Розірване коло підтримки: як Україна формує систему допомоги ветеранам в умовах війни

Система підтримки ветеранів в Україні переживає складну трансформацію: від формування професійної підготовки фахівців із супроводу захисників до вирішення бюрократичних парадоксів, коли досвідчені працівники, яким довіряють ветерани, опиняються поза державними програмами через формальні вимоги. Як показала публічна дискусія, проведена в межах адвокаційної кампанії, яку впроваджує Мережа правового розвитку в співпраці з гуманітарною організацією «Людина в біді» та за фінансування Чеської агенції розвитку, місцеві громади та державні інституції шукають баланс відповідальності, стикаючись із системними викликами у правовій підтримці родин військовополонених та зниклих безвісти, процесах обміну полонених та вирішенні юридичних колізій щодо статусу членів сімей військовослужбовців.

Підготовка фахівців із супроводу ветеранів

Трансформація системи навчання

«Сьогодні в громадах Миколаївщини працює понад 30 новопризначених фахівців із супроводу ветеранів. Більшість із них працюють лише місяць. Методичну допомогу поки що отримують від структурних підрозділів ОВА, місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Водночас вирішується питання щодо систематизованого та повноцінного проходження курсу та отримання відповідних сертифікатів», — говорить виконуюча обов’язки начальника відділу з питань ветеранської політики Миколаївської ОВА Наталя Мороз.

Разом із тим існує системна проблема у підготовці фахівців — жорсткі бюрократичні вимоги до освіти можуть залишити поза державною програмою навчання досвідчених працівників, яким довіряють ветерани:

«Людина працює, має дуже великий досвід, має дуже великий об’єм роботи, і мало того, йому довіряють ветерани, слухають його і багато питань вирішують. А ми його не можемо провчити, бо його робота фінансується за місцевий бюджет», — зазначає директорка КУ «Центр надання соціальних послуг» Баштанської громади Ольга Пришедько.

Показовою є еволюція вимог Міністерства ветеранів — якщо раніше фахівцями могли бути лише члени родин загиблих або самі ветерани, то зараз умови дещо спростили, але формальна вимога вищої освіти залишилась непохитною. Громади опиняються перед дилемою: звільнити досвідченого фахівця, який не відповідає формальним критеріям, зокрема лише здобуває вищу освіту, але заслужив довіру ветеранів, чи залишити його без державної підтримки та навчання, що підвищило б ефективність його роботи. Ця ситуація яскраво ілюструє розрив між бюрократичною логікою та реальними потребами громад у розбудові ефективної системи підтримки ветеранів.

Державні інституції у захисті прав ветеранів

Спартак Гукасян, представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у Миколаївській області, пояснює роль цього незалежного державного органу в здійсненні парламентського контролю за дотриманням прав громадян. Співпрацюючи з громадськими організаціями та місцевою владою, представництво Омбудсмена в Миколаївській області відстежує проблеми, з якими стикаються ветерани та їхні сім’ї на шляху отримання належних статусів та підтримки. Офіс наголошує, що обов’язок держави полягає не лише в захисті громадян, але й у забезпеченні їхньої реінтеграції та подальшого розвитку, що досягається шляхом реалізації комплексних програм та розробки ефективних нормативних документів.

Одним із прикладів такого комплексного підходу є онлайн-ресурс 4.5.0. Радниця патронатної служби начальника Миколаївської ОВА Неллі Яровенко розповідає що цей сайт об’єднує всі необхідні сервіси та послуги для широкого кола осіб, дотичних до війни: діючих військовослужбовців, родин полонених та зниклих безвісти, сімей загиблих, а також ветеранів. 

Роль громад у підтримці ветеранів

Баланс відповідальності між державою та громадами

У дискусії піднімається фундаментальне питання балансу відповідальності між державою та громадами у створенні системи підтримки ветеранів. З одного боку, звучить аргумент, що держава вже знає про дефіцит фахівців і проблеми ветеранів, тому не варто чекати, поки громади самі подадуть запити. З іншого боку, представник влади наголошує на принципі децентралізації. 

«Проблеми з ветеранами будуть у громади і у мешканців громади, а не у міністра чи генпрокурора, тому саме місцева влада має ініціювати зміни та надавати пропозиції державі», — говорить  представник Уповноваженого ВРУ з прав людини у Миколаївській області Спартак Гукасян.

Учасник дискусії також звертає увагу на системну проблему: держава приймає нормативно-правові акти, покладаючи виконання на органи місцевого самоврядування, але не забезпечує належного фінансування. 

