Юрій Антощук: працюємо над створенням рекомендацій херсонським громадам та відновленням соціальних зв’язків

Громадський Простір

Рік тому, вночі 6 червня 2023 року, російські окупанти підірвали машинний зал Каховської ГЕС та знищили близько половини секцій її дамби. Це найбільша техногенна катастрофа в Україні з часу Чорнобилю та один з численних актів екоциду росіян від початку повномасштабного вторгнення. Знищення  греблі Каховської ГЕС спричинило екологічну катастрофу, в результаті якої було затоплено 620 км² суші, постраждало 333 тис га природоохоронних територій і 11 294 га лісових угідь, змінилась морфологія річки, спричинивши хімічне забруднення та руйнування середовищ існування. Згідно Зі звітом «Оцінка потреб після катастрофи на греблі Каховської ГЕС» (PDNA) , втрати екосистемних послуг оцінюються у понад 6,4 мільярда доларів США (58% від усіх збитків) через вплив на природоохоронні території та ліси. Потреби у відновленні довкілля становлять 59,5 мільйона доларів США, пріоритетними напрямками яких є розмінування, очищення, обстеження та оцінка забруднених територій. Деякі екологічні наслідки є незворотними і можуть чинити каскадний вплив в інших секторах протягом десятиліть.

Depositphotos

Якими є актуальні проблеми через рік після підриву дамби на Каховській ГЕС, чим живе Херсонщина нині, як херсонці продовжують і навіть розвивають громадсько активне життя, як варто долати різні надлами та конфлікти, що виникають в деокупованих громадах, які  досі продовжують залишатися під обстрілами, як працювати з відбудовою та людьми після деокупації…  Про це і не тільки Громадський Простір поспілкувався з Юрієм Антощуком, головою Фонду “Об’єднання”.

Юрій та його організація продовжували працювати під час окупації Херсона і нині активно діють на правобережжі деокупованої Херсонщини. Фонд включається як у вирішення нагальних проблем (як от допомога ДСНС після катастрофи на Каховській ГЕС), так і працює на перспективу — з тим, як єднати громади, як в майбутньому повертати люде до своїх домівок, як працювати з населенням після деокупації — в надії на звільнення поки що окупованого лівобережжя області. 

Рік після трагедії з підривом Каховської ГЕС. Які проблеми ще є актуальними? Чи все враховують благодійники та донори, спрямовуючи свою допомогу на Херсонщину?

Можна подивитися на Херсон і громади, які ближче до води і які більше постраждали. Якщо дивитись по громадах, ми бачимо, що проблема з водою залишається. У багатьох громадах роблять нові свердловини для того, щоб якось зробити подачу води, встановлюють, в тому числі за допомогою і завдяки міжнародним донорам і фондам різні водонапірні вежі в деяких населених пунктах.

Я гадаю, що проблема з водою буде актуальною для її вирішення. Деякі населені пункти і раніше потерпали від зневоднення або були певні проблеми. Після підриву ГЕС, коли вода відійшла, фактично, і немає звідки здійснювати забори і треба робити свердловини ще глибшими, відповідно — проблема посилилась. Але на це швидко зреагували і реагують донори, тобто ці всі встановлення і буріння — це супер. Плюс в деяких селах досі йде підвіз бутильованої води. То вже рік пройшов….

По-друге, також було передано багато установок для очистки води в різні населені пункти і громади, які були теж встановлені. Деякі установки трохи не підходять — якщо так згадати, що було минулого року, то всі везли все, що тільки можна було і особливо не розбиралися. Треба було по максимуму закрити потреби і ДСНС, і людей — і те, і те, і те. Так само, як і ми теж. Ми скоординувалися з ДСНС, більшою мірою, питали, що їм потрібно, поліцію питали, що їм потрібно. І виключно за їхніми запитами робили вже закупівлі і таке інше. 

