Волинські перспективи: незважаючи на важку ситуацію, жінки намагаються змінювати світ

Громадський Простір

Громадський Простір побував у Луцьку та поспілкувався із місцевими активістками (ами). Цього разу знайомимо вас із командою проекту «Використання людського капіталу та підвищення компетентності новообраних жінок-депутаток Волинської області у їх громадсько-політичній діяльності з користю для громади» (за підтримки Українського Жіночого Фонду) від Обласного громадського об’єднання «Волинські перспективи». Ця розмова – із керівником проекту та очільницею організації Ніною Пахом’юк, Наталею Литвиновою (координаторкою центру IDEA), а також із юристом Віктором Вальчуком (керівником Волинської обласної правозахисної громадської організації «Асоціація місцевого розвитку «Велес»).

Громадський Простір: Дуже рада, що Ви мене запросили у Ваш чудовий, затишний за енергетикою офіс. Пані Ніно, розкажіть, чим викликаний та на яку проблему відповідає Ваш проект?

Ніна: Насамперед, хочу сказати, що в цьому році громадське об’єднання «Волинські перспективи» відзначило 15-річний ювілей. У 2001 році ГО реєструвалось як організація, що прагнула надати допомогу жінкам, які потерпають від домашнього насильства, а згодом з’явилась проблема торгівлі людьми. Коли ми ці дві проблеми об’єднали і почали зустрічатись з людьми, розповідати про ці проблеми, то побачили, що ми ніяк їх не вирішимо, якщо жінка сама не стане активною в житті – їй потрібно дати поштовх для розвитку, самозайнятості, підприємливості, а згодом, можливо, і для того, щоб стати жінкою-політиком. Таким чином, у нас з’явився новий напрямок – розвиток сільського зеленого туризму. В 2005 році був дуже гарний проект, який підтримало Представництво Європейської Комісії в Україні – зменшення рівня жіночого безробіття в Ківерцівському районі Волинської області, завдяки якому був створений Центр підтримки сільського зеленого туризму та 25 гостинних садиб. А згодом ми вже почали працювати далі з жінками і допомагати їм ставати більш конкурентоспроможними у цьому житті не лише, як я вже сказала, з підприємницької точки зору, але й більш відкритими у громадському, суспільному, політичному житті.

Завдяки нашим консультаціям, нашій підтримці у Волинській області створено багато громадських організацій, в тому числі жіночих. У нас подібний проект вже був підтриманий Фондом сприяння демократії Посольства США в Україні в 2008-2009 роках, коли ми відслідковували участь жінок у передвиборній кампанії, проводили навчання для майбутніх жінок-кандидаток. З того часу ми відслідковуємо проблеми жінок, які йдуть в політику, а вони полягають в тому, що жінки, насамперед, мають занижену самооцінку, хочуть щось змінити, але їм не вистачає знань, інформації навіть в час сучасних інформаційних технологій. Коли ми побачили повідомлення про те, що Український Жіночий Фонд якраз оголосив такий конкурс про сприяння підвищенню обізнаності, конкурентоздатності жінок у суспільно-політичному житті, ми вирішили розробити такий проект.

А це наша команда, яка працювала над розробкою проекту: Наталія Литвина – координатор центру IDEA, який підтримується нами з 2009 року, цього року вона буде координатором нового проекту – «Приступаючи до справи», підтриманого також Посольством США; Віктор Вальчук – наш незмінний юрист з 2005 року, який виріс вже до того, що створив свою правозахисну організацію, яка має власні напрямки діяльності, відмінні від «Волинських перспектив». Але ми всі перетинаємось в одному – ми працюємо для того, щоб допомогти людям, які потрапили в складні життєві ситуації, найвразливішим верствам населення.

Громадський Простір: Пане Вікторе, з Ваших спостережень, наскільки є активними жінки на Волині, наскільки вони включені в процеси впливу?

Віктор: У Волинській області, за моїми спостереженнями, найбільше включені в процеси ті жінки, які були активними в 2010-2012 роках і наразі залишаються такими. Є певні маніпулятивні ризики, чому нові обличчя не приходять саме у владу, в політику. Якраз наш проект був націлений на підвищення обізнаності, і були розроблені бази нормативно-правових актів, які потрібно знати жінкам-депутаткам.

