5 славних способів ГО потрапити в немилість до журналістів
Готуючись до системної комунікації із журналістами, можна та варто пройти якийсь корисний тренінг чи прочитати правильну літературу. Громадський Простір працює по обидва боки барикад: перша з яких – ...
Додано:
Громадський Простір
Готуючись до системної комунікації із журналістами, можна та варто пройти якийсь корисний тренінг чи прочитати правильну літературу. Громадський Простір працює по обидва боки барикад: перша з яких – громадська діяльність, друга – опрацювання інформації та відвідування десятків громадських заходів як ЗМІ, тому можемо окреслити що ж не так в медіа-НУО комунікаціях. Про хиби медійників згадаємо іншим разом. А наразі поговоримо про класичні помилки ГО і практичні поради, які допоможуть уникнути ігнору журналістів. Це цілком реальні ситуації, які спостерігали і яких зазнавали журналіст(к)и Громадського Простору на практиці.
Отже, розглянемо детальніше шляхи для непорозумінь НУО з медіа:
1. Захаращеність меседжів або комплекс «встигнути все за ті самі гроші». Страшенно дратує, коли захід будь-якого формату, особливо цим грішать під час прес-брифінгів та прес-конференцій, намагаються перетворити ледь не на звітно-виборну конференцію поважної організації «Кульбабка». Складається враження, що оскільки ви орендували це чудове приміщення, то чому б заодно не прозвітувати про ВСЕ?! Так, журналісти прийшли на захід, по-перше, через заявлену вами тему, а по-друге, саме через гарну репутацію вашої вельмишановної ГО. Тому п’ять-сім-десять голів, які говорять на різні теми, вихваляючи «Кульбабку» з різних сторін – це вже точно перебір. При чому по темі говорили більш-менш тільки перші дві із цих семи голів. Решта ж – доповнюють, так би мовити, картину, розповідаючи і про той, і про цей успішний проект вашої НУО за останній рік.
«А тепер, аби ви переконалися, що ми таки чудові й навіть кращі, ніж ви усі подумали, передаємо слово Іванову Івану Івановичу і він ще розповість вам про новий напрямок нашої діяльності, на який ми отримали грант від такого-то чудесного донора».
У цей час журналіст вже міг бути на низькому старті, аби взяти коментар у когось, хто говорив по темі, і ці п’ятнадцять страшенно довгих хвилин – можуть стати перешкодою. Більше того, а про що все-таки ви хотіли сказати своєю прес-конференцією? Про космічні кораблі, які маневрують просторами нашого безкінечного всесвіту, про проект, спрямований на порятунок їжачків, чи про десять інших напрямків вашої НУО? Цим, до речі, грішать не тільки новачки, але й просунуті гравці сектору.
2. Неповага до журналіста та до його часу. Мати повагу – це загальна така порада, але хочемо на конкретних прикладах пояснити про що йдеться. Наведемо декілька.
А. «Не фотографуйте мене, у мене невдала зачіска», – говорить експерт журналістці N. просто під час публічної події. На це хочеться сказати: мийте голови, робіть макіяж, вдягайте улюблене або ж не робіть цього – але коли ви йдете в публічне місце із публічним виступом, не сподівайтеся, що хтось здогадається, що вас у цей момент не варто фотографувати чи знімати на відео. Готуйтеся – інтелектуально, логістично, по-всякому.
Б. “Журналіст зачекає”. Під час публічного заходу лідер організації «Віримо в краще для хом’ячків Причорномор’я» обіцяє надати коментар журналістці, але лише після того як … віддасть десять розпоряджень різним волонтерам та керівникам напрямів, потім вип’є чаю, зателефонує щодо “купи важливих” питань, а ще у нього болить голова – і ось тоді… Висновок: не обов’язково, щоб той, хто керує процесом – коли і в який момент роздати брошурки журналістам, коли побудувати волонтерів у формі сердечка під час перформансу, чи поспілкуватися із поліцією, у якої виникли запитання, і той, хто спілкується із журналістами – має бути однією і тією ж особою. Розділяйте обов’язки, не змушуйте окремого журналіста або ж усю знімальну групу чекати, поки ви узгодите черговий крок з помічниками.
