Знайти своє місце під сонцем: життєві виклики релокованих громад — підсумки закритої дискусії
У той час, як українці чинять опір зовнішньому ворогу — російській федерації та її намаганню знищити націю, жителі переміщених із тимчасово окупованих територій громад змушені водночас протистояти та ...
Додано:
legal_dev_network
У той час, як українці чинять опір зовнішньому ворогу — російській федерації та її намаганню знищити націю, жителі переміщених із тимчасово окупованих територій громад змушені водночас протистояти та внутрішнім викликам. Це — і державна політика, бачення якою майбутнього релокованих громад є невизначеним, і сам час, який цю невизначеність поглиблює і взагалі ставить під сумнів, що у майбутньому громади вдасться зберегти. Про життя переміщених громад і проблеми та виклики, яких воно сповнене, йшлося під час закритої онлайн дискусії 7 листопада. Подію організували Мережа правового розвитку та ГО «СТЕП» у межах ініціативи з підтримки релокованих громад.
Участь у дискусії взяли представники/ці низки громад Запорізької області, адміністрації та осередки жителів яких після окупації територій у березні 2022 року переїхали у місто Запоріжжя. Обраний, закритий, формат дискусії дозволив учасникам/цям почуватися безпечно, у колі однодумців. Внаслідок відвертої розмови ми виокремили найбільш відчутні больові точки громад, аби надалі, наступними кроками спільної ініціативи, перетворити їх у точки зростання.
Облік ВПО та біженців
Громади — це люди, а не назви та адміністрації. Тому перший і головний виклик громад стосується головного ресурсу — людського. У той час, як багато жителів громад зупинилися у Запоріжжі, чимало з них знайшли своє місце і в інших областях України та за кордоном. Хоча трапляються випадки, коли громадяни звертаються до адміністрацій громад по консультації щодо переїзду ближче до рідного дому, гостра проблема полягає у тому, що повної і перевіреної інформації про місце перебування всіх жителів громади не мають. Їхня статистика переважно базується на даних ВПО, які зверталися до громад по гуманітарну допомогу. Відповідно, така статистика є доволі приблизною.
Громади прагнуть тримати зв’язок зі своїми жителями, щоб після деокупації, коли б вона не відбулася, згуртовано повернутися на свою землю. Однак без допомоги на рівні центральних органів влади тут не обійтися. Відповідні міністерства та їхні структурні підрозділи могли б стати для громад джерелами верифікованих даних про те актуальне місцезнаходження жителів громад.
Збереження ідентичності
Одразу після переїзду громади створили гуманітарні хаби, де громадяни отримували продуктові та гігієнічні набори, а також психологічну підтримку.
На фото: голова правління ГО «СТЕП» Олексій Агєнтаєв
«На початку ми спільно закривали базові гуманітарні потреби. Зараз люди почали шукати інші активності, розуміючи, що найближчим часом вони не повернуться, на жаль, на свої території. І ми також із ними шукаємо, де можемо бути дотичними і в чому можемо допомогти», — розповідає голова правління ГО «СТЕП» Олексій Агєнтаєв.
На фото: юрист ГО «СТЕП» Антон Стасік
«Громади потребують збереження своєї ідентичності, віднайдення нових сенсів для існування, нової організації функціонування як органів управління, так і спільноти взагалі», — зауважує юрист ГО «СТЕП» Антон Стасік.
Скорочення гуманітарної допомоги
На третьому році релокації значно зменшилася матеріальна підтримка внутрішньо переміщених осіб.
На фото: начальниця Управління праці та соціального захисту Енергодарської міської ради Ліна Сергієва. Фото з Facebook-сторінки Ліни Сергієвої
«На одній із нарад йшлося про суттєве зменшення або і взагалі про припинення надання ВПО гуманітарної допомоги. Мовляв, переселенці в Запоріжжі вже два роки і за два роки мали б інтегруватися в запорізьку громаду і відчувати себе її жителями», — пригадує начальниця Управління праці та соціального захисту Енергодарської міської ради Ліна Сергієва.
Тезу підхоплюють колеги,що іноді стикаються з упередженим ставленням з боку міжнародних гуманітарних організацій.
«Можливо, десь у когось із голів громад є якийсь більший зв’язок із тією чи іншою організацією, тому його громадяни отримують допомогу. Це можуть бути люди, які, наприклад, проживають у Запоріжжі, але не належать до окупованої громади. От вони отримують, а наші люди, яким нині дуже важко — ні», — наголошує голова однієї з переміщених громад.
Крім того, для отримання гуманітарної допомоги ВПО мають належати до переліку вразливих категорій: особи з інвалідністю, сім’ї у складних життєвих обставинах тощо. Звичайна сім’я з немовлям або кількома дітьми різного віку найчастіше не відповідає критеріям організацій.
«Вважаю, що на сьогодні треба велику увагу приділяти якраз цим сім’ям із дітьми. Тому що, як правило, мати або батько не можуть працюватичерез неможливість влаштувати дітей у садки та школи, а бабусь з дідусями поряд немає. У них дохід дуже низький, оренда житла у Запоріжжі висока і з кожним разом дорожчає, як і комунальні послуги», — додає Ліна Сергієва.
Голова однієї з релокованих громад закликав колег об’єднуватися і висловлювали свою позицію щодо підтримки жителів-ВПО, які переїхали з окупованих територій, найчастіше втратили житло і все своє майно, у більш широкому колі, принаймні на рівні обласних військових адміністрацій. Разом із тим, важливо доносити до гуманітарних організацій, що вони мають бути більш гнучкими та застосовувати індивідуальний підхід у розподілі допомоги. Адже, наприклад, людина похилого віку може отримувати продуктові набори одразу від багатьох організацій, а молода сім’я ВПО у скрутному матеріальному становищі може залишитися взагалі позбавленою будь-якої підтримки.