Якщо дивитись по Херсону — ми бачимо, що досі стоїть питання зруйнованого житла через воду. Ну, тобто що людям робити? Немає компенсацій чи виплат саме за зруйноване житло, оскільки Херсон зараз в зоні ведення бойових дій. Заявки приймають, але, фактично, саме по Херсону поки я не маю 100% інформації, чи йдуть виплати. З тих, кого ми бачимо і знаємо — їм виплати поки що не робили. Немає цих виплат, вони зараз заблоковані, оскільки Херсон в зоні бойових дій… І виходить таким чином, що вже рік пройшов, а в людей зруйноване житло. Хоча були одномоментні виплати — по 5 тисяч гривень, тобто невеличкі виплати першої допомоги. Але ж ми розуміємо, що таке 5 тисяч гривень, що таке 3 тисячі гривень — це взагалі ні про що. Тому проблема ось в цьому залишається актуальною. 

Наприклад, коли ми займалися питанням осушування підтоплених будинків, і передавали ОСББ (в основному ми працювали з ними) промислові осушувачі, вони сушили і потім там обробляли стіни, цей процес відбувався до грудня, до січня. Тобто вже була зима, а вони продовжували осушувати приміщення, бо там, наприклад, на Острові (р-н Херсону — прим. авт.) не було світла декілька місяців після підтоплення. І тут питання з житлом — відкрите. Я, чесно кажучи, не знаю, як воно буде вирішуватись на рівні держави чи області. На це відповіді в мене немає. Є багато знайомих, які, фактично, вже у віці пенсійному-передпенсійному втратили свої будинки…

Осушування та дезінфекція ОСББ

Яким зараз є громадсько активне життя на Херсонщині? Оцініть його, за власними спостереженнями.

Якщо дивитися з погляду волонтерського, громадського активізму, то дуже багато волонтерів, громадських організацій — нових, старих. Активно. Це життя дуже і дуже активне.

По Херсону створено декілька безпечних просторів в укриттях. Там постійно щось проводиться. Це проводять різні організації і створили різні організації. Вони, можна сказати, розпорошені по районах — є і в центрі, і в інших районах міста. І там постійно йде життя, приходять люди, і з дітьми приходять, для них проводять різні майстер-класи. Тобто, якщо так оцінити загалом — супер, життя, можна сказати, вирує. Інше питання, що… досі залишається велика небезпека через постійні обстріли, щоденні обстріли.

Втім, є один нюанс, який ще так в публічному просторі не проговорюється, але на наших нарадах, на робочих групах, на обласних зустрічах це проговорюється постійно і це те, що підіймає певний рівень напруженості. Йдеться про волонтерів. Є волонтери-жінки і організації, якими керують жінки і там в основному персонал жінки. А є волонтери, які забивають вікна, їздять на різні локації, виконують, фактично, функцію, яку мають виконувати представники органів місцевого самоврядування чи військової адміністрації, але собою це закривають саме волонтерські організації. Перекриття будинків, де були обстріли, забиття вікон тощо — і в таких сферах, в основному, працюють хлопці і чоловіки.

Ми проводимо робочі групи з громадської безпеки, де представлені різні органи і ГО, при адміністрації є різні ради (рада волонтерів тощо) — під час засідань волонтери говорять, що багато хто не хоче працювати саме через посилення мобілізації. І ми бачимо тенденцію, що з певним часом активність таких волонтерів може знизитися. Ряд волонтерських груп висловлюють занепокоєння, що, наприклад, в деяких селах, в сільських громадах більшою мірою проблеми закривають саме вони. Там немає такої підтримки з боку місцевої влади. Але вже зараз ці волонтери перестають там працювати в силу посилення мобілізаційних заходів. Волонтери не мають ніяких бронювань абощо. І з боку херсонської обласної влади поки немає якихось активних дій, які б допомагали дати їм, наприклад, відстрочки. І це те, що прослідковується зараз дуже чітко у порядку денному при спілкуванні з різними волонтерськими організаціями. Але поки цього питання немає в публічній площині. 

Проблем насправді багато, але це те, що зараз найбільше бентежить ось ці організації, які активно допомагають. Але якщо подивитися загалом — то дуже багато заходів проводять зараз.

Я знаю, що ваша ГО включається в багато процесів для закриття нагальних криз. Але на якій активності вона сфокусована нині? 

Якщо так дивитися, то ми не є гуманітарною організацією. Так вийшло, що нам довелося якийсь час працювати в окупації Херсона і вже після деокупації. Видавали якісь засоби, в першу чергу, засоби захисту або для підтримки фондам, які допомагають, ДСНС, поліції, іншим. Це така, побічна діяльність.

