Про незалежність українських судів говорити поки що рано

Громадський Простір

Економічна і політична криза, особлива ментальність і низький рівень правової культури – перешкоди для правосуддя в Україні. У Києві обговорювали рекомендації ООН щодо забезпечення незалежності судової системи в Україні.

«Україна цього разу отримала понад 20 рекомендацій, які тою чи іншою мірою стосуються судової системи… Три больові точки, які визначає міжнародна спільнота. Перше – це питання судоустрою і суддівських рад, органів суддівського самоуправління, дисциплінарні комісії, їхній склад та інше. Друге – відбір суддів, зокрема критерії і процедури. Третє – це підзвітність судів, зокрема незалежність винесення вироків», – сказала Юлія Щербініна, ПРООН в Україні.

Катерина Тарасова, “Фундація сприяння правосуддю”, вважає, що громадська думка про суддів дещо суб’єктивна. Імідж юстиції формується повідомленнями ЗМІ і через політичні судові процеси і не завжди відповідає дійсності.

«Як на мене, формально і законодавчо в нас є всі підстави, щоб судова влада була більш незалежною… З іншого боку, є проблеми. Одна з найстаріших – проблема фінансування судової влади. І ніяким чином ця проблема не вирішується… так швидко, як би хотілося… Комп’ютерні бази багатьох судів загальної юрисдикції є застарілими. Не є секретом, що багато працівників приходять на роботу зі своїми комп’ютерами… Ніхто не звертає на те увагу, що коли прокурор робить клопотання до судді при проведенні негласних слідчих дій, то це друкується на незахищених комп’ютерах», – сказала Катерина Тарасова.

Ігор Коліушко, “Центр політико-правових реформ”, називає три ключові фактори спроможності судової влади до правосуддя: «Перше – це добір кваліфікованих і чесних людей на суддівські посади. Друге – незалежність суддів при виконанні повноважень. Третє – наявність механізму притягнення до дисциплінарної відповідальності, тобто внутрішньої системи боротьби».

Рекомендації ООН експерт оцінює досить скептично.

«Більшість цих рекомендацій, на жаль, не дають відповіді, як вирішити ті проблеми, що об’єктивно існують в нашій країні… Судова влада буде незалежна і кваліфікована тільки тоді, коли загалом буде все нормально: і політична воля буде, і юридична освіта… і самі громадяни будуть мати належний рівень активності у зверненнях до суду і вимогливості, правової культури у відносинах із судом», – сказав Ігор Коліушко.

Станіслав Міщенко вважає, що Вищий спеціалізований суд, який він очолює, свою роботу виконує добре. Особливо з огляду на велике робоче навантаження для суддів: 100 касаційних справ на одного суддю. Потерпає ВСУ і від побутових незручностей: нема гардеробів, щоб людей роздягнути, і кабінетів для суддів не вистачає, тому змушені по двоє, по троє в одному кабінеті сидіти.

Водночас пан Міщенко хвалиться відкритістю. «У холі стоять дисплеї, через які можна з’ясувати на якій стадії перебуває справа. Ми присутні в інтернеті… Ми відповідаємо на інформаційні запити через веб-сайт Вищого спеціалізованого суду».

Михайло Цуркан розповідає, що у Вищому адміністративному суді працює 81 суддя і станом на 2011 рік вони розглянули 113 тис. справ.

«1200-1300 справ на одного суддю… Це правосуддя? Це штампування рішень. Так, 90% справ це ті, які взагалі не повинні були потрапляти», – сказав заступник голови Вищого адмінсуду України.

Обговорення організоване Центром інформації про права людини спільно з Судовою Асоціацією України «Фундація сприяння правосуддю» та Програмою розвитку ООН в Україні за підтримки посольства Великої Британії в Україні.

Автор : Ірина Салій