В. «Ви прийдіть же ж до нас… завтра на 8 ранку», – кажуть в телефоні волонтери піар-відділу організації N. о 18-й вечора сьогодні: «У нас супер гостра тема». Завіса. Будьте добрими: якщо у вас меганадважлива подія з порятунку світу, то краще давайте знати про свої заходи хоча би за пару днів. Журналісти, як правило, мають розписані дні завчасу – матеріали, зустрічі, інтерв’ю…
Г. «Зірковий синдром». Домовитися про інтерв’ю та не прийти на нього, відписуючись смс-ками. Домовитися про інтерв’ю та постійно переносити дати. Погодитися на інтерв’ю та «відморозитися» на етапі узгодження що й коли. Так-так, це ми теж у нашій практиці проходили… Реальний приклад: журналіст та фотограф приїжджають на домовлене місце, а громадського діяча там просто не виявляється! На дзвінки він не відповідає, і лише після 20-25 хвилин чекання у надії, що людина десь дорогою назустріч, репортери майже готові піти геть і тут… приходить смс: я вже йду. І не останнє… Без перепрошень і уточнень. Зустріч так і не відбулася – на сороковій хвилині терпець урвався… Висновок: навіть якщо ви спілкуєтеся із Обамою, чи зустріч виявилася супер нагальною, знайдіть кілька секунд часу, аби попередити про запізнення чи неможливість прийти, бажано до того, як журналіст з усім своїм приладдям приїде на місце зустрічі.
Тут хочеться сказати одне: “диявол захований у дрібничках”. Навчімося дотримуватися елементарних домовленостей, адже повага до часу іншого – це не тільки питання тайм-менеджменту, але це також зі сфери поваги до людської гідності, емоцій та почуттів іншого, повага до професії іншого. Усе починається з малого. Країну/світ можна врятувати, тільки починаючи із себе. Ми хочемо, щоб владні люди жили за законами, але чи ми самі дотримуємося простих правил спілкування?
Д. “Запізнення – норма“. Почати захід на 5-7 хвилин пізніше зазначеного часу, принаймні, в нашій країні – це норма, а запрошувати журналістів на півгодини раніше?! Ви так хвилювалися, аби всі прийшли вчасно, що написали анонс із часом на 20-30 хвилин раніше. Навіщо? Журналіст дбає про свої матеріали, це – частина його роботи, він розуміє: якщо прийде у “свинячий голос” – може втратити щось важливе, або сяде не в зручне місце, де погано видно і чутно. І знову ж таки, якщо якась камера через корки на дорозі приїде із запізненням, чому всі інші мають чекати? Одна камера телеканалу Б, навіть якщо він супер класний, не є важливішою від десяти інших журналістів районних газет “Придніпровська хвиля” чи “Сільське буття” (за ефектом/аудиторією вони можуть виявитися значно важливіші).
Є ще дуже багато подібних речей, продиктованих неповагою та непрофесіоналізмом, а найчастіше водночас і тим, і тим. А це фіксується – і точно не на користь Вам, та й іміджу третього сектору в цілому.
3. Лінь на прес-реліз. Ми не про суперцікаві лонгріди, а про програму-мінімум – надати інформацію. Пишіть прес-релізи. Але не так:
А. «Війна і мир» – на три-п`ять сторінки деталі про все на світі, що стосується вашої організації, мети, донорів, історії створення, із розгорненими цитатами усіх лідерів та членів правління;
Б. «хайку» або «здогадайтеся самі» – перероблений анонс із простим додаванням елементів минулого часу.
Наприклад, ви написали:
«18 жовтня у такому то місці відбудеться прес-конференція на тему «Порятунок людства через правильні закони». Під час заходу виступлять: Петренко Петро, лідер Союзу рятівників людства, Іванов Іван, заступник голови Союзу рятівників людства, Андрієнко Андрій, президент правління Союзу рятівників людства, Григорієв Григорій, відповідальний за волонтерський напрямок Союзу рятівників людства…
Питання до обговорення: 1. Докази того, що людство на грані знищення. 2. Як Союз рятівників людства вже рятує людство. 3. Як влада заважає Союзу рятівників людства рятувати людство. 4. Назва донора/спонсора проекту».