Але наш напрямок, який був до вторгнення і є зараз, це фактично посилення, залучення, активізація громадян, можна сказати, посилення соціальної згуртованості і нині громадської безпеки. Ми продовжуємо працювати з громадами, з деокупованими громадами.

У нас в громадах створені робочі групи з громадської безпеки. Це такі дорадчо-консультативні об’єднання. Тут за одним столом зустрічаються представники військових адміністрацій, ДСНС, поліції, громадських організацій, благодійних фондів, інших установ — наприклад, старостати, лікарні, вчителі або директори шкіл. І за такими спільними столами в громадах проводиться обговорення питань посилення громадської безпеки — що можна зробити, які є проблеми в громадах, що потрібно. Допомагаємо їм готувати проєктні заявки на фінансування.

Кочубеївська СТГ

Наприклад, Станіславська громада, яка постійно потерпає від обстрілів, під час таких засідань визначила перелік проблемних питань, які вони вбачають станом на зараз, ПРООН профінансувало ініціативу, і наразі у громаді облаштоване нове робоче місце для поліції. Або, наприклад, Білозерська громада — визначили, що проблемою через постійні обстріли є пожежі. МПО чи пожежним командам треба їздити в різні населені пункти гасити, до річки вони не можуть спускатися, тому що якраз там постійні посилені обстріли і їм потрібно десь робити забори води для пожежних машин. Для цього вони їздять в інші населені пункти. Відповідно, поки вони поїдуть загасять, повернуться, наберуть воду і знову треба повертатися в інший населений пункт — це все час і неефективна робота. Наприклад, вони визначили, що їм потрібні пожежні гідранти. Розробили проєкт, ПРООН профінансував, і гідранти були закуплені і встановлені. Тобто я вам наводжу приклади. Під час ось таких робочих груп, де присутні дуже різні представники, йде спільне обговорення і спільне, можна сказати, голосування за першочергові проблеми, які потрібно вирішувати на локальному рівні. І там однаковий голос мають як представники військових адміністрацій, так і волонтерів або вчителів, які доєднуються і обговорюють ці питання. 

Станіславська СТГ

Тобто ми сконцентровані на тому самому, чим займалися і раніше — на об’єднанні різних стейкхолдерів, але для того, щоб вони через різні підходи могли вирішувати, визначати, налагоджувати якусь комунікацію, діалог і спільним рішенням робити зміни. В даному випадку, це відновлення, але відновлення, мабуть, не інфраструктурне, а більше цих соціальних зв’язків. Бо ви ж розумієте — проблем багато, коли люди виїхали, хтось повернувся, хтось не повернувся, залишився… І ось існує ця напруга — дуже багато конфліктних ситуацій. Тому ми докладаємо зусиль для того, щоб люди ефективно вели діалог. Не просто раз зібралися, адміністрація послухала про проблеми, сказала:  “Добре” і далі пішла робити свої справи, як завжди. Буває так. А щоб цей механізм був більш правильним. 

Ось зараз ми, наприклад, наприкінці минулого року, на початку цього разом з адміністраціями оголошували  збір ідей серед населення, яке виїхало. Ми розуміємо, що нам якимось чином потрібно потім повертати людей назад. Це такий великий актив людей. Бо в багатьох громадах 50% населення просто виїхало. І ми не знаємо, чи ці люди повернуться, чи не повернуться… Декларують, що хочуть повернутися, але, як показує міжнародна практика в інших країнах, ми бачимо, що цей відсоток невеликий — людей, які повертаються. І чим довше відбуваються постійні обстріли і невідомо, як буде далі, то більше люди вже пускають своє коріння в інших громадах або в інших країнах, і ми не знаємо, як це буде. Тому ми разом з громадами це розуміємо, і намагаємося їх залучити навіть віддалено до процесу життя громади. Це не просто про те, щоб громади інформували, що відбувається, а щоб залучати цих людей і підтримувати з ними зв’язок. 

Ось, наприклад, минулого року і на початку цього був збір таких ідей по трьох громадах, теж Херсонської області. Зібрали, ми вважаємо, багато — майже 600 ідей. Люди висловилися, щоб вони хотіли бачити в своїх громадах, які проєкти тощо. Зараз у нас процес розгляду цих ідей, і далі донори погоджуються фінансувати низку з них. Тож ми працюємо зараз в цьому напрямку — напрямку відновлення соціальних зв’язків, побудови ось цього діалогу. Це все така не гуманітарна діяльність, але дуже стратегічно важлива. 

