У Богуславі відзначили 122-річчя з дня народження Івана Дубинця

30 березня у Богуславі відзначили день народження Івана Дубинця (Івана Варфоломійовича Дубини) — громадсько-політичного діяча, геолога, публіциста. Пам’ятний захід, присвячений йому, відбувся у культурному просторі громадської організації «Навколо Нас. UA» за участі краєзнавця Петра Гогулі, дослідниці архіву Івана Дубинця в США, внучатої племінниці діяча Олександри Гармаш, співзасновниці освітньої ініціативи «Медвин. Повстання», голови оргкомітету Літературного конкурсу імені Івана Дубинця Марини Гогулі. Музичні твори на бандурі і фортепіано виконали Марія Івченко, Яна і Ольга Салати.

«Іван Дубинець став літописцем Медвинського повстання, залишив по собі найповніші серед відомих нам спогади про нього, упорядкував англомовний том свідчень про Голодомор «Біла книга про чорні справи Кремля», організовував в Америці акції до річниць Голодоморів та всіма силами поширював правду про злочини Кремля, зокрема, очолював призначене для цього об’єднання ДОБУС, був одним із тих, хто 1941 року стояв на чолі українського парламенту Української національної ради (УНР) при ОУН під проводом Андрія Мельника. В Америці був політичним емігрантом — утікачем з репресивного російсько-більшовицького режиму, однак мріяв повернутися в Україну і, як замолоду, вчителювати у сільській школі» — розповідала Марина Гогуля.

Петро Гогуля приніс на захід світлини родини Дубин, зроблені у І половині ХХ століття та розповів про цей медвинський рід, а також про Медвинське повстання та участь Івана Дубинця в ньому.

На заході презентували знайдені у США архівні матеріали — листи, записи, документи, які знайшла в архіві Українського історико-освітнього центру Олександра Гармаш. Зокрема, йшлося про листи до Івана Дубинця до відомих українських діячів та близьких людей — Григорія Костюка, Олександри і Федора Бражників, Ольги Петлюри, Розалії Винниченко, Миколи Василенка, Левка Чикаленка, дружини Тетяни, Олени Івасенко та листи Івана Дубинця до Галини Багряної, Юрія Лавріненка (Дивнича), Петра Шинкаря, Олександри і Федора Бражників.

Говорили і про сучасне вшанування Івана Дубинця у літературному конкурсі, названому на його честь. Так, у цьому році, до кінця травня можна взяти участь у V Літературному конкурсі імені Івана Дубинця, надіславши короткий україномовний прозовий твір обсягом до 1220 слів, де згадується Медвин або Медвинське повстання. Детальніше — на сайті освітньої ініціативи «Медвин. Повстання» https://www.medvyn-povstannia.org.ua.

* * *

Іван Варфоломійович Дубинець (Дубина) (30 березня 1903 – 30 січня 1954) — громадський діяч, письменник, геолог, автор книги спогадів «Горить Медвин» про Медвинське антибільшовицьке повстання.

Народився в Медвині на Київщині у сім’ї Варфоломія і Ольги Дубин. Початкову і середню освіту здобув у Медвині, у 1918 р. вступив до Богуславської української гімназії. У 1920-му бере участь у Медвинському антибільшовицькому повстанні.

У 1921–1926 рр. Іван Дубина вчителює в Медвинській семирічній школі, а в 1926–1930 рр. здобуває вищу освіту з геології в Київському інституті народної освіти, потім викладає в ньому. Під час геологічних експедицій Центральною Україною стає очевидцем Голодомору.

На початку Другої світової війни проживає у Києві, стає секретарем Української національної ради (УНР) при ОУН Андрія Мельника. Нацисти, не поділяючи самостійницьких прагнень українських націоналістів, розпочинають репресії проти членів УНР, двічі заарештовують діяча, тож він разом із іншими мельниківцями переходить у підпілля. Змінює прізвище на «Дубинець».

У 1944 р. переїздить з Києва до Австрії, мешкає у таборі ДіПі у Лінці, а в 1945-му опиняється в Західній Німеччині. Бере участь у створенні Української революційно-демократичної партії, зав’язує дружбу з однопартійцем, письменником Іваном Багряним.

Пік громадсько-політичної діяльності Івана Дубинця припадає на життя в США, куди переїздить 1949 р. У Нью-Йорку продовжує висвітлювати злочини совєтів перед американською громадськістю, тут долучається до ДОБРУСу (Демократичного об’єднання бувших репресованих совєтами), допомагає українським «неповерненцям» лишитися в США, організовує протести проти їх депортації назад до СССР. Особливо зненавиділи його в СССР через організовані ним акції до 20-ліття Голодомору в 1953 р.

30 січня 1954-го Іван Варфоломійович за загадкових обставин гине у своїй квартирі у Нью-Йорку.