А після конференції ви роздаєте журналістам той самий листочок, переробивши все у минулому часі, при чому вам в останню мить вдалося таки залучити до спічу представника партнерської організації пана Вареледсииезжлвиуедвцева та представника влади пані Жиміреощцотхицювьевцеву, прізвищ яких ви, звісно, в тому папірці не зазначили.
Ви просто копіпастите і роздаєте ось це:
«18 жовтня у такому то місці відбуЛАся прес-конференція на тему «Порятунок людства через правильні закони». Під час заходу виступИЛИ: Петренко Петро, лідер Союзу рятівників людства, Іванов Іван, заступник голови Союзу рятівників людства, Андрієнко Андрій, президент правління Союзу рятівників людства, Григорієв Григорій, відповідальний за волонтерський напрямок Союзу рятівників людства… Питання, які обговориЛИ: 1. Докази того, що людство на грані знищення 2. Як Союз рятівників людства вже рятує людство 3. Як влада заважає Союзу рятівників людства рятувати людство. Назва донора/спонсора проекту».
Ні статистики, ні цитат, ні нових фактів… іноді навіть назву організації забувають (бояться?) вказувати.
В. «Які в нас чудові брошурки». Після заходу журналісти на руки отримують брошурки про діяльність організації з картинками (іноді позаторічні). І все.
Висновок: навчіться писати релізи «серединного штибу», у яких можна зрозуміти ваш меседж, що відбулося та чому, і хто ви такі. Якщо журналіст захоче, він чи вона самі можуть запитати про інші двісті напрямків діяльності вашої НУО.
4. Непродуманість плану, або “Синдром нудьги”. Часом журналістам доводиться ставати свідками того, як активісти вже по ходу справи шукають відповідального за те чи те, і на тому ж ходу доузгоджують сценарій подій. “А хто знає, що це і де це?” “Саша знає!” “А де Саша?” “Ще нема”…. Або ж цікаві інциденти поєднання різних форматів в одному, як от круглий стіл – перформанс, прес-брифінг – тренінг. Таке буває нечасто, але буває. І тоді ти спочатку вислуховуєш десять голів, які говорять свій промовистий спіч, а заявлений перформанс виявляється нецікавим і малозмістовним “пшиком”, який не знати що підкреслює зі всього сказаного. Тоді це нудно, нецікаво і хочеться запитати: “І що?” Продуманість сценарію та меседжів, узгодженість та організованість – навпаки можуть зробити звичні формати живим змістовним інформуванням.
5. “До обіду ложка, а після обіду не треба”. Так, це не тільки про вчасність анонсованих подій, а й про вчасність повідомлення пост-фактум. Якщо місяць тому ви провели чудовий круглий стіл, присвячений актуальній саме місяць тому темі, то навіщо мені/моєму виданню не дуже інформативний пост-реліз про це сьогодні? Особливо, коли є опція самостійно і вчасно додавати/пропонувати свої повідомлення на сайт. Залиште це для вашого сайту чи блогу. Саме місяць тому це могло б стати інфоприводом для якогось матеріалу, чи радіо-ефіру, на якому хтось зі спікерів міг би виступити і сказати, що ж такого важливого ви наобговорювали на тому заході. Місяць тому це було б актуально запостити на Порталі чи поширити у соцмережах. Навіщо наприкінці травня знати, що у вашій організації сталося ще на початку квітня, а то й березня, якщо це не має стосунку до сьогоднішнього дня? І цим грішать саме громадські організації, іноді дуже поважні. І саме громадські організації згодом скаржаться на брак уваги медіа до їхньої важливої діяльності.
А ще… Нікому ніколи в житті ще не заважала подяка, усмішка та проста привітність. Знову ж таки, кожен окремий формат та інструмент можна і варто обговорювати окремо. Але прості речі, як от розуміння, що саме ви хочете сказати, повага до часу та емоцій, часом, нервів тих, через кого ви прагнете це донести (у даному випадку – медіа), якісна підготовка обраного заходу – ніколи не будуть зайвими. Перефразовуючи відомий вислів: професіоналізуймося, бо ми того варті!
Любов Єремічева
Ілюстрації: Віталій Ніщименко