Як, на вашу думку варто працювати з відбудовою, аби вона була не для галочки, а насправді такою, яка подобається людям і служить для їхніх потреб?

Це складне питання — про те, як це має бути зроблено ефективно. Але точно знаю, що треба залучати людей до цього процесу. І потрібно використовувати різні методи і підходи до залучення людей. Тобто це не має бути тільки таким чином, що раз зібралися, як буває, коли адміністрація звітує: “Ми сьогодні зібралися (чи онлайн) і провели нараду з представниками бізнесу”. Як зазвичай виглядає ця зустріч: двогодинна зустріч, зібралися 50 людей, кожен сказав по 5 хвилин про свої проблеми, влада записала, сказала: “Окей” і починає щось робити, а може й не робити. Як мінімум, відзвітували, що така зустріч відбулася. Тобто це не системна робота, не системний підхід. Чути людей важливо, комунікувати важливо, але ж є різні методи. І ми, як громадські організації, знаємо прекрасно зі свого досвіду різні методи. Для цього потрібно залучати фасилітаторів, для цього потрібні різні підходи — не тільки зустрічі. Це має бути комплексний підхід.

Але ми, з іншого боку, бачимо, що часто бувають і потрібні рішення на зараз — щоб показати… Гуманітарка — це фізична річ, “ми роздали гуманітарку, охопили 5 тисяч людей”. Ось — ми побачили 5 тисяч людей, ось є фізично якийсь набір допомоги, або роздали планшети — це фізично, це зрозуміло. А ось оці всі заходи, зустрічі — швидкого ефекту не покажуть, його не буде видно. Це стратегічні речі. Тому що це напрацювання складних програм по відновленню — і я зараз говорю про відновлення не інфраструктури. Люди… Інфраструктуру ми зрозуміли — профінансують донори через державу. Вона відбудує і відбудовує зараз Посад-Покровське та інші населені пункти, які далі від ліній. Але якщо там ніхто не буде жити або якщо будуть продовжуватися конфлікти і напруга всередині громади, якщо не буде відновлено цих зв’язків, якщо не буде довіри до влади, в першу чергу, також, до поліції, до правоохоронних органів, взагалі — між собою, то ми ж розуміємо, що така громада не буде ефективною. 

Тому до цього потрібні дуже різні підходи. І я вважаю, що саме громадські організації можуть допомогти представникам влади зробити ефективним цей процес. Але тут має бути сприяння влади, готовність включатися в нього. Немає такого, що вони нічого не роблять — вони роблять дуже великі речі. Особливо коли, умовно, сьогодні приліт, немає світла — вони роблять все для того, щоб це відновилось. Це дуже велика робота. Тобто вони, як військова адміністрація, займаються життєзабезпеченням населених пунктів, і відповідно координацією різних установ, структур і таке інше. А ось на роботу з населенням — я не про гуманітарку, ви розумієте, про що я — на це в них зараз немає часу. І тут якраз має включатися громадський сектор в координації з представниками влади. 

Зрозуміло, що багато речей ми дізнаємося тільки після деокупації лівобережжя Херсонщини, які нам поки що невідомі, але якщо загально оцінити, яка там зараз ситуація з правами людини, в гуманітарному плані тощо… 

З правами людини — взагалі можна про це не казати. Які там є права в людей?.. Прав ніяких немає. Якщо немає російського паспорта… тому більшість вже вимушені були взяти. Я гадаю, що дуже мало залишилося таких, хто його не отримав. Бо за ті більше двох років окупації, відповідно без паспорта російського ти ніхто і нічого ти не отримаєш. Взагалі. І навіть не виїдеш за межі населеного пункту. І ще й зараз ми ж розуміємо ставлення окупантів півтори роки тому і зараз — кардинально різне. Одна справа, коли вони прийшли і подумали, що вони тут “навсєгда”, як вони вивішували на своїх плакатах, а інша справа, коли вони вже зрозуміли, що їх вигнали з Херсона і що вони тут точно не “навсєгда”, то ставлення до місцевого населення зовсім інше буде.

