Фролівська – центр реальної допомоги

Громадський Простір

Волонтерський центр “Кожен може допомогти” на Фролівській 9/11 створено для допомоги тимчасово переміщеним особам зі Сходу України та Криму. Про його завдання і потреби Громадському Простору розповіла волонтерка Леся Литвинова, яка окрім низки надважливих питань забезпечення роботи Центру, зокрема, також відповідає і за спілкування з медіа.

Протягом нашого спілкування Леся постійно змушена була відповідати на дзвінки, на звернення тих, хто прийшов за допомогою, а також на запити телевізійників, які теж приїхали саме у цей час. Було відчутно – волонтерських рук катастрофічно бракує. Причини – втома, хвороби.

Сам центр – комплекс різних невисоких споруд на території великого подвір’я. Сюди приходять у пошуках роботи, за одягом чи іншою допомогою. Ще перед відкриттям центру, біля його воріт чекали десятки людей в надії на допомогу.

– Основний напрямок – це внутрішньо переміщені особи, не без того, щоб ми по дорозі не допомагали чи раненим, чи солдатам, чи ще комусь. Але це пов’язано з тим, що принесли щось, що потрібно в госпіталь, зібрали і передали туди. Тому що людям простіше – принесли сюди дві куртки, дві пари взуття і заодно милиця вдома завалялася. Тому у нас потихеньку накопичується. Нові футболки ми відкладаємо на госпіталь. Якщо одяг теплий і немаркий, зрозуміло, хлопцям на АТО передаємо, там це все потрібніше. Основний напрямок діяльності – це переселенці. Наша основна категорія – це жінки з дітьми, пенсіонери, інваліди, літні люди. Чоловіків у нас мало.

На кому тримається волонтерський центр: хто тут волонтерує?

– Тут є кияни, тут є люди з Донецька, з Луганська, з Криму. На віконці прийому стоїть чудовий Маріо. Маріо із Іспанії. Крім, як іспанською, ніякою мовою більше не говорить. Ми його не розуміємо, але ми з ним дуже дружимо. Маріо вивчив “дякую”, “добрий день” і “так”. Приходить хлопець швед, зовсім нещодавно від нас поїхав москвич, Андрюша.

Які вам волонтери потрібні? Я так розумію, ті, які є зараз, втомлюються…

– У нас зараз сезон саме цього – всі хворіють. Так само, як і всюди. У когось хворіють діти… Нас стало значно менше – сьогодні зранку, коли ми відкривались, нас було рівно половина від необхідної кількості.Тому, якщо хтось захоче до нас приєднатися, звичайно, ми будемо дуже раді.

– Ні. Для цього не потрібна ні професія, ні освіта. Для цього потрібна тільки любов до людей і бажання їм допомагати. Все.

А які речі зараз особливо необхідні?

– Насправді, наші потреби залишаються однаковими протягом строку життя нашого центру. На першому місці – це продукти, побутова хімія, медикаменти. Ну другому місці – це постільне, кухонне – каструлі, сковорідки, ложки, відкривачки, черпаки та інші дрібниці, які є у всіх. Далі – це одяг, взуття, різні побутові дрібниці. Завжди потрібні коляски, завжди потрібні ліжечка, завжди потрібні ходунки. Дуже часто запитують меблі. Дуже часто запитують інструменти, тому що люди облаштовуються, їм потрібно вити свої гнізда заново. Все, чим можна їм в цьому допомогти, це все на ваш вибір.

- В основному, нам допомагають приватні особи. Приходять бабусі, приносять сто гривень з пенсії, приносять люди, які перетрусили свої шафи і знайшли щось, чим вони на даному етапі не користуються. Є кілька… назвемо це організаціями, які нам допомагають. Дуже активна датська діаспора, вони створили цілий фонд, який називається “Допоможемо українським дітям”. За час роботи нашого центру вони нам пригнали вже четверту фуру – це сорок п’ять тон допомоги. Це дуже серйозно. Інша справа, що на наших просторах воно розчиняється практично непомітно. Але це дійсно дуже чудово. Нещодавно приїжджали чудові люди з польського телебачення, які пару тижнів тому у нас знімали. Повернулися – організували у себе збір допомоги і приїхали, привезли те, що назбирали – одяг, побутову хімію, продукти. Це теж чудово.

З держструктурами ми не співпрацюємо. Червоний Хрест дає наші телефони, розповідає, де ми знаходимося. В Карітасі теж відправляють до нас. А в соцзабезпеченні – свята справа, мій телефон є в кожному соцзабезпеченні… їм видається пакетом разом з довідкою.

А чому з державою не співпрацюєте? Це принципово?

– Ні, це не принципово. Справа в тому, що держава може й хотіла би якимось чином поспівпрацювати, але ми не бачимо форм співпраці з державою. Якщо нам є що запропонувати державі, то державі нам запропонувати немає чого, крім нової поправки до Податкового кодексу, яка допоможе державі за наш рахунок підлатати свій дірявий бюджет. Якщо йде караван, то його швидкість визначає найповільніший кінь, а не найшвидший. А найповільніший зараз – це держава. Ми швидші. Тому якщо ми з державою зв’язуємося, то гальмуємо – не вона пришвидшується, ми гальмуємо. Тому ми добросовісно чекаємо – держава вийде із коми. Держава згадає, що вона жива. Держава вже якось навчилась дихати. І, я надіюсь, що вона поступово стане на милиці, потім на ноги, і потім може й в марафоні забігає.

– Бог його знає! Не знаходжу я сил! Я приходжу ввечері, падаю, дивлюся в стелю і розумію, що завтрашній день я точно не переживу. Вранці прокидаюсь і розумію: мабуть, все-таки переживу. Якщо серйозно, то всі розуміють, що це довга дистанція, тому… націлені на дуже-дуже довгий забіг.

Автор : Галина Жовтко, Любов Єремічева