Громадський Простір: Чи користуються ці речі попитом у жінок, чи є до цього спрага, внутрішнє бажання?

Віктор: Звичайно, це для них дуже корисно і користується попитом. Виконуючи свої обов’язки, здійснюючи свої повноваження, кожен депутат чи депутатка, відповідаючи на певні запити від своїх виборців, подаючи відповідні запити в інші органи державної влади, установи щодо суті питання, мусять керуватись, в першу чергу, на початку кожного листа чи запита нормативною базою. Тому саме нормативна база – це основне поняття. Інколи можна почути: «У нас немає механізму, певних важелів», – все це є законодавчо закріплено, розроблено, починаючи від Основного Закону нашої держави – Конституції, далі кодекси, закони та документи нижчої юридичної сили – внутрішні накази, інформаційні листи – це все потрібно знати для того, щоб вирішити питання. Питання вирішується лише тоді, коли ти додаєш в своєму запиті чи листі посилання на певні нормативно-правові акти України, що не дає підстави дати негативну відповідь. У нас дуже багато часу займають державні службовці різних структурних підрозділів, бо інколи вони не знають навіть внутрішні нормативно-правові акти, а саме ті, які посилюють взаємодію в тих чи інших питаннях між різними міністерствами та структурними підрозділами. Ці знання є необхідними для вирішення питань.

Ніна: Я можу додати, що за період нашої діяльності навіть з розвитку сільського туризму, сюди ж я включаю і проблеми сільських депутаток, сільських голів… До речі, дуже приємно, що саме в цьому скликанні у нас на Волині дуже багато жінок, які проходили навчання на наших тренінгах, обрали сільськими головами. Вони були в захваті, бо отримали дуже хороші знання, тому що навчання якраз так і було розраховано – від простого до складного. Я веду до того, що коли я зустрічаюсь із сільськими головами, секретарями сільських рад на семінарах і запитую: «Скажіть, будь ласка, де я можу зараз дізнатись інформацію про те, що саме складає моє майно?» – ніхто не знає, кажуть: «Конституція, Господарська книга». Була лише одна людина, яка мені сказала, що є Закон «Про особисте селянське господарство», який був прийнятий ще у 2003 році. Люди повинні ним користуватись. Чому людям не дають право надавати послуги зі свого господарства? Тому що ніхто не знає, що є такий закон, і не хочуть, щоб люди знали. Так ось, у нас дуже великий проміжок часу навчання був присвячений, як каже Віктор, законодавству – тому, яке повинно згодитись жінці-депутатці під час її діяльності. Тут і земельні питання, і питання освіти, податків, трудових договорів, стажу, зайнятості, самозайнятості, надання послуг. Адже не секрет, що багато наших людей на сьогоднішній день, – особливо з Волині, тому що ми є прикордонною областю, – виїжджають за кордон, заробляють кошти, реінвестують їх в своє господарство, купують комбайни, техніку, але бояться надавати послуги, оскільки не знають, що мають право це робити без реєстрації підприємницької діяльності. Єдине, що потрібно – це навчити цьому людей. Ми вчили не тільки законодавству, а також і вмінню користуватись сучасними технологіями.

Громадський Простір: Будь ласка, Наталіє, кілька слів про навчання. 

Наталя: У нас був тренінг з комунікацій, який включав, в основному, питання інформаційних технологій – це ефективне використання соціальних мереж, електронної пошти, щоб учасниці могли спілкуватись зі своєю громадою, висвітлювати свою діяльність так, щоб всі про це знали. Для багатьох депутаток це було відкриттям…

Ніна: Для більшості…

Наталя: Було відкриттям, що є такі безкоштовні інструменти, якими можна вільно користуватись. Одна депутатка Ківерцівської районної ради в кінці сказала: «Таке враження, що я перед тренінгом практично не вчилась, а тепер здобула нову освіту лише за один день».

Ніна: Вони всі є дуже активними, повідкривали сторінки в соціальних мережах, ми допомогли їм зробити веб-сайти.

