Координація vs Koнкуренція: чому громадський сектор не домовляється

В громадському секторі ми схожі на чемпіон_ок, які змагаються не за перемогу, а за право постояти на окремих п’єдесталах. Свого часу, працюючи в місцевій громадській організації, я щиро вірила, що донори та посередники мають спільне бачення та достатньо ресурсів для ефективної координації. Виявилось, що я була сповнена ілюзій.

Здавалося логічним: команди, які довгостроково працюють заради спільної мети, мають звіряти свої кроки, уникати дублювання зусиль і створювати синергію. Адже кожен і кожна з нас переймається не лише власним внеском, а й глобальним результатом.

Які спільні цілі для донорів можуть бути?

Візьмемо два різні приклади. Перший – емансипація жінок. Задачі розкладаються на складові: гендернозумовлене насилля, фінансова залежність, брак рольових моделей і т.д. і кожен бере на себе свій сегмент роботи.

Другий – подолання наслідків руйнування житла під час війни. Одні можуть забезпечувати тимчасовим житлом, інші надавати психологічну допомогу, в той час як хтось ремонтує та відбудовує, хтось працює над юридичними аспектами залучення іноземної допомоги, а хтось проєктує житло, яке можна будувати згодом.

Але ж ні! Так не відбувається. Ніякої синергії, тільки несинхронізовані дії і чи не випадкова взаємодія. Вражаючим і розчаровуючим прикладом для мене стала The Ukraine Recovery Conference. Завдяки спілкуванню з Robert Bosch Stiftung я трохи заглянула за куліси, і так засмутилась, що мої активістські сподівання щодо відбудови України розсипались на очах. Це було півроку тому, а я досі про це думаю.

Я розмірковую, чому взагалі бракує координації? Я прийшла до таких думок:

1- Різне бачення, як досягнути цілей.

Люди концентруються на одній причині проблеми або на одному шляху вирішення, не вважають за потрібне рахуватися з іншими підходами. Вони часом настільки захоплюються власною унікальною перспективою, що втрачають здатність бачити проблему цілісно. Вони немов розглядають світ крізь вузьку шпарину, не бажаючи повернути голову. Рахуватися з іншими їм не потрібно.

2 – Конкуренція на ринку

Багато організацій працюють під тиском структур, яким вони підзвітні (донори, державні органи, незплежні наглядові органи), через що виникає потреба бути “першими” і унікальними у вирішенні проблеми. Громадські організації перетворюються на щось на кшталт стартапів: важливо не стільки вирішити проблему, скільки здаватися найбільш інноваційними та незамінними. Це породжує конкуренцію, а не координацію, навіть якщо кінцева мета спільна.

3 – Поганий менеджмент

Короткозорість управлінських рішень – наша системна хвороба. Ми живемо теперішнім днем, і замість глибинних змін створюємо конвеєр звітів і показників і вражаючого сторітелінгу.

Це теж заважає побудувати ефективні механізми координації й взаємодії.

Чи готові ми подолати амбіції заради реальної трансформації? Чи зможемо перетворити наш громадський сектор з поля індивідуальних перегонів на справжній простір солідарності? Ми маємо рухатися до спільних цілей, і не зважати, хто яке місце посіли на цьому шляху.

Допис англійською опублікований тут.