Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» та громадська організація «Музей Майдану» запрошують 2 жовтня 2015 року на презентацію книги Марії Старожицької «НАВІЩО / WHAT FOR», унікального поетично-драматургічного документу щодо подій Майдану та війни.
“Навіщо / What for” – друга книга відомої журналістки і письменниці Марії Старожицької, видана у видавництві “Український пріоритет” з інтервалом у три роки: за цей час в автора змінилася мова віршів, замість російської це українська та англійська (остання у перекладі Андрія Куликова), також поезія з суто ліричної стала документальною і склалася у відвертий особистий щоденник Майдану та війни, у якому кожен твір має за собою певну дату і певну історію. Саме про ці історії пощастить дізнатися тим, хто прийде на презентацію “Навіщо” у гостинний музей Івана Гончара у п`ятницю о п`ятій.
Ті, хто вже прочитав книгу сам, каже, що робити це боляче і весь час хочеться плакати. Автор хоче сама прочитати вірші тим, хто прийде, відтворивши саме ту інтонацію, яка була в задумі. Бо насправді сумні і трагічні речі треба виговорити, проговорити. Відтак цей настрій перетвориться на натхнення працювати далі, робити те, що належить. А питання “Навіщо” таки не має знаку запитання, бо всі, кому випало особисто пережити в Україні останні вже майже два роки, знають, які важливі і докорінні зміни особистості приніс цей час.
Також у книзі є п`єса “Котел”, перший драматургічний твір про війну в Україні, історія виходу групи бійців з Іловайську, створена на документальній основі. Щойно колишній речник Міноборони зізнався, що брехав про Іловайськ, змушений був брехати. Натомість ту частково вигадану історію, про яку розповідає п`єса, самі бійці визнали більш ніж правдивою.
Запрошуємо на читання журналістів, критиків, друзів та однодумців, просто всіх, кого цікавить справжня література і щира дружня розмова про те, що попри всі випробування надихає на продовження перетворення власного життя та рідної країни.
Лише один шматочок одного з віршів автора, написаних рік тому, що задає рівень відвертості і водночас є суто документальним репортажем, просто викладеним верлібром.
“Добрий вечір, мамо, як ваші спра…” Я далі не чую – там вибухає «Град». Це дуже голосно, Дуже, дуже голосно, Так голосно, що навіть немає з чим порівняти. І я кричу, страшно кричу «Ховайся!!!» А у відповідь, поміж градинками, жартома: ”Мамо, як ви нервуєте, то не буду дзвонити”. Відтак спокійно кажу, аби вдів свій шолом, А ще заткнув у вуха патронні гільзи — Калібр 5, 45 для цього найкращий, І дізнаюся, що так вже п`яту годину. Рідна мати зранку телефонує, Він ніяк не може їй відповісти, Бо для неї — в столиці на будівництві, Там, зазвичай, тихіше, ніж зараз в нього. Так влаштувався зручно – в одного сина дві мами, А в мене лише дві доньки, І я питаю у себе, Якби він справді мій, рідний, Чи ще б гучніше кричала, Чи падала б на порозі, хапала його за ноги, Аби не йшов добровольцем гвардійського батальйону, Не вчився влучно вбивати, не міг… Ой, ні, ще наврочу. І відповіді не маю… Ні, маю, таки…”(далі у книзі або на читаннях).
ВХІД на презентацію – вільний, добровільні пожертви постраждалим в зоні АТО вітаються!