Наталя: В основному, це сторінки у Фейсбуці, щоб вони бачили одна одну і спілкувались, викладали інформацію про свою діяльність. Зараз більшість з них систематично працюють, спілкуються і бачать свою аудиторію, а громадяни бачать їх.

Ніна: Крім того, що наші учасниці оволоділи цими новими знаннями, ми ще їх навчили, як шукати інформацію для того, щоб залучати позабюджетні кошти для розвитку власної громади. Це стало ефективним механізмом під час нашого проекту, тому що у Волинській області працює відомий фонд «Тільки разом» Ігоря Палиці, представництво якого є в кожному районі. Ми навіть запрошували на наш тренінг представників цього фонду, котрі пояснювали, як звертатись до них з різними пропозиціями. На сьогоднішній день три учасниці нашого проекту виграли невеличкі грантові конкурси, і вже встановлені дитячі майданчики у їх територіальних громадах. Коли вони нам телефонували, то дуже раділи з того, що  виграли, оскільки не вірили, що прості депутатки можуть чогось домогтись. Це було настільки приємно.

Проект, по суті, вже завершився, зараз він на стадії видання посібника-порадника для сільської депутатки, але ми не втрачаємо контактів, до нас майже кожного дня телефонують наші учасниці, приходять поспілкуватись, порадитись. Зі мною радяться, в основному, щодо створення громадської організації, її діяльності, залучення певного фінансування, з Наталею – щодо інформаційних технологій. Нам дуже приємно, що в соціальних мережах з’являються не лише особисті сторінки депутатки-учасниці проекту, а й сторінки, присвячені, наприклад, діяльності місцевої школи, якщо депутатка є директором школи. Наприклад, Олександра Лисак, молода депутатка Луцької районної ради, яка багато чого хотіла зробити і усе одразу. На другому тренінгу вона почала ділитись досвідом: «Ви знаєте, я навіть не уявляла, що стільки людей може реагувати на мою інформацію!» Олександра закінчила Школу з прав людини у Львові, є досить активною, проводить збори селян, залучає обласних та народних депутатів. Вона була у нас два дні тому і розповідала: «Я зайшла до кожної хати, я ходжу та спілкуюсь з людьми, тому що разом ми – сила, разом ми можемо щось зробити», – нам це дуже приємно. Ми дуже би хотіли, щоб такі проекти були, щоб вони продовжувались.

Звичайно, одноденні тренінги – це дуже мало для таких зацікавлених людей, але й це вже досить велика підтримка, тим більше, що на сьогоднішній день на Волині вже є багато активних громадських організацій, з якими можна співпрацювати, реалізовувати в партнерстві цікаві проекти, вирішуючи складні соціальні проблеми.

Громадський Простір: Скільки людей брало участь у навчаннях?

Ніна: Тридцять осіб.

Наталя: 15 осіб з усієї Волинської області, іще 15 – група виключно з Турійського району, де головою районної ради є Ольга Черен – активна жінка, яка в свій час очолювала громадську організацію. У них зібралась окремо ціла група, для якої ми проводили виїзні тренінги.

Ніна: Ці тренінги були дуже цікавими, тому що проходили не лише у закритому приміщенні… Один з тренінгів ми проводили на території туристичного господарства… В рамках проекту проводили певні моніторинги: чи застосовують ці знання в громаді, чи були вони потрібні. Ми об’їхали майже всіх учасниць, вручили їм сертифікати про навчання…

Наталя: Побачили місце роботи кожної з них, те, як до них ставляться в колективі, познайомились із сільськими головами. Дуже часто, коли ми приходили, нас вже чекав і сільський голова, і депутати.

Ніна: Наприклад, в Олиці, селищі міського типу Ківерцівського району, є багато історичних пам’яток – палац князя Радзивілла, досить відомий костел. Коли ми зустрічались з нашою депутаткою, вручали їй сертифікат, знайомились з її діяльністю, була присутня голова сільської ради, яка сказала: «Ви зайдіть до мене в кабінет, я вам розкажу про свої проблеми. Якби не ваша учениця, напевне, нічого б не робилося, тому що вона виконує всю організаційну роботу на території громади, а я суджуся за землю, ще за щось – така в мене місія. Я доб’юсь того, що буду знати, що я господар на цій території», – а проблем там дійсно дуже багато. В результаті ми домовились про те, що я приїду і безкоштовно проведу семінар з розвитку сільського туризму – лише зберіть людей, тому що це ваша жива копійка, можливість показати вашу місцевість, відкрити її для України, щоб нас не називали “Луцькою областю”…

Громадський Простір: Які ще є історії успіху?

