У столиці відбувся Третій форум культурної дипломатії – репортажно

Любов Єремічева

8 червня 2017 року в Дипломатичній академії України відбувся Третій форум культурної дипломатії України. Його організували Київський офіс Інституту Кеннана, Міністерство закордонних справ України та Дипломатична академія України. У заході взяли участь представники уряду, громадських та міжнародних організацій, експерти та журналісти. Цьогорічний форум було присвячено аналізу успішності інституційного розвитку публічної та культурної дипломатії України з часу Євромайдану. На форумі також було представлено успішні проекти та кращі міжнародні практики культурної дипломатії.

Захід було розділено на три панельних дискусії – “Здобутки влади та громадянського суспільства у розбудові культурної дипломатії України після Євромайдану”, “Польська та литовська експертизи культурної дипломатії: інструменти консолідації зусиль”, та “Презентації історій успіху культурної дипломатії України”, модераторами яких виступили Наталія Мусієнко, провідний науковий співробітник Інституту проблем сучасного мистецтва, Олена Снігир, експерт-міжнародник Інституту суспільно-економічних досліджень (ІСЕД), та Тіна Пересунько, аспірантка Інституту української археографії і джерелознавства імені М. С. Грушевського Національної академії наук України.    

“Культурна дипломатія і публічна дипломатія – я впевнений, ви знаєте, що це новий напрям діяльності Міністерства закордонних справ. Тому нам важливо підбити ці проміжні підсумки і подивитися неупередженим поглядом на те, що нам вдалося, на те, що нам не вдалося, і почути з цього питання думку наших колег, друзів, власне, з культурного, мистецького, експертного середовища і визначитися, як нам співпрацювати далі і що нам робити“, – зазначив у своєму виступі Анатолій Соловей, Директор Департаменту публічної дипломатії МЗС України, під час панельної дискусії “Здобутки влади та громадянського суспільства у розбудові культурної дипломатії України після Євромайдану”.

“…Робота, яку ми ведемо у контексті створення Українського Інституту – це наш флагманський проект, це один із найбільших пріоритетів у нашій роботі. На жаль, ця робота рухається не так швидко, як ми б того хотіли, однак ми вже бачимо світло на початку тунелю – поки що не у кінці, а на початку. Тобто ми зараз перебуваємо на етапі завершення погодження проекту документів у міністерствах і відомствах. І я думаю, що скоро ми подамо цей пакет на розгляд Кабінету Міністрів, який незабаром нам затвердить відповідний акт і ми перейдемо, я думаю, у практичну площину реалізації цього надважливого проекту. Я хотів би наголосити, що значимість цього проекту складно переоцінити. Він має цивілізаційне значення – ми зараз створюємо  інституцію, яка відповідатиме за систему презентації України. На нього, власне, і покладатиметься відповідальність за просування українського продукту і за промоушн культурної дипломатії України у світі”, – пояснив Анатолій Соловей. 

“Що стосується часових рамок, ми дуже би хотіли, щоб у практичній площині цей Інститут запрацював, принаймні, до кінця цього року, щоб уже восени була створена структура, призначені люди, щоб вони отримали кошти на утримання, на проектну діяльність. Що стосується конкретних цифр, то структура буде приблизно такою – буде штатна квартира в Києві. Штат її буде складати до десяти штатних одиниць. На першому етапі ми плануємо створити чотири закордонних відділення Українського Інституту. Першочергові локації – це Париж, Берлін, Рим, і Варшава. На другому етапі 2018 року, я сподіваюся, що до цих чотирьох локацій приєднається іще Нью-Йорк, і, можливо, Пекін. Очевидно, що географія має розширюватися далі. Я сподіваюся, що обов’язково ми відкриємо закордонне відділення Інституту десь у Південній Америці, можливо, це буде Буенос-Айрес. Ми маємо певні фінансові ресурси для того, щоб забезпечити перший етап діяльності цих інституцій. Я думаю, що штат закордонних відділень буде складати десь три-чотири особи, включаючи керівника закордонного відділення, і очевидно що бухгалтера“, – відповідаючи на запитання учасників форуму про конкретні цифри щодо Українського Інституту, зазначив  Анатолій Соловей. 

Під час форуму Київський офіс Інституту Кеннана презентував спеціалізоване число журналу “Агора” на тему “Публічна та культурна дипломатія України”.

“У своїй статті (“Від мелодії до симфонії: становлення української культурної дипломатії після Євромайдану” – прим. авт.) я спробувала узагальнити розвиток культурної дипломатії України з Євромайданом… Основним двигуном культурної дипломатії України залишається не Міністерство культури, а саме Міністерство закордонних справ України, яке професійно, наполегливо і системно займається розвитком даної царини.

