культури. Ми маємо осмислити все багатство нашої культури та пісень, які співали наші предки”, – зазначив Тарас Компаніченко, український культурний діяч, кобзар, бандурист і лірник, чільник гурту “Хорея Козацька”. 

Традицію виконувати пісні під час акцій спротиву на майдані Незалежності започаткували студенти – ініціатори  Революції на граніті 1990 року. Про це розповів один із її учасників, а згодом також голос Майдану (2013-2014) Володимир Гонський, публіцист, бард, волонтер:

“Є тисячорічні традиції боротьби за Україну. Але вперше за такий довгий час в історії нашої країни ми є тим поколінням, яке може вільно і так, як потрібно нам, творити традиції вшанування борців за Україну. Коли ми поставили пісню “Пливе кача” під час прощання з Михайлом Жизневським, я бачив емоції Майдану – це було дуже потужно, і сила трагізму вражала людей”. 

Джерело: Національний музей Революції Гідності.