Наталя: Зімич Любов Павлівна з Любешівського району, порівняно старша жінка, їй вже за 50 років, настільки була захоплена, що на наступне навчання привозила із собою ще й свою помічницю, яка їй допомагала, бо деякі знання вже не могла сама повною мірою опанувати. Вони вдвох першими, ще коли наш проект не закінчився, після тренінгу з фандрейзингу подали заявку у фонд «Тільки разом». Днями вона телефонувала і повідомила, що ось-ось їм повинні вже встановити дитячий майданчик. Любов Павлівна є ще й директором сільської школи.

Ніна: Любешівський район простягається на 200 км – це район, де видобувають наш «сонячний камінь». І коли ми проводили тренінг з пріоритезації місцевих проблем, то найпершою у них стояла проблема бурштину, тому що через це не тільки псується природа, а й нищаться людські душі.

Наталя: Воно їм болить, і вони про це говорили. За пріоритетністю першою проблемою є незаконний видобуток бурштину, і пані Зімич хотіла його подолати. Ми кажемо: «Любове Павлівно, це не в Ваших силах, можна робити лише якісь кроки до того».

Ніна: Лобіювати…

Наталя: А вона думала: «Оскільки я приїхала на тренінг, то одразу після навчання мушу їх спинити». Ми також учасницям пояснювали, що потрібно обирати реальні проблеми, які ви в силах вирішити, як депутатки сільської ради.

Ніна: Так, місцеві, локальні проблеми, але звичайно, й не відступати. Як би там не було, керівництво Волинської обласної ради дослухається до цих людей. Дуже добре, що на сьогодні вже є народна депутатка, обрана на позачергових виборах – буквально кілька днів тому вона прийняла присягу. Вона чує людей, бо сама з людей, і вона, знову ж таки, жінка, що для нас дуже приємно. У нас дуже багато жінок, які є активними, хочуть творити, прагнуть змін, дослухаються. Знаєте, основне, що цей проект – це не просто відпрацювання якихось заходів. Наша організація ніколи не чинить так: закінчився проект – і все, ми більше не працюємо – у нас такого немає. Нам часом дорікають: «У вас дуже багато різних напрямків», – а ми не можемо їх залишити. В 2005 році був створений Центр підтримки сільського туризму, а мені досі дзвонять люди і питають: «Як це робити? Як себе практично відстояти?» Буквально кілька тижнів тому телефонували із села Світязь Шацького району, де у нас озеро Світязь, і казали, що там ходять з хати в хату і збирають гроші на податки – це ж порушення законодавства, юрист це пояснює. Так, ми на відстані можемо якось пояснити все це людям. Ми у 2002 році створили Інформаційно-координаційний жіночий центр «Софія», який працює до сих пір, і до нас телефонують і звертаються за психологічною, юридичною допомогою. Ми хочемо творити справжню, повноцінну, гармонійну родину. Ми хочемо, щоб діти не лише забезпечених батьків отримували знання з розвитку і йшли в школу підготовленими, тому в нас працює родинний центр «Кольоровий песик», де займаються дітки з вразливих категорій сімей. У нас є різні заняття і для батьків, і для бабусь з дідусями, і для татусів окремо.

