Що єднає і що роз’єднує Схід та Захід України?
Поділ світу на "Захід" та "Схід" відомий ще за часів давніх греків. Ще тоді "Захід" ототожнювався з Європою, а "Схід" з Азією. Регіональні відмінності можна простежити і в світоглядних ...
Додано:
ГО "Моє Закарпаття"
Поділ світу на “Захід” та “Схід” відомий ще за часів давніх греків. Ще тоді “Захід” ототожнювався з Європою, а “Схід” з Азією.
Регіональні відмінності можна простежити і в світоглядних особливостях в системі загальнонаціональної ідентичності українських громадян. Так, наприклад, для мешканців Західного регіону більш притаманною є загальноукраїнська ідентичність (70 % ідентифікує себе в першу чергу з Україною, а вже потім з регіоном проживання), в той час як в інших регіонах України превалює локальна ідентичність
Що єднає і що роз’єднує Схід та Захід України? Науковці, які досліджують це питання вважають – Львів та Донецьк продовжують віддалятися один від одного. Вони знаходяться в полоні стереотипів, які сформували політики. Чи вдасться тим же політикам змінити цю тенденцію?
Науковці із Львівського університету вже 12 років проводять дослідження – чим відрізняються і що мають спільного львів’яни і донеччани. Кажуть – погляди галичан – стабільні і практично не зазнавали змін за цей час. Тут панують прозахідні та греко-католицькі ідеали. Натомість, Донецьк – хитається то в один, то в інший бік, хоча і Схід і Захід однозначно бачать себе в складі України:
«Ми колись запитували російськомовних жінок у Донецьку: «яка найбільша позитивна зміна у їхньому житті сталася за останні 10 років?» І вони дивовижно відповіли – «українська незалежність». Ми були дуже здивовані і питалися – «чому?» «Дуже просто – бо нам не треба слати синів у Чечню»».
До 1999 року, погляди львів’ян і донеччан зближувалися. Але після низки виборів ця тенденція змінилася:
«Останні вибори відкинули Донецьк в цілком протилежну сторону. Я думаю, що Донецьк став жертвою великої політичної маніпуляції, в яку багато донеччан щиро повірили. Якби не було помаранчевої революції, якби не було протистояння Ющенко – Янукович, можливо б сценарій був би інакший».
Під час Майдану, з точки зору аналітики, була гостра фаза конфлікту, люди менше думали про те, щоб розмовляти, будувати порозуміння, діалоги і т. д. Зараз трошечки, принаймні, в цій частині України спала напруга – не те, що напруга, а актуальність цих проросійсько, проєвропейських настроїв. Пішла хвиля – спочатку переселенці, потім почали повертатися учасники бойових дій. Стало абсолютно зрозуміло, що треба з цим щось робити і починати розмовляти, бо інакше буде жах.
Головні питання, які роз’єднують – мова, членство в НАТО і відносини з Росією. Активіст громадської організації зі Львова пані Ярина, часто буває на Сході України. Спілкується як з колегами, так і з простими людьми. І каже – східняки та західняки до всього іншого мають стереотипні уявлення один про одного. І вони не завжди об’єктивні:
«У Львові живе, насправді, дуже багато людей, які вважають, що прототип донецької жінки – це Наталія Вітренко, а чоловіка – Віктор Янукович. Що там живуть шахтарі, які приходять ввечері замурзані додому і п’ють. В них є уявлення, що тут у нас живуть бідно. Хоча з другого боку – у нас уявлення – «ну куди вже бідніше, ніж там?» Приїжджаєш в якесь Рубіжне – і взагалі впадаєш у шок!»
Професор Грицак вважає молодіжні обміни необхідною передумовою руйнування стереотипів та зближення Сходу і Заходу. Переглянути свої усталені принципи мають і представники Заходу і представники Східної України. Якщо ми думаємо про майбутнє, то єдиний ефективний вихід – це творення проукраїнського, переважно україномовного інформаційно-культурного простору – сучасного, динамічного, привабливого, причому насамперед для молоді.
«Загальна ситуація вкрай загострилася. Більшість нашого суспільства займає виразну проукраїнську позицію, на них уже майже не діє проросійська пропаганда, меншість займає проросійську позицію, і на них майже не діє проукраїнська пропаганда. Невизначених залишилося зовсім мало, багато хто з них зайняв позицію самоізоляції, тобто взагалі уникає пропаганди, і тому на них вона теж уже не діє».( В Васютинський, соціальний психолог)
Ми віримо, що треба розбудовувати спроможність тих, хто залучений в конфліктну ситуацію – щоб вони ставали більш свідомими, більш відповідальними, самостійними, формували розуміння того, що відбувається, самостійно шукали шляхи вирішення і т. д. Цей демократичний, відновний підхід для вирішення конфлікту і побудови консенсусу працює в будь-яких сферах: і в бізнесі, і в сімейних стосунках, і, скажімо, в управлінні громадами. Це реально працює і результат на декілька порядків кращий, ніж коли згори продиктували, що саме робити.
Ми знаходимося у стадії формування політично єдиної української нації. Якщо ще два роки тому говорили про розколену націю, розколену країну, то зараз це абсолютно не відповідає дійсності. Відбувається стирання відмінностей між сходом і заходом України. Але процес ще триває.
Зміст цього документу є одноособовою відповідальністю ГО «Моє Закарпаття» і за жодних обставин не може вважатись як такий, що відображає позицію Європейського Союзу.
Голова ГО “Моє Закарпаття”, Наталія Степанова