Коли світ руйнується, ми будуємо себе наново

2 лютого 25 людей з різних куточків України — від прифронтового Харкова до західних сіл — замкнули вікна від сирен і відкрили ноутбуки. Не для того, щоб переглядати зведення. А щоб знайти відповіді.

Це — сьомий запуск «Навігатора майбутнього». Програми, яка не вчить виживати. Вона вчить — “жити”. Навіть коли замість карт у вас — руїни, а замість планів — невизначеність.

Чому вони це роблять?

Тому що війна — не лише фронт. Це ще й тил, де мільйони намагаються не втратити себе. Де волонтерка з Миколаєва, яка годує армію, забуває, коли останній раз робила щось для себе. Де керівник НДО з Києва, що вміє рятувати інших, але не знає, як врятувати власні мрії.

«Мені потрібно визначити напрям руху, — каже Олег із Дніпра, — але компас зламаний». Його слова — не про навігацію. Про те, що коли довкола руйнуються міста, легко почати руйнуватися самому.

Чим це не схоже на звичайний курс?

• Тут не дають шаблонів. Тут розкопують.
• Практичні завдання — це не конспекти. Це лом, яким б’ють по старим скелям страху: «Не варто», «Не вийде», «Хіба це для мене?».
• Групові сесії — не лекції. Це кімната, де можна сказати: «Я втомився» — і почути у відповідь: «Я теж». Де учасники діляться не кейсами, а історіями. Наприклад — як Марія з Одеси знайшла сміливість закрити «стабільну» справу й відкрити маленький фонд для ветеранів.

Юрій Трохименко, провідник цього шляху, не любить слово «тренер». «Я — мандрівник, — говорить він. — Тридцять років тому я сам шукав стежку між громадською роботою й особистим щастям. Тепер показую цю стежку іншим».

Що відбувається після?

Дехто запускає проєкти. Дехто міняє місто проживання. Дехто просто навчається чути себе крізь гул тривог.

Але головне — з’являється спільнота. Ті, хто не питають: «Навіщо тобі це зараз?», а кажуть: «Я теж так хочу».

Ті, хто розуміє: фінансова стабільність починається не з грантів, а з відповіді на питання: «Чим я дійсно готовий займатися, навіть якщо завтра не прийде донат?».

Чому це важливо зараз?

Тому що ми — перше покоління, яке воює не просто за території. Ми воюємо за право мати майбутнє. За право планувати, мріяти, будувати — попри все.

Проєкт триває за підтримки NED. Але головна його валюта — не долари. Це мужність 25 людей, які вирішили, що навіть у війні можна знайти час на себе.

Як долучитися?

Шукайте нас:

• У Фейсбуці: https://www.facebook.com/CenterAhalar
• В Телеграмі: https://t.me/ahalar_center
• А на сайті: https://ahalar.org/