Будь яке старе місто – завше прекрасна тканина для різноманітних фотографічних вправ і насолоди для вправного ока. В будь якій частині світу існують міста і містечка, що є прихистком для романтиків і ностальгуючих за старовиною фотографів. Особливо, якщо тлін і обдертий тиньк, чи напівзруйнований декор попередніх епох лише додає уяви і повертає нас в казковий час казок та ілюзій. Реставратори і історики, уважно спостерігаючи за процесом старіння і зникнення, намагаються зупинити плин часу і приблизити нам епохи, що багаті як на нові відкриття так і на прогнозоване майбутнє. Однак важко зупинити час особливо, коли мешканці і містяни, натхненні завойовницьким шалом, не бажають і не сподіваються побачити своє відображення в тонкій і насиченій тканині міста, що мало багато різних облич ще до їх сюди приходу і дотепер природнім чином все ж збереглись.
Будь які зміни на обличчі міста не відбуваються водночас. Це процес постійного процесу розчинення, вживання і адаптації щоразу нового і плекання старого. Часи приходять нові і вимагають та й будуть щоразу настійливіше вимагати розповіді про минуле.
Наше місто пережило багато катаклізмів і руйнацій. Відбудов і реконструкцій. Появу і реалізацію абсолютно фантасмагоричних містобудівельних ідей. І щоразу людям, що перебували у ньому доводилось рахуватись з генетичною пам’яттю про всіх попередників, хто створював, плекав, наповнював місто новими смислами і новими, хай незначними, формами.
На жаль у старому Станіславі не відбулось такого розмаху живописного, чи графічного фіксування архітектурного середовища впродовж недовгої його історії. Так як це було в оточуючих містах і містечках Галичини і особливо у Львові. Не склалось школи урбаністичних художників. Натомість бурхлива історія останніх півтори сотні років економічного розвитку надала безліч фотографічних літописів.
Впродовж історії міста з появою можливості фотографувати і запам’ятовувати історичні епізоди і фрагменти накопичувався фактаж і протокольні свідчення, які щоразу нас будуть повертати до порівнянь з первинними станами. Мешканців турбували і турбуватимуть питання спадкоємності і нашого права присутності у цьому історичному тлі.
Денис Трофімов не перший і не останній з фотографів, що був спокушений насиченою тканиною середовища старого Станіслава. Фотографуючи впродовж років елегантні архітектурні фрагменти і цілі споруди-пам’ятки зумів зберегти здатність впродовж довшого часу переповісти про невловиму елегантність, артистизм і чарівність нехай провінційного, але фатально знакового галицького містечка. Очевидно, що така довготривала лабораторна і до певної міри дослідна робота спостерігача виразилась у послідовних секвенціях на тему ентропії і згасання.
Попри всю публіцистичність і позірну репортажність теми втрати минулого і недвозначного заклику громадянина до порятунку спадщини, виразно звучить натхненний погляд художника на особливу привабливість зникаючого шарму міста.
Ця виставка є і закликом до сумління містян, і викликом всім попереднім і наступним очільникам і господарям міста. Це і показ різноманітних і різностильових архітектурних елементів, яким перенасичена Станіславська урбаністична фактура і емоційне співпережиття втрати.
Ігор Панчишин
P. S.
Перша частина проекту Дениса Трофімова (фотографії) і Юрія Бакая (фотографії, інсталяції) відбулася у травні 2016 року на огорожі Палацу Потоцьких в Івано-Франківську за адресою вул. Шпитальна 5.
Детальніше про цю подію ось тут: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1024480660920559&set=pcb.1024481980920427&type=3&theater
Часовий проміжок між двома зображеннями в кожній парі приблизно 10 років.
Проект реалізовано за сприяння Ігоря Микитюка.
Окрема подяка Іванові Бондарєву, Галині Максимців, Ларисі Поліщук, Зеновію Федунківу за підготовку описового матеріалу до світлин.
Відкриття виставки 14 березня 2017 року о 16.00 за адресою: Обласна універсальна наукова бібліотека імені Івана Франка, вул. Чорновола 22, Івано-Франківськ