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений Громадський Простір (@prostirua)

Тут інша проблема. Я би, все ж таки, дивився з нашої точки зору. Дуже багато зараз зафіксовано випадків, і це на рівні держави, коли люди, наші, українці, повертаються в окупацію. А повертаються, тому що в них просто немає за що їм жити тут. Тобто виплати для ВПО відмінили, і виходить так, що люди, фактично, які виїжджали  з окупації, які вимушені були покинути там свої домівки, повертаються назад, тому що хоча б, як вони кажуть, їм не потрібно платити за свій будинок, де вони живуть. Просто тому що тут їм не можуть забезпечити повноцінну допомогу. І це, я вважаю, велика проблема. 

До речі, ми розробляли ці рекомендації громадами на основі їхнього досвіду після деокупації щодо відновлення життя. 150 питань з різних напрямків — що робити на деокупованих громадах, що робити вже зараз, поки вони окуповані і що робити перший місяць після деокупації, і потім. Там такі рекомендації по різним напрямкам. Ми зробили такий чек-лист разом з адміністраціями. Але ж якщо не буде забезпечено зі сторони держави… Я вже колись це казав в якомусь інтерв’ю, що ейфорія від звільнення дуже швидко пройде, потім настає буденність і якщо держава не зможе забезпечити фінансово і взагалі стабільне функціонування людей… Бо одразу робота не з’явиться на звільнених територіях. Там звикли, що росія смітить грошима. Там багато колаборантів, думаю, вони поїдуть далі після звільнення, повернуться на оркостан. Але, фактично, ну ось ми дивимось, що дуже багато органів створено по деокупації і багато різних державних установ. Хаос, насправді хаос. І вже пройшло майже два з половиною роки, сто відсотково чіткої… Я читав, там є різні розробки на рівні держави — вони не структуровані, вони хаотичні, вони про те, що робити умовно. Так — на перший місяць вже є плани, як відновити потрібне, там не буде світла, не буде зв’язку, то є розуміння, що треба робити. Але в перспективі — як працювати з цими людьми, які були весь цей час в окупації? Тут скільки питань насправді.

Я б ставив питання насправді, в першу чергу, що ми зможемо дати людям після звільнення, чи є у нас план — конкретний план, не популістичний? Що ми можемо їм запропонувати після звільнення? У нас достатньо ресурсів розуміння, ресурсів людських та інших? Хто буде працювати на звільнених територіях? Зрозуміло, що там буде все заміновано, там не буде ні світла, ні води. Світло, вода, зв’язок — це все відновиться швидко, вже по досвіду Херсона і звільненого берега нашого. Але ж це не єдина проблема, яку доведеться вирішувати.

Зараз, напевне, є певний стан напруги — між тими, хто залишився і тими, хто виїхав.  Як долати такі важкі ситуації між людьми? Що може запропонувати громадський сектор?

Ну ось бачите — тут поляризація нашого суспільства тільки збільшується. Це питання навіть не тільки тих, хто виїхав і хто залишився, хто був в окупації, хто не був в окупації, хто в ЗСУ, хто не в ЗСУ, хто розмовляє українською, хто російською… Тобто оцих факторів розділення суспільства стає все більше, а російська пропаганда цьому дуже добре допомагає, вміло працює. І це одне з питань. Державна інформаційна політика має бути правильно побудована. Якщо так подивитися, в нас її фактично немає.  А якщо і є, то на рівні побажання, щоб вона була трошки краще. Не трошки. 

Що робити з цим питанням… Це має бути, мені так здається, в тому числі державна політика. Бо громадські організації намагаються щось з цим робити. Є платформа ГІСМАОВК, це ряд моніторів, які моніторять ці конфлікти в громадах. І це не державна структура, знову ж таки, це громадська структура, вже багато років вона працює по Україні і виявляє ці конфлікти в громадах і робить якісь рекомендації. Навіть більше того — громади можуть звертатися до таких організацій з проханнями розробити якісь методи, підходи. Але громадські організації це не зможуть вирішити, це має бути спільна робота — влади і громадськості. Ми запрошували на наші зустрічі  представників того ж ГІСМАОВК, щоб вони презентували свої пропозиції. Вони кажуть: “Якщо у вас в громадах є конфлікти, ми можемо провести моніторинги, ми можемо скласти вам рекомендації, що робити, тобто конкретний покроковий план, що робити”. Громади кажуть: “Супер, класна ідея”, і в принципі на цьому співпраця завершується. Тому що з точки зору влади в громадах — там дуже багато проблем: постійні обстріли, треба налаштовувати, координувати всю діяльність, людей немає і всього іншого теж немає, кадровий голод. Що з цим робити? Я не знаю. Це дуже складно.