Наталя: Ще з історій успіху варто згадати про Жанну Пудлік, очільницю с. Чаруків Луцького району, яка активно займається громадською діяльністю вже більше двох років. Вона вірить у те, що варто мати гарну ідею, а шляхи її реалізації прийдуть – потрібно лише задуматися, подивитися на людей довкола, поспілкуватися з односельчанами, знайти однодумців, почитати в Інтернеті і сісти розпланувати покроково. А головне – вірити в свої сили, не дивлячись ні на що і ні на кого. Тому Жанна розпочала з участі в проекті ПРООН – ЄС «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду ІІІ», написала заявку на ремонт дитячого садочка і перемогла. Були і збори громади, де вирішували питання про створення громадської організації, обирали голову і скарбника організації, потім реалізація проекту. На сьогодні в дитячому садочку з’явились нові вікна, утеплений дах, встановлено новий котел.Після завершення навчань Жанна стала ще більш активною, не зупиняється на досягненнях, а також вступила до Академії державного управління при Президентові України.

З мамою Жанни Пудлік, сільського голови Чарукова

Громадський Простір: Чи співпрацюєте ви із іншими громадськими організаціями Луцька або України?

Ніна Пахом’юк із Оксаною Ярош та Богданою Стельмах (проект “Побудова політичного українського лобі жінок” за підтримки Фонду Демократії ООН)

Ніна: Звичайно. Ми ще не згадали, що ГО «Волинські перспективи» входить до Всеукраїнської коаліції громадських організацій з протидії торгівлі людьми. Ця проблема досить важка для Волинської області, оскільки ми є прикордонною областю. Ця проблема, можливо, невидима, тому що у нас переважає короткотерміновий виїзд за кордон. У нас не виїжджають, як на Буковині чи Франківщині, на три-чотири роки, а виїздять на два-три місяці. І саме в цей період буває багато різних випадків. Наприклад, в цьому році вже було більше 20 випадків, коли до нас звертались особи, які постраждали від торгівлі людьми. Іноді, коли ми буваємо серед громадських організацій на всеукраїнських форумах чи зібраннях, мені дивно чути, що у них є проблеми зі ЗМІ, наприклад. У нас за ці роки налагодилась тісна співпраця з усіма державними структурами. Не буває такого, що до нас не прислуховуються: ми пропонуємо якийсь захід чи тренінг – нам ідуть назустріч, до нас приходять представники державних установ, правоохоронних органів, самі у нас навчаються. А якби не журналісти, засоби масової інформації, хто б про нас знав?! Ми дуже багато працюємо зі ЗМІ, поширюємо інформацію.

Наталя: У минулому році була створена Волинська мережа громадських організацій з протидії торгівлі людьми, до речі, також в рамках нашої ініціативи. В кожному районі є організація, яка дотична до нашої роботи.

Громадський Простір: Якби була можливість ширше охопити жінок, були б охочі, які б погоджувались і цікавились цими тренінгами, навчанням?

Ніна: Мені телефонувала експертка  (зовнішня оцінка проекту УЖФ – прим. авт.) – вона, напевне, також відслідковувала роль та вплив проекту, аналізувала, що можна було б змінити. Я сказала, що ми б із задоволенням реалізовували ще такі проекти, але, звичайно, потрібно було б змінити точку проведення з Луцька на інші райони, об’єднувати їх по три, наприклад, тому що охочих є дуже багато.

А ще у нас на Волині восьмий чи дев’ятий рік працює проект Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», в якому задіяні чудові, самовіддані люди, котрі працюють з людьми сільської місцевості. Цей проект якраз передбачає створення громадських організацій на території сільських громад і вирішення якихось локальних проблем, завдяки об’єднанню цієї громади. Наприклад, кілька років тому було так: люди постворювали громадські організації, а потім телефонували нам і питали: «Проект закінчився, а що нам робити далі?» А зараз ми вже діємо всі разом. Однією із тренерок у нас виступила Ірина Пащук, яка є координаторкою і цього проекту, тобто ми залучаємо тих, хто може бути корисний людям, які прагнуть змін. Незважаючи на ту важку ситуацію, яка є на сьогоднішній день, жінки намагаються змінювати світ, і вони його змінять! Дуже багато жінок прийшло до керівництва – настала “ера жінки”. Я бачу, що з кожним роком все більше й більше жінок приходить до влади.

Громадський Простір: Кілька слів про команду – за якими цінностями взаємодієте?

Ніна: Коли опускаються руки… А минулий рік для нашої організації був дуже важкий у зв’язку з тим, що всі кошти, які були виділені на проекти, зникли в Укрінбанку. Ми все робили на благодійних засадах, на власному ентузіазмі, тому що не могли не працювати.