Боротьба за освіту
У перші роки окупації переміщені громади функціонували у Запоріжжі майже, як у себе вдома: працювали адміністрації, лікарні, освітні заклади. З часом через суттєве скорочення фінансування багато громад залишилися без власної медичної сфери. А у 2024 році з’явилися ознаки того, що та сама доля може спіткати освітню сферу.
Для прикладу, голова громади пишається тим, що зі 196 вчителів, які працювали у школах громади, 169 переїхали і продовжили роботу у Запоріжжі. Водночас, оскільки кількість учнів у школах зменшується і через природні, і через спровоковані обставинами причини, як-от батьки вирішують перевести дітей до запорізьких закладів, які практикують очне або комбіноване навчання замість пропонованого школами релокованих громад дистанційного навчання, все частіше йдеться про скорочення штату шкіл, зменшення робочих годин і заробітних плат.
«Ми втратили медицину. Ми не хочемо втратити освіту. Як мені, наприклад, довести своїм вчителям, що, вибачте, дякую вам за те, що ви виїхали, показали свою патріотичну позицію, але на сьогодні держава хоче скоротити наші школи і вас залишити без роботи. Це — така боротьба, яку ми в цьому році перемогли, але я чітко розумію, що в наступному році це буде дуже-дуже велика проблема», — наголошує голова однієї з громад. За його словами, мотивувати і зберегти вчителів — це одне з головних завдань. «Без цих людей ми нічого не можемо зробити. З ким будемо повертатися?!»
Із 15 закладів, які забезпечували навчальний процес в іншій громаді, тепер дистанційно повноцінно функціонують чотири.
На фото: голова Чернігівської громади Запорізької області Віталій Манич
«Асоціація об’єднаних громад проводила анкетування, в тому числі і громади нашого регіону брали у ньому участь. Впевнений, що там були напрацьовані корисні ініціативи щодо збереження шкіл релокованих громад. Але в чинній нормативно-правовій базі одне іншому суперечить», — зауважує голова Чернігівської громади Запорізької області Віталій Манич.
Збереження фінансування та залучення зовнішніх ресурсів
Голови громад висловлюють стурбованість тим, що, можливо, їм доведеться зареєструватися у місті перебування — щодо цього у Запоріжжі ведуться дискусії.
«Може, в інших областях такого немає, але останнім часом дуже тривожний сигнал лунає постійно: що нас змусять перереєструватися до Запоріжжя. А це взагалі перекреслить можливість отримувати дохід. Тому що перереєстрація потягне за собою відрахування коштів, які сплачують до бюджету наші установи та підприємства, що релоковані і функціонують», — пояснює Віталій Манич.
Керівники громад запевняють, що бюджети релокованих громад фактично повністю спрямовуються на заробітні плати вчителів, медиків та, власне, службовців ОМС. При цьому громади знаходять можливості значні ресурси спрямовувати на підтримку Збройних сил України. Так, голова однієї з громад назвав суму у 60 млн грн.
Громади впевнені у прозорості використання бюджетних коштів. До того ж, вони у будь-який час готові до моніторингу, щоб довести свою ефективність і показати, що могли б робити значно більше за умови більших бюджетів.
Перешкодами до залучення зовнішніх ресурсів представники громад вважають брак кваліфікованих кадрів, здатних готувати грантові заявки та реалізувати проєкти. Ще вагоміша перешкода — міжнародні організації не сприймають релоковані громади як серйозних партнерів. Мовляв, немає території — немає громади.
Міжмуніципальне співробітництво
Окремі переміщені громади за роки перебування поза домом зуміли знайти і розвинути надійні партнерства з іншими громадами та містами України. Завдяки цьому, приміром, громади отримують додаткову гуманітарну допомогу для своїх жителів, організовують дітям відпочинок у більш безпечених областях.
Базою для такого співробітництва є укладені меморандуми. Такі документи дають більш вузьке коло можливостей для взаємодії, аніж це могло бути за умови підписання договорів про міжмуніципальну співпрацю. Проте відповідно до чинної нормативно-правової бази на рівні окупованих територіальних громад договори укладатися не можуть.
Пошук свого місця
Школи переміщених громад не мають власних навчальних приміщень. Тому запорізькі заклади пропонують їм організовувати навчальний процес у своїх класах хіба що у другу половину дня, оскільки у першій навчаються місцеві учні. На думку голів громад, це наслідок упередженого ставлення до жителів переміщених громад.
Релоковані громади Запоріжжя прагнуть більшого розуміння з боку ОВА та міської влади.
«Є проблема нерозуміння містом, в якому зараз більшість із нас перебуває, того, що за наш рахунок можна підтримати комунальну власність. Тобто місто може надати нам приміщення, які не використовуються, ми будемо користуватися, вкладати у нього, сплачувати комунальні послуги, експлуатаційні витрати тощо. А потім ми повернемося, а облаштоване приміщення залишиться», — висловлює ідею Ліна Сергієва.
Інший голова громади ділиться, що у нього виникала думка про те, щоб зібрати всю свою громаду, знайти місто чи селище в Україні, готове прийняти у себе жителів, і сказати: я привезу вам шість тисяч людей, 2,5 тисячі сімей, які налаштовані працювати.
Усі вище перелічені проблеми — це лише невелика частка з усіх тих, із якими щоденно стикаються релоковані громади. Але їхні представники налаштовані оптимістично: «Нас об’єднує бажання перемогти, нас об’єднує бажання жити, щоб у наших людей, у наших дітей теж було місце, хай невелике, але під сонцем на нашій з землі», — наголошує голова релокованої громади.
Матеріали за темою:
