Люстрація в Україні має стати справедливістю без помсти

Галина Жовтко

Після пережитого за останні 4 місяці Україна має знайти власний шлях очищення та має нарешті розпочати масштабну люстрацію. Ключ до мирного співіснування та успішного перехідного процесу полягає у становленні рівноваги в забезпеченні справедливості без помсти, – нагадують закордонні експерти. Демократична держава, здійснюючи люстрацію, повинна застосовувати процесуальні засоби демократичної держави.

Україна. Люстраційні ініціативи

На сьогоднішній день підготовлено вже три законопроекти про люстрацію в Україні. Одну концепцію розробила Гельсінська спілка з прав людини (Закон України «Про люстрацію в Україні»), друга концепція представлена та уже зареєстрована партією “Свобода” (Проект Закону про проведення люстрації в Україні від 26.03.2014), третій проект представлений групою юристів-волонтерів, які захищали людей під час Майдану та розуміють, наскільки важливо провести люстрацію в судовій системі.

Проте, за словами Єгора Соболєва, за місяць офіційною владою не зроблено жодного кроку для того, щоб підтримати ці ініціативи.“Люстраційний комітет далі залишається громадською ініціативою і всі ми діємо на волонтерських засадах… . Закон про початок очищення системи правосуддя (авт. – йдеться про Проект Закону про відновлення довіри до судової системи України) – Закон про звільнення усіх ключових центрів неправосуддя в Україні – від Вищої ради юстиції і до заступників голів усіх суддів, так само з величезними боями був зупинений в Парламенті буквально минулого тижня. 14 голосів не вистачило для його ухвалення, при чому, ці 14 голосів могли б дати фракції правлячої коаліції – Батьківщина, Удар і Свобода, якби всі їх депутати прийшли до Парламенту і проголосували. Звісно, за закон не дали жодного голосу Партія регіонів, Комуністична партія і група з красивою назвою, яка очолюється Анатолієм Кінахом. Саме ці парламентарі несуть відповідальність за те, що в їх парламенті процес очищення влади не почався“, – зазначив Єгор Соболєв.

Висновки експертів Ради Європи щодо законопроекту 4378-1 про відновлення довіри до суддів.

2 квітня адвокати та експерти з права, що працювали у робочій групіЛюстраційного комітету, представили свій спільний текст законопроекту Про люстрацію в Україні. Основу цієї групи склали, зокрема Тетяна Козаченко, Євген Шевченко, Валентина Теличенко та Євген Жеребецький. Пропозиції та зауваження до тексту законопроекту автори просять надсилати на скриньку [email protected].

Леонід Козаченко, Голова Ради підприємців при Кабінеті Міністрів України, представив програму атестації чиновників – «Сто днів», суть якої полягає у боротьбі із корупцією. Ця програма дозволить «відбілити та очистити суспільство від тих брудних людей, які були задіяні в корупції». Програма складається із трьох частин: 1.атестація чиновників; 2. низка законів, які треба прийняти та доповнити існуючі (близько 20-ти); 3. посилення ролі громадянського суспільства з точки зору його контролю над владою. За словами Л. Козаченка, через сто днів буде проведено наступний Бізнес Форум, та у такий спосіб планується створення необхідної законодавчої бази уже за пів року.

Люстраційні закони у Чехії та Словаччині 

Чехословаччина була першою країною у пострадянському регіоні, яка прийняла люстраційні закони – “Великий люстраційний закон” у жовтні 1991 році, через два роки після зміни режиму, та в 1992 році “Малий люстраційний закон”, який стосувався поліції, тюремних охоронців та окремих підрозділів МВС. У 1993 році був прийнятий «Закон про незаконність комуністичного режиму», в якому йшлось про те, що Комуністична партія Чехословаччини, її керівництво та члени несуть відповідальність за методи здійснення влади в період 1948-1989 рр.. У лютому 2014 році Комуністична партія внесла пропозицію скасувати люстраційний закон, проте Чеський Парламент відхилив цю спробу.

Початково люстраційний закон мав діяти лише 5 років, тобто лише на час перехідного періоду. Але після жорстких політичних дебатів цей закон було продовжено. Спочатку у 1995 році (на 5 років), а потім у 2000 році на невизначений час.

Що стосується Словаччини, то вона після розпаду Чехословаччини не впровадила люстраційні закони через брак політичної волі. У 2002 році був прийнятий “Закон Національної Пам’яті”, на базі якого було створено Інститут Національної Пам’яті. Але цей закон не обумовлював жодних правових санкцій проти причетних осіб.