Наталя: Ми підтримували один одного зі сміхом, налаштовувались на позитив.

Ніна: Так, казали: «Ніно Володимирівно, все буде добре!» Принаймні, живемо за девізом: «Ми відповідальні за тих, кого приручили», – якщо ми працюємо з людьми, то їх ніколи не кинемо, як би важко нам не було. Ми мусимо до людей іти та їм допомагати, навіть, якщо потрібно пожертвувати для цього часом із власною родиною. Дуже приємно, коли потім до нас приходять люди і питають: «Як ми можемо вам віддячити?» Одного разу жінка, якій ми допомогли, – а це був випадок домашнього насильства, – прийшла і каже: «Як я можу з вами розрахуватись?» Я відповідаю: «Підете в церкву, поставите свічку за наше здоров’я»…

А Наталя прийшла до нас  після, напевне, кількох років роботи в школі…

Наталя: Так, двох.

Ніна: Але й я починала піонервожатою в школі у свій час. Наталя починала піонервожатою в дитячих таборах. Тому з тих вожатих, які вміють спілкуватись з людьми, багато хороших повиходило людей. (сміємося – прим. авт.)

Громадський Простір: Кілька слів від Вас жінкам, які сильні зсередини, але ще не наважуються іти ні в громадську діяльність, ні в політику – якийсь підбадьорюючий меседж.

Наталя: Якщо є внутрішнє бажання, потрібно прислухатись до себе і йти щось робити, не опускати руки ні в якому разі. У цей момент у нашій Україні опускати руки – це є смертю, тому що треба працювати, заробляти, платити податки державі, щоб їй хоч якось допомогти. Якщо є активістки, які відчувають, що вони можуть повести за собою громаду, звичайно, потрібно підніматись і піднімати інших з колін. Ми зустрічаємось в центрі зайнятості з безробітними: є безробітні люди, яким 30 років, а вони настільки розчаровані в житті, нічого не хочуть – таким людям потрібна підтримка. Можливо, саме ці жінки стануть рушійною силою в громадах і піднімуть тих хлопців з далеких поліських районів, які вже зневірились в собі, і поведуть за собою.

Ніна: Насамперед, потрібно жити, але пам’ятати, що ніколи нічого саме по собі не приходить. Необхідний якийсь поштовх, потрібно, аби щось людину змусило змінитись. Я вважаю, що ми своїми тренінгами, які проводимо для безробітних жінок, є таким невеличким кулачком, який штовхає їх в плечі і змушує щось зробити, щось змінити в своєму житті, не обов’язково одразу в житті громади – нехай почнуть зі своєї сім’ї. Ми дуже багато працюємо над тим, що в сім’ї має бути мир, спокій, взаємоповага. Якщо це буде в сім’ї, воно буде поширюватись, як ланцюгова реакція, на всіх інших, тоді буде відчуття поваги один до одного та взаємопідтримка.

Я в 2000 році взагалі не знала, що таке громадські організації. Я сіла в автобус, поїхала до Рівного – там був Волинський ресурсний центр, Руслан Краплич, Оксана Краплич, Василь Кашевський, які працюють і на сьогоднішній день. Уявіть: до них заходить 40-річна жінка і починає запитувати: «Скажіть, а що то таке громадська організація?» Після того я прочитала, що є така громадська організація – «Жіночі перспективи». Я сідаю в автобус, їду до Львова, заходжу до Марти Чумало і кажу: «Розкажіть мені, що ви робите і як». Отак з перших кроків я хотіла допомогти тим жінкам, які потерпають від домашнього насильства. Але робота для громади, робота для людей і, взагалі, життя починаються з першого кроку. Життя дитини починається з того, як вона ступила перший крок, і життя в політиці починається також з першого кроку, але цей перший крок потрібно зробити. Як казали великі китайські мудреці: «Велика дорога починається з першого кроку», – а потім усе буде, головне – не опускати руки, знати, що ти потрібний.

Громадський Простір: Дякую за розмову!      

………………………………………………………..

Розмову вела Любов Єремічева
Робота із текстом Ірини Гузій