Тут має бути, в першу чергу, прозора, зрозуміла державна політика, що з цим робити. Залучення максимально експертів в цей напрямок, громадські організації мають включатись, бо багато роботи робиться паралельної. І часто буває так, що це дійсно як паралельні світи — влада по-своєму працює, громадськість по-своєму. Влада неповоротка, вона вирішує поточні проблеми, на потім... Це як з ГЕС насправді — всі ж розуміли, що це може статись. Про це говорили ще напередодні — ще в 2022-му році. Але потім виявилось, що це несподіванка, і виявилося, що ДСНС нічого немає, і ті потреби ДСНС у першу чергу закривали волонтери. Так не має бути, має бути конкретний план і розуміння. Теж саме прийшло, коли Херсон звільнили і виявилося, що немає плану деокупації — що робити — це був хаос. Скупчення людей на одному місці і потім прильоти, і багато-багато чого ще. Ми спілкуємося з нашими колегами з Запорізької області, чиї громади досі окуповані. Якби вони розробили для себе — для Мелітополя план деокупації чи план дій на перші 30 днів… Зі сторони держави його немає. Якщо подивитись на ці державні системи, які опікуються питаннями саме відновленням України та регіонів — їх створено просто купа — різні національні ради, консультативні ради, якісь керівні комітети міжвідомчі, міністерство, вже тепер розділили знову ж таки, віцепрем’єр міністр, який відповідає за різні напрямки, і купа-купа всього іншого. Хаос одним словом. 

Наостанок: якісь важливі думки-меседжі в контексті Херсонщини

Зараз, впродовж останнього, мабуть, року-півтори я бачу, що у нас в контексті Херсонської області відновлюється діяльність багатьох організацій, також з’являються нові, але немає поки що єдиної координації. Втім, намагаються різні організації — зокрема мені телефонують, ми спілкуємося, кажуть: “Давайте створимо таку координаційну діяльність, щоб всі знали один одного, хоча би розуміли, хто чим займається”. Бо ж виникають нові організації, вони доволі потужні, але працюють в своєму напрямку і навіть не знають про існування інших організацій, хто-що робить. Ось тут потрібна максимальна координація, мені здається, потрібен хтось, хто візьме на себе цю відповідальність, складну роль — роль, в цьому випадку, не фасилітатора, а якось об’єднуючого такого фактору, хто б міг об’єднати і хоча б налагодити цю співпрацю. Бо були намагання після підриву ГЕС це зробити. Я знаю, що навіть приїжджали з Харкова, з Харківської області представники, хотіли створити якийсь координаційний штаб, але у них потім нічого не вийшло. Бо у нас в Херсонській області з цим якось складно — з координацією і в плані співпраці. Тому, я гадаю, що це перший, дуже важливий момент.

І другий важливий момент — що якщо влада дійсно хоче робити щось на перспективу, в довгостроковій перспективі, не тільки короткій, яка про зараз, про закриття потреб на зараз, то потрібно застосовувати ефективні методи побудови діалогу і знаходження цих методів, які допоможуть нам вирішити нагальні проблеми. Тобто є фасилітатори, є різні методи роботи з різними стейкхолдерами, з різними групами. Їх треба застосовувати на практиці.

Я знаю, що багато хто, хто не дотичний до громадської діяльності, навіть в житті ніколи не чув, що таке фасилітатор. А ось, мені здається, професійні фасилітатори зараз мають працювати на деокупованих громадах для того, щоб вони могли правильно і ефективно побудувати роботу різних груп. Це ж не фасилітатор розказує, як  потрібно щось вирішити — він допоможе групі, яка вже має досвід, внутрішній досвід, знайти рішення. Має бути зі сторони такий фасилітатор, група, як має працювати в громадах, і влада та інші стейкхолдери мають бути готовими до того, щоб спільно працювати. 

…………………………………………………………………………

Світлини з архіву Фонду “Об’єднання”

Спілкувалася Люба Єремічева