Голоси: жінки та інвалідність

Громадський Простір

25 грудня громадська організація “Твій вимір” за підтримки Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні провела презентацію, присвячену відкриттю виставки проекту “Голоси: жінки та інвалідність”. Виставка триватиме з 25 по 28 грудня в Національному музеї імені Тараса Шевченка.

Жінка з інвалідністю — це звичайна жінка. Власне таким був меседж цього проекту — передати світ жінки з інвалідністю по-новому, розкрити її потенціал.

“Досить багато було такого, що можна було перейняти, – кажуть ініціатори ідеї. – Це все спонукає змінювати думку про людей з інвалідністю”.

Окремо, на чому хотілося б наголосити, це незнання у суспільстві світу людей з інвалідністю. Його потрібно було розкрити. Це було ще одним лейтмотивом проекту.

Про те, як робилися інтерв’ю розповіла ініціатор та автор проекту Галина Курило. “Всіх учасників ми просили робити селфі. Хотіли побачити, як вони самі себе бачать”, – зазначила вона. На її погляд, це спосіб передати світ жінки неупереджено, з її власної точки зору.

Фотографія від себе відображає внутрішній світ людини, її бачення себе, переживання, надії. У фотографії відображаються основні риси людини, особливо, якщо вона зроблена власноруч. Це — сучасний аналог автопортрету, коли художник малює себе на полотні, передаючи те, що він бачить в собі.

Несприйняття людей з інвалідністю, їхнє виключення з суспільства — значна проблема сучасної України. “Ми всі повинні задуматися над інвалідністю, як вона впливає і може впливати на наше життя. Ніхто не застрахований. Інвалідність стосується кожного з нас”, – вважає Юлія, консультантка проекту “Голоси 2”.

В основному, таке твердження стосується жінок з інвалідністю. Вони знаходяться в особливо вразливій групі. Значною проблемою для них є невключеність в суспільство, часто неоднозначна реакція з боку соціальних груп, і просто несприйняття. Особливо тяжко такій категорії людей отримати працевлаштування. Одна з героїнь розповіла, що вона прагнула знайти роботу і зайняти себе чимось корисним. Вона навіть погоджувалася декілька днів на тиждень працювати безоплатно, задарма. На таку пропозицію роботодавець їй відповів: “Ми вам краще заплатимо, але не приходьте”. Ось так забезпечується право на працю в Україні.

“Жінка з інвалідністю — це звичайна жінка. Ми всі рівні і дуже важливо, коли ми всіх сприймаємо рівними”. – Саме це намагалися сказати організатори та учасниці проекту. Повага до людей з обмеженими можливостями — гарантія дотримання базових прав людини.

Але є й перспективи. Жінки з інвалідністю активно долучаються до суспільних процесів в нашій країні. Вони — одні з найактивніших учасників Майдану та волонтерського руху для бійців АТО.

Коментарі учасниць проекту для Громадському простору.

Коли Ви погодилися взяти участь в проекті? І як Ви бачите себе в цьому житті?

Юлія: З часом приходить розуміння, що варто поділитися історією. Можливо хтось задумається, подивиться на деякі ситуації зі свого життя з іншої точки зору.

Надія (Одеса): Сразу. Это меня касается. …
Положительно и отрицательно. Я преподаю. Каких-то особенных прав не имею. Я знаю, что есть определенные права, но не знаю как их получить.

Фатіна (Жмеринка): Моє життя було таке саме, як й інші (життя людей з інших історій — авт.). Нічого, Слава Богу, нормально.
_________________________________

Матеріал підготовлено в рамках конкурсу грантів Міжнародного благодійного фонду “Український жіночий фонд”.

Автор : Олександр Ярощук