За словами Адама Граділека, Інститут вивчення тоталітарних режимів, Прага (Чеська Республіка), у люстраційному процесі найбільша проблема була пов’язана із співпрацею з секретними службами, оскільки багато людей, які там працювали, були змушені до цього. Тому важко було відділити – хто був там за гроші, хто з ідеологічних причин, а кого просто змусили. Що стосується основних помилок, то, наприклад, у 1992 році політичний активіст Петр Цібулька опублікував неофіційний список тих, хто співпрацював із секретними службами. В ці дні не було розуміння, про яку саме співпрацю йшлось, оскільки багато людей змушені були у свій час на таку співпрацю.

Люстрація. Досвід Польщі

Перші спроби люстрації у Польщі почалися у 1992 році. Сейм видав закон, який зобов’язував тогочасне міністерство внутрішніх справ запропонувати список осіб, щодо яких в архіві МВС були збережені дані про реалізацію цими особами антидержавної діяльності. Проте, цей закон, який впроваджувався за прем’єрства Яна Ольшевського, був незабаром визнаний неконституційним.Тільки 11 квітня 1997 року було вперше ухвалено Закон про люстрацію.Це відбулося за рік після резолюції (№1096) Парламенту Ради Європи. У цьому законі люстрація стосувалася лише осіб, які виконували публічні функції (президент, посли, сенатори, члени уряду) та які мали відношення до співпраці із радянським урядом. З самого початку цей закон мав проблеми – судові органи намагалися паралізувати цей закон. Тому, після внесення змін, був створений люстраційний суд при апеляційному суді, – розповів Радослав Патерман, Віце-президент Люстраційного департаменту Національного інституту пам’яті (Республіка Польща).

2006 року польський парламент прийняв законопроект, що розширив дію колишнього закону про люстрацію та дозволив без додаткових розслідувань звільняти з роботи колишніх співробітників чи агентів органів держбезпеки ПНР. Закон поширювався тепер і на голів адміністрацій населених пунктів, членів керівництва фірм з державною участю, вчених, працівників університетів та журналістів.

Важливим у цьому процесі було те, що архівні документи були направлені уІнститут національної пам’яті, створений 1998 року. Інститут займається вивченням діяльності органів державної безпеки Польщі в період 1944-1990 рр.., а також органів безпеки Третього Рейху та СРСР з метою розслідування злочинів по відношенню до польських громадянам в цей період, а також здійсненням люстраційних процедур. З 2007 на сайті ІНП розпочато публікацію списків громадян, які співпрацювали з органами держбезпеки ПНР. Публікації здійснюються відповідно до прийнятого 14 березня 2007 «Закону про люстрацію».

Агнєшка Ромашевська, Віце-президент Польської Асоціації журналістів, Генеральний директор BelsatTV (Республіка Польща), виокремила три різні плани щодо люстрації – антикорупційні заходи, реформування спецслужб і правового поля та третій вид люстрації, який є більш історичним підходом – те, що відбувалось в Польщі, Чехії, Німеччині, але який також пов’язаний із діяльністю спецслужб. За словами Агнєшки Ромашевської,реформування спецслужб – це дуже складна річ. Як показав досвід Польщі, правильно було б розпустити ці служби, а не продовжувати реформування.

Боротьба щодо люстрації суддів була програна у Польщі, – заявила Агнєшка Ромашевська. Україна не має повторити цих помилок:

За словами Павела Осіка, Члена Комісії з прав людини при Верховній Раді Адвокатської Палати Польщі, чим швидше Україна буде впроваджувати люстраційні інструменти, тим кращі будуть результати. Експерт нагадав, що створюючи і впроваджуючи люстраційні інструменти, Україна має пам’ятати, що вона є членом Ради Європи та має дотримуватись Європе́йської Конве́нції з прав люди́ни, яку вона ратифікувала у 1997 році. В ситуації, коли немає директиви від суду, Павел Осік порекомендував проаналізувати резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи – це резолюція 1996 року під номером 1096 – «Про заходи, спрямовані на ліквідацію спадку колишніх комуністичних тоталітарних режимів».

Ця резолюція містить важливі настанови щодо того, як справитись із перехідним процесом, не порушуючи прав людини. Україна, звісно, має знайти власний шлях, але потрібно пам’ятати, як сказано в резолюції, що ключ до мирного співіснування та успішного перехідного процесу полягає у становленні делікатної рівноваги у забезпеченні справедливості без помсти.Демократична держава, що базується на верховенстві права, повинна при ліквідації спадку колишніх комуністичних тоталітарних режимів, застосовувати процесуальні засоби демократичної держави. Вона не може застосовувати будь-які інші засоби, оскільки тоді вона не буде кращою, ніж тоталітарний режим, який має бути ліквідований. Мета люстрації не покарати людей, ймовірно винних, – це завдання прокурорів з використанням кримінального законодавства – а захист новоявленої демократії.

Довідково:

1 квітня 2014 року Фонд «Відкритий Діалог» провів міжнародну конференцію «Люстрація: рішення для України». Під час конференції експерти з Польщі, Чехії, Румунії, Литви, Словенії та України представили національні законодавчі та громадські люстраційні ініціативи.