Підтримка родин військовополонених та зниклих безвісти

Система правової допомоги ветеранам стикається з серйозними проблемами внаслідок некваліфікованої підтримки з боку некваліфікованих юристів та волонтерів. Непрофесійні консультанти, які черпають інформацію з інтернету та рекламних джерел, не лише надають неякісну допомогу, але й створюють реальні ризики для самих захисників та їхніх родин. Траплялися випадки шахрайства, коли так звані волонтери видавали неправдиву інформацію про військовополонених, вводили в оману рідних та незаконно отримували кошти.

Правова підтримка ветеранів та їхніх родин є надзвичайно складним процесом, що характеризується непередбачуваністю судових рішень та складними юридичними колізіями. Трапляються ситуації, коли різні судові інстанції приймають діаметрально протилежні рішення щодо статусу військовослужбовців, зокрема щодо визнання безвісти зниклими або оголошення померлими.

«Система пошуку та підтримки зниклих захисників України стикається з критичними викликами, включаючи відсутність повної облікової інформації та ризики шахрайства. Трапляються випадки, коли тіла загиблих військовослужбовців залишаються невпізнаними, а їхні родини не мають жодної інформації про долю близьких. Особливу небезпеку становлять шахрайські схеми, які маніпулюють емоціями родичів, пропонуючи неіснуючі способи повернення або отримання інформації про зниклих», — розповідає начальник юридичного відділу Південного регіонального центру Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Вадим Жепало.

На фото: під час дискусії

Проблеми з обміном військовополонених

Система підтримки звільнених з полону військовослужбовців в Україні демонструє системні проблеми бюрократичного характеру, які ускладнюють процес реабілітації та подальшої адаптації. Держава не має чіткого уніфікованого алгоритму дій для ветеранів, внаслідок чого кожен орган влади діє за власною схемою, що створює хаос та додатковий стрес для військових, які пережили тривалий полон.

Процес обміну військовополонених в Україні має складну систему пріоритетів та категорій, які визначають черговість повернення. Першочергово до обміну включаються чотири категорії осіб: важко поранені, люди з хронічними захворюваннями, особи з передтермінальними станами, а також медичні працівники та логісти. Проте реальна ситуація ускладнюється тим, що близько 50% військовополонених перебувають у полоні понад два роки, і не всі можуть бути негайно повернені, незважаючи на критичність їхнього стану.

Кожен випадок повернення військовополонених є унікальним і часто супроводжується складнощами документального та юридичного характеру. Траплялися ситуації, коли людина тривалий час вважалася зниклою безвісти, але потім несподівано з’являлася в списках обміну. Миколаївська область, зокрема, має сумну статистику – 68% військовополонених перебувають у полоні з перших місяців війни.

Невирішені питання статусу членів сімей та юридичні колізії

Система підтримки ветеранів в Україні стикається з численними складними юридичними та соціальними колізіями, особливо коли йдеться про статус та права членів сімей військовослужбовців. Трапляються ситуації, коли офіційно зареєстровані родичі втрачають зацікавленість у пошуку зниклого, а фактичні партнери позбавлені будь-яких юридичних прав. Деякі громади навіть плутають статуси, не розуміючи, що учасник бойових дій має певні пільги незалежно від демобілізації.

Система взаємодії між різними рівнями влади в Україні демонструє системну проблему перекладання відповідальності, особливо коли йдеться про підтримку військовослужбовців та вирішення складних соціальних питань. Місцеві військові адміністрації та органи самоврядування постійно перекидають відповідальність один на одного, залежно від власної вигоди: коли треба звітувати, посилаються на місцеве самоврядування, а коли потрібно уникнути відповідальності — на військову адміністрацію.

Система підтримки ветеранів в Україні перебуває у процесі трансформації та вимагає комплексного підходу на всіх рівнях — від законодавчого до практичного впровадження на місцях. Критичними залишаються питання психологічної підтримки, працевлаштування, документального забезпечення та загальної координації зусиль.

Досвід багатьох громад та організацій демонструє, що успішні моделі підтримки ветеранів базуються на принципах людяності, професіоналізму та системності. Важливо не лише створювати нові механізми, але й забезпечувати їх ресурсами та кваліфікованими фахівцями, здатними ефективно працювати з ветеранами та їхніми родинами.

Держава та громадянське суспільство мають об’єднати зусилля для створення дійсно ефективної системи підтримки тих, хто захищав і продовжує захищати Україну. 

Матеріал підготувала Мережа правового розвитку у співпраці з гуманітарною організацією «Людина в біді» та за фінансування Чеської агенції розвитку. Висловлені думки, інтерпретації зібраної інформації є виключно позицією авторів та не відображають думки донорів і партнерів проєкту.

Авторка: Галина Колесник, директорка зі стратегічних комунікацій Мережі правового розвитку