Дуже шкода, що на фоні відсутності глибоких реформ у сфері культури, Міністерство закордонних справ має вишукувати нові проекти, власне, не співпрацюючи з державними органами культури, не з державними театрами, державними музеями, а саме з волонтерами, громадськими активістами, різноманітними приватними, художніми, музичними, театральними установами, які в даній ситуації виявляються більш проактивними, більш вмотивованими, ніж державні установи. Ця ситуація, звичайно, повинна змінюватися“. …

“.. складно просувати культурну дипломатію назовні, якщо тут, всередині, у нас є дуже мало інституцій, які можуть іноземцям розповідати про нашу нову історію, про нову сторінку невивченої історії України – і позиціонувати нас краще. Навіть отой епізод з Анною Ярославною, який обговорює медіа середовище уже упродовж тижня, показує наскільки чутливими і важливими є аспекти нашої історії. Тому ця лінія розвитку для України є надзвичайно важливою“, –  говорить організаторка форуму Катерина Смаглій, Директорка Київського офісу Інституту Кеннана.

Виступ Катерини Смаглій можна повністю переглянути тут:

Роль громадянського суспільства також підкреслив у своєму виступі Хюг Мінгареллі, Посол, Голова Представництва Європейського Союзу в Україні:  “Я би хотів відзначити роль громадянського суспільства. Це очевидно, що традиційно культурна дипломатія була відповідальністю держави. Культура використовується у багатьох обставинах як зброя пропаганди. Сьогодні у нашому поєднаному світі, коли всі громадяни зв’язані з усіма, громадянське суспільство розвинене, культурна дипломатія не має бути монополією держави.

Я ніяким чином не намагаюся скасувати роль держави, я просто кажу, що з теперішньою роллю соціальних медіа, очевидно, що громадяни, а отже організації громадянського суспільства, мають відігравати потужну роль у культурних активностях. І це також правда для таких країн, як Україна, де громадянське суспільство надзвичайно потужне. Тому, я сподіваюсь, що наша організація побудує постійний діалог з організаціями громадянського суспільства, тому що я переконаний, що НУО, активісти у сфері прав людини, усіх видів громадської активності, мають відігравати велику роль у промоції культури цієї країни, у сприянні інтеграції України у ЄС у сфері культури. Ви можете покладатися на  Представництво Європейського Союзу у підтримці громадянського суспільства в Україні у сфері культури”.

Виступ Хюга Мінгареллі можна повністю переглянути тут:

Тіна Пересунько, дослідниця історії культурної дипломатії, модераторка дискусії “Презентації історій успіху культурної дипломатії України” у своєму коментарі Громадському Простору зазначила: “Третя сесія Форуму мала на меті представити культурні проекти, що розповідають сьогодні світові про Україну. Два з них були презентовані в штаб-квартирі ООН з ініціативи художниці Ольги Босак (проект “Живи вільно”) і кураторки Наталії Шпитковської (“The Ukrainian Insights”). Унікальний напрямок україно-африканського діалогу будує Оксана Розумна (проект “Я на тебе чекатиму під Каїсе-дра”), видавець Владислав Давідзон представляв англомовний журнал про українську культуру (“The Odessa Review”). Говорили також про ті культурні проекти і громадські ініціативи, що будують діалог всередині українського суспільства, як, наприклад, фестиваль “Гогольфест”, який представила Олена Салата, або документальний перформанс “Я-ветеран” авторства Івони Костини.

Я спробувала звернути увагу аудиторії на ще один важливий проект з історії успіху української культурної дипломатії в минулому і представила “кураторський проект” Симона Петлюри (Голови Директорії УНР 1919-1920 років). Тоді з ініціативи глави української держави було створено промоційний культурно-політичний інструмент української дипломатії в країнах Західної Європи – Українську Республіканську Капелу. Проект отримав законодавче підкріплення, дипломатичне сприяння і державне фінансування. Цей хор на чолі з диригентом Олександром Кошицем спромігся за два роки європейських гастролей зібрати такий медійний врожай позитивних відгуків про українську культуру і державний імідж УНР, на який поки не спромігся жоден сучасний проект української культурної дипломатії. Історичний урок з цього мають винести наші сучасні політики, які, на жаль, і досі недооцінюють ролі культури в розбудові міжнародного іміджу і політичної суб’єктності України в світі.

Сьогодні флагманові проекти української культурної дипломатії відбуваються, зазвичай, з ініціативи і за кошт недержавного сектору. Ця панель Третього форуму культурної дипломатії демонструє, що в Україні передовсім громадянське суспільство і культурний сектор може гідно стверджувати, як колись казав французький король Людовик XIV, що “держава-це я”.

Пропонуємо переглянути Презентації історій успіху культурної дипломатії України на відео.

Свої проекти під час засідання панелі представили:

Тіна Пересунько, аспірантка Інституту української археографії і джерелознавства імені М. С. Грушевського Національної академії наук України:

Владислав Давідзон, Головний редактор журналу The Odessa Review:

Оксана Розумна, Кураторка проекту «Я на тебе чекатиму під Каїсе-дра», завідувачка сектору культурної політики Національного інституту стратегічних досліджень:

Ольга Босак, Художниця, авторка проекту «Живи вільно», співзасновниця волонтерського «Фонду Вільна Україна»:

Івона Костина, Заступниця голови громадської організації «Побратими», авторка ідеї документального перформансу «Я-ветеран»:

Олена Салата, Керівник громадської організації «Культурна Асамблея»:

Наталія Шпітковська, Кураторка виставки “The Ukrainian Insights”, керівник міжнародних проектів Інституту проблем сучасного мистецтва:

……………………………………………………………..

Відео змонтував Віталій Ніщименко