Максим Буткевич: щоб протистояти смерті, не можна відмовлятися від власної свободи
"Україна — це наша можливість. І від нас залежить, чи реалізуємо ми її". Такий меседж пролунав у ключовій промові Максима Буткевича на ХІІІ Форумі розвитку громадянського суспільства «СТОЇМО». Максим ...
Додано:
Громадський Простір
“Україна — це наша можливість. І від нас залежить, чи реалізуємо ми її”. Такий меседж пролунав у ключовій промові Максима Буткевича на ХІІІ Форумі розвитку громадянського суспільства «[ви]СТОЇМО».
Максим Буткевич — український громадський діяч, правозахисник, журналіст, а після лютого 2022 року — військовослужбовець ЗСУ. 18 жовтня цього року Максим був звільнений з російського полону, пробувши там 2 роки та 4 місяці.
Виступаючи перед аудиторією Форуму, Максим Буткевич поділився роздумами про важливість свободи, а також про необхідність солідарності та взаємоповаги в умовах сучасної боротьби за Україну. Правозахисник та військовослужбовець нагадав, що саме згуртованість та підтримка одне одного, попри різні переконання та погляди, є ключем до створення спільноти, де кожен може жити вільно, гідно і без страху.
Це сьогодні дуже важливі слова для усіх нас — тому подаємо промову повністю:
Ще до того, як я приєднався до Збройних Сил України, в яких я зараз перебуваю, і звісно до того, як потрапив у полон, я опікувався захистом прав і свобод людини. Мене називали й дотепер називають правозахисником, і це дуже почесна назва. Я особисто відчуваю, що її треба заслужити. Але діяльність у правозахисті, крім всього іншого, показала мені й багатьом моїм колегам одну цікаву закономірність. Щоб поламати долю людини або групи людей, чи спільноти, іноді досить одного розчерку пера, однієї дії однієї особи, або особи і її поплічників, які просто йдуть за своїм лідером. А щоб виправити шкоду, завдану людині, групі чи спільноті, часто потрібні зусилля десятків, сотень чи тисяч людей, сконцентровані у взаємодії протягом тривалого періоду. Зруйнувати, завдати шкоди, зупинити життя, принести смерть — набагато легше, ніж зупинити смерть, знову розпочати життя та дати новий шанс тим, щодо кого було скоєно несправедливість. І саме це, безумовно, варто робити.
Для того, аби зруйнувати щось, одним треба мати такий намір, таке бажання, можливо через власні комплекси, можливо через прагнення необмеженої влади, можливо через імперські амбіції, а іншим треба мати бажання просто іти за цією людиною чи групою людей і повністю відмовитися від власної свободи, просто слухатися наказів і виконувати їх, сподіваючися отримати у відповідь на свою покірність якісь вигоди матеріальні або психологічні, передовсім позбутися відповідальності за свої дії. І так шириться смерть… Ми бачили це у своїй діяльності до початку повномасштабного вторгнення, і зараз це видається у невеликих масштабах, і ми, на жаль, всі це бачимо від лютого 2022 року, навіть ті, хто намагалися цього не помічати. А щоб протистояти смерті, не можна відмовитися від власної свободи, і не можна йти за кимось сліпо, обмінявши свою свободу на позбавлення відповідальності.
Коли ми намагаємося думати про те, що це означає бути вільними, те, що я бачу зараз, я стою тут, почуваючися вільною людиною, і це стало можливим лише завдяки солідарним діям сотень, а можливо й тисяч людей, які відрізняються один від одних у переконаннях, у походженні, у мові, у поглядах на релігію, але об’єднані спільною метою звільняти людей, обстоювати їхні права і поширювати життя. Моя свобода стала можливою завдяки іншим, і я сподіваюся, що завдяки в тому числі моїм діям, як і діям багатьох моїх колег, свобода стане реальнішою і повнішою для багатьох інших людей. Ми вільні, коли розкриваємося одні одним і коли взаємодіємо одні з одними.
Індивідуальна свобода однієї особи тільки для себе самої неможлива, тому що вона перетворює все довкола на світ мертвих речей, слухняних об’єктів, а не на живу, активну, енергійну спільноту, в якої є справжнє майбутнє. Саме такою спільнотою зараз є ми. Ті, хто присутні тут на цьому форумі, ті, хто захищають наші свободи й наш простір свободи. Україна, ми зараз є такою спільнотою. Ми дуже неподібні, ми сперечаємося і сваримося. Війна завжди та всюди, і в цьому ми, на жаль, не оригінальні, призводить до поляризації, до напруження. Світ стає дедалі чорно білішим. Якщо ми знаємо як робити правильно, то ті, хто не згодні з нами стають ворогами, посилюються внутрішні тертя. Смерть, яка насувається на нас із фронту, крізь ці тріщинки проникає всередину нашої спільноти та починає розкладати її зсередини.
Треба усвідомлювати наші відмінності, треба сперечатися і треба поважати їх. Легко поважати того, хто подібний до тебе. Ти бачиш наче своє дзеркало. Набагато важливіше поважати того і ту, хто не такий як ти, але такі самі живі, активні й так само обстоюють найважливіші речі — життя, свободу і права. І як ця спільнота, Україна можлива для мене і для багатьох людей, яких я знаю, саме як розмаїта, багатоколірна, багатогранна спільнота вільних, солідарних людей, які поважають одне одного. Те, що ми захищаємо — це наша Україна, наша земля, наша батьківщина, але це наш простір свободи.
І я хотів би сказати ще одне, дуже важливе для мене зараз: Україна — це можливість. Це не лише факт, це можливість. Це те, що ми можемо зробити. Ми хочемо землю і спільноту вільних, солідарних людей, які можуть жити в гідності та без страху, і таку спільноту можна створити лише разом, саме так реалізувавши свою свободу — поважаючи одне одного, не згоджуючися одне з одним, і в цьому рухові спільно розкриваючи наш потенціал, який є безмежним.
Україна — це наша можливість. І від нас залежить, чи реалізуємо ми її.
У тій системі, де я провів два роки та чотири місяці, уявити подібний захід сьогоднішньому — неможливо. Є величезні заходи, які бачив по пропагандистських каналах — масштабні, велика кількість людей абсолютно контрольовані, повністю уніфіковані. Одна лінія партії, одні гасла. Ці інтерв’ю на телебаченні як під копірку, які справляють враження у кращому разі декорації поганого театру. А тут абсолютна протилежність. І саме тут, в подібних місцях, спільнотах великих і малих, формальних і неформальних, у волонтерських колективах, у підрозділах хлопців і дівчат, які захищають нас сьогодні на нулі, завдяки яким ми можемо говорити тут, — саме в них реалізується ця можливість, наша майбутня Україна.
Я дуже хочу попросити всіх, по-перше, давайте, коли ми не згоджуємося, то робити це як вільні люди. На жаль, є багато тих, які зараз перебувають і далі в неволі, і незалежно від того, які в них переконання, якою мовою вони говорять, більшість з них захищали нас. Ми можемо з ними дискутувати, але як вільні з вільними. Їх треба звільняти. І по-друге, давайте це робити разом, тому що якщо ми не зможемо будувати цю солідарну, вільну спільноту, якщо ми не реалізуємо цю можливість, тоді наші зусилля на фронті можуть, на жаль, виявитися марними.
Повага і свобода, солідарність і гідність — ось це наша можливість, ось це наша Україна для мене. Дякую вам за те, що ви тут, та за все, що ви робите для тисяч та десятків сотень й тисяч людей. І я певен, що вони так само відчувають цю вдячність та допомагають іншим коло себе.
Дякую вам